Національними видами модерну в архітектурі є: Архітектура модерну — Вікіпедія – Модерн — Википедия

Модерн в архітектурі

Модерн — стиль у європейському й американському мистецтві кінця XIX — початку XX ст. У різних країнах використовують інші назви стилю модерн: арт нуво (Art Nouveau) у Франції та Бельгії, югендстиль (Jugendstil) у Німеччині; сецесіон (Sezession) в Австрії; ліберті (Liberty) в Італії тощо. Модерн сформувався в умовах бурхливого розвитку індустріального суспільства.

Архітектура модерну вирізнялася відмовою від прямих ліній і кутів на користь більш «природніх» ліній, використанням нових технологій (метал, скло). Вона характеризувалася прагненням до створення одночасно і естетично красивих, і функціональних будівель. Велика увага приділялася не тільки зовнішньому вигляду будівель, але й інтер’єру. Всі конструктивні елементи — сходи, двері, стовпи, балкони — художньо оброблялися. Архітектори зверталися до примхливого декоративізму та символів в орнаментиці декорацій, у розписах, скульптурі інтер’єрів і фасадів.

Для допитливих

Одним із перших архітекторів, котрі працювали в стилі модерн, був бельгієць В. Орта, що побудував чотири будівлі в Брюселі (три з них нині готелі), які включені до Списку світової культурної і природної спадщини ЮНЕСКО: будинок професора Е. Тасселя, який вважається першою у світі спорудою у стилі модерн; будинок ван Етвельде; будинок Сольвей і свій власний, де нині розміщена експозиція Музею В. Орта. У своїх проектах архітектор активно використовував нові матеріали — метал, скло тощо. Залізним несучим конструкціям він надавав незвичайних форм, що нагадували фантастичні рослини.

Художній стиль модерн (ар нуво) вперше з’явився 1880 року в Бельгії та Франції і поступово згас із початком Першої світової війни. Твори цього стилю можна було побачити всюди — на громадських будівлях та рекламі, всередині приватних будинків і за межами міста.

Його сучасний варіант представлений стилем хай-тек. «Ар нуво» перекладається з французької як «нове мистецтво» та означає декоративно- орнаментальний стиль. Цей стиль ставив на перший план цілісність і органічність всього житлового простору. Девіз стилю ар нуво: «Жоден будинок не повинен бути схожий на жоден інший!»

Ця красива будівля — звичайний житловий будинок, який знаходиться в Парижі. Він побудований у 1901 році архітектором Ж. Лавіроттом і е свого роду шедевром у стилі «ар нуво».

Сецесіон — «стиль практичної корисності*, стилістична течія в мистецтві Австрії (кінець XIX — початок XX ст.). Назва виникла від того, що в той період мистецтво Відня втілювало у кращій формі найбільш передові художні ідеї Південно-Східної Європи. Стиль був розроблений О. Вагнером і його учнями та поєднав прості геометричні форми з мінімумом декору.

Для допитливих

Зведення храму сецесіону за проектом Й. Ольбріха було завершено в 1898 році. Спочатку будівля задумувалася як павільйон модерну для будівельної виставки у Відні, але пізніше стала однією з найбільш важливих споруд для австрійського модерну — сецесіону.

Кошти на будівництво храму сецесіону збирали самі художники. Будівля виявилася справжньою культовою спорудою — біла, велична, із золотим куполом, яка вдало гармоніювала із золотим куполом сусідньої церкви Святого Карла. Храм сецесіону можна розглядати як унікальний приклад архітектурного маніфесту модерністів.

«Гуцульська сецесія» — архітектурний стиль, характерний для деяких споруд, зведених у Львові наприкінці XIX — початку XX ст.

«Гуцульська сецесія» — спроба пошуку польського і українського стилів в архітектурі, що відбувалася в рамках національно-романтичного осмислення Віденського сецесіону. Непрофесійне мистецтво горян Карпат стало головним джерелом створення нового національного стилю.

У найбільш яскравій формі ідеї «гуцульської сецесії» проявилися в роботах архітектурної фірми І. Левинського, в якій працювали Т. Обмінський, О. Лушпинський, Л. Левинський та інші. Для стилю характерні експресивні об’єми, виразна пластична конфігурація дверних отворів, вікон, навісів, складні обриси дахів з великими схилами, які іноді прикрашалися вежею, схожою на дзвіницю гуцульської церкви. В оздобленні будинків металом і керамікою простежується колористична гама народного мистецтва.

Ліберті — одна з назв стилю модерн у Західній Європі кінця XIX — початку XX ст.

Для допитливих

Англійський комерсант А. Ліберті, представник торгових фірм на Сході, у 1875 році відкрив у Лондоні магазин, де торгували предметами мистецтва Китаю та Японії. Твори східного мистецтва — порцеляна, лаки, тканини, японські гравюри — привертали увагу естетів. Пізніше в магазині «Ліберті» почали продавати вироби молодих англійських художників, близькі східному мистецтву. Фірма «Ліберті» мала настільки значний вплив, що в Англії деякий час твори

Югендстиль — прийняте в німецькому мистецтвознавстві та художній критиці найменування стилю модерн, що зазвичай використовується для позначення німецького та австрійського мистецтва. Воно походить від назви мюнхенського журналу Juged, заснованого в 1896 році.

Столицею цього стилю вважається Рига, яка визнана ЮНЕСКО перлиною європейського югендстилю. По всьому центру латвійської столиці можна зустріти справжні шедеври цього стилю. Ризька Дума створила спеціальний центр югендстилю, який займається збереженням і популяризацією цієї унікальної спадщини. Однією з причин, через яку ризький модерн вилився у те, що нині називається югендстилем, була заборона на типову забудову в кінці XIX — початку XX ст. Це дозволило архітекторам реалізувати свої найсміливіші фантазії та плани.

Для допитливих

Король заліза, король архітектури, король модерну, архітектор А. Гауді створив архітектурне обличчя одного з найкрасивіших міст світу — Барселони. Митець спроектував парк Гуель, в якому спробував втілити ідеї, які існують у природі, але ніколи не реалізовувалися в архітектурі. Здається, що будівлі виросли з землі. Всі разом вони створюють дуже органічне єдине ціле, незважаючи на різномаїття форм і розмірів.

До шедеврів сучасної архітектури зараховують будинок Батльо — плід фантазії архітектора. У ньому відображено сюжет вбивства Св. Георгієм дракона. Перші два поверхи нагадують кістки і скелет дракона, фактура стіни — його шкіру, а покрівля — його хребет. На покрівлі встановлені невелика башта і кілька груп димових труб різноманітних складних форм, облицьовані керамікою.

Не менш популярною спорудою митця € будинок Міла — один з найвідоміших архітектурних творів модерну, що отримав назву «Ла Педрера» (каменоломня), обумовлену дивовижністю цієї споруди.

Це розташований на кутовій ділянці шестиповерховий дохідний будинок з двома внутрішніми дворами і шістьма світловими колодязями. Будівля, як і квартири, має складний криволінійний план, що контрастує з хвилястою поверхнею фасаду.

Спокутний храм Св. Сімейства — це загальновизнаний таємничий символ Барселони. Його величні вежі справляють дійсно незабутнє враження, а сама будівля сповнена таємниць і закодованих послань А. Гауді. Храм розрахований на хор із 1500 співаків, дитячий хор із 700 осіб і 5 органів. Він повинен був перетворитися на центр католицької релігії.

За задумом А. Гауді, храм Святого Сімейства мав стати будинком-символом, грандіозною алегорією Різдва Христового.

Храм представлено трьома фасадами: східний був присвячений Різдву; західний — Страстям Христовим, південний, найзначніший, мав стати фасадом Воскресіння. Будівництво храму триває і сьогодні.

Остаточно його планують закінчити до 2030 року.

Архітектура модерну — Вікіпідручник

Прага, залізничний вокзал в стилі модерн

Архітектура модерну — стиль в архітектурі буржуазних країн, переважно західної цивілізації, що панував на зламі 19-20 ст. напередодні 1-ї світової війни. Спроби відродити стиль модерн притаманні архітектурній практиці початку 21 ст. як негативна реакція на оголеність геометричних форм і відсутність декору в функціоналізмі та в стилі мінімалізм.

Передумови[ред.]

Характерні риси стилю модерн в архітектурі: плавність, пластичність, декоративність. Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум’я, хвилястих ліній, запозичених у природи.

Але згодом виробився і інший підхід до образного стану архітектури модерну, притаманний північним країнам — завеликі, скелеподібні об’єми, узагальненість і асиметрія, грубуватий і небагатий декор на фасадах, використання природних каменів (оброблених і необроблених), звертання до народної архітектури і образів національної міфології та надбання середньовіччя (північний модерн).

Модерн постав як мистецтво молодих людей на противагу домінуючому на той час історицизмові. Звідси походить німецький варіант назви — Jugendstil, що означає стиль молоді. Архітектурні пам’ятники, створені у стилі сецесія, внесені до світової спадщини ЮНЕСКО.[1][2]

Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумові й орнаментальному ритмові.

Розповсюдженню стилю сприяли як широке промислове виробництво бетону, скла великого розміру, піднесення промислового виробництва заліза, цегли, кераміки, так і піднесення торгівлі та будівельний бум. Стилістику сецесії всіляко підтримували як всесвітні виставки, так і різні періодичні видання. Головним було повсюдне прийняття цього стилю новими прошарками населення — середньою та крупною буржуазією, банкірами, володарями великих універмагів, середніми і дрібними комерсантами без значних культурних традицій.

Виникнення та розповсюдження стилю модерн (сецесія) збіглося з широким використанням призабутих будівельних технологій та відновленням ремесел, широким використанням промислових технологій в будівництві суспільно значущих об’єктів (виставкові комплекси, вокзали, театри тощо). Важливу роль у популяризації та розповсюдженні стилю сецесії зіграли саме міжнародні виставки та будівництво виставкових павільйонів у нових формах. Масова забудова деяких вулиць чи районів створила нове архітектурне середовище в історичних містах, серед яких: Париж, Мілан, Барселона, Манаус, Відень, Петербург, Берлін, Москва, Львів, Рига, Київ, Прага, Харків, Вінниця, Чернігів, Маріуполь тощо.

Звернення до хвилястих, природних форм стало найхарактернішою ознакою стилю, хоча повної відмови від прямокутних об’ємів в архітектурі досягти не вдалося. Мали місце компромісні варіанти, що не погіршило образну та функціональну складові стилю. В архітектурі модерну широко використовували як дерево (дерев’яний модерн), так і звичайну та глазуровану цеглу, бетон, металеві конструкції, скло, їх комбінації. Дерев’яний модерн переважав у будівництві заміських помешкань та вілл в країнах, багатих лісом і з давньою традицією дерев’яної архітектури (Швеція, Фінляндія, Росія, Україна).

Вокзал як окрема галузь стилю модерн[ред.]

Модерн як стиль, гнучкий та відкритий для новацій, брався і успішно розв’язував будь-які архітектурні завдання, побудову як суспільно значимих, так і приватних архітектурних споруд. Серед них — ратуші, ринки, театри і казино, універмаги , крамниці і пасажі, банки і кінотеатри, столичні особняки нових багатіїв і садиби в сільській місцевості. Доволі повно модерн в архітектурі відбився і в побудові числених вокзалів у віддалених місцевостях, позаяк піднесення модерну збіглося з масовим розвитком будівництва як такого та розбудовою залізниць.

Якщо для побудови вокзалів в столичних і великих містах та промислових центрах використовували індивідуальні проекти, створені уславленими архітекторами, для будівництва в провінціях та віддалених місцинах будували за типовими проектами. Типові проекти вокзалів в Російській імперії доручили створити архітекторові Желязевичу Рудольфу Андрійовичу (1810-1874).

В Російській імперії в другій половині 19 ст. розробку класів і типів залізничних станцій доручили інженеру Мельникову П.П. Два вищі щаблі класів відвели для столичних і великих міст. Були проведені архітектурні конкурси на проекти великих вокзалів. Свої проекти для них розробила низка архітекторів нової генерації, серед них Лев Кекушев, С. Красовський, Г. Гримм, К. Тон та ін.

Суспільне розмежування, притаманне державам зі значними домішками феодалізму, було притаманно і розділу пасажирів на три класи. Для імператорсьої родини будували окремий імператорський павільйон. Апартаменти з тогочасним комфортом і декором будували для керівництва, а бараки і пристосовані приміщення відводили для численої обслуги і робітників.

Іноді вокзали за індивідуальними проектами створювали і в невеликих містах, мало до того відомих широкому загалу (вокзал Сабліно, вокзал Жмеринки, розкішним вважали пасажири вокзал в мало відомому Козятині за примхливість цегельних деталей, Вінницька область, Україна). Триповерховий, вибудовани з цегли вокзал міста Оренбург нагадував палац великого міста.

Якщо стіни вокзалу тинькували, дозволялось розфарбуваня у два кольори, білі деталі, а тло жовте, блакитне, зелене, рожеве, що підсилювало зовнішню привабливість вокзалу.

В країнах багатих лісом продовжилось також використання деревини і для створення вокзалів. Для будівництва вокзалу могли використати цеглу, для допоміжних і господарських споруд деревину. При будівництві вокзалів на пустельних чи малозаселених ділянках масштаб і розміри вокзала були вказівкам на майбутню значимість поселення, адже вокзал відігравав містобудівну роль і ставав архітектурною домінантою поселення разом із храмами.

Особняк і садиба доби модерн (вибрані фото)[ред.]

Житловий будинок, Чернігів, вул. Коцюбинського, 39. Дерев’яна сецесія. Арх. Пьєтро Фенольйо, проект 1902 р. Особняк Фенольйо-Лефлер, кутовий еркер

Новий імпульс для розбудови в новій стилістиці отримали також міські особняки та меншою мірою садиби в сільській місцевості. До створення міських особняків звернулась ціла низка архітекторів нової генерації, заклопотаних як завданням опанування стилю модерн, так і завданням продемонмструвати власні обдарованість і віртуозність. Вишуканий декор цих маєтків дивував, інді просто шокував сучасників.

Позитивним було намагання найбільш обдаровиних архітекторів будувати за принципом «зі середини назовні» на відміну від хибної практики малювати привабливі фасади, а потім пристосовувати житлову функцію під штучну, малофункціонуйну архітектуру. Малі земельні ділянки та дороговизна земель у містах не завжди надавали можливість явити у повній мірі майстерність та віртуознсть декору, що мимоволі був зосереджений на одному головному фасаді, коли особняк будували в містах з давньою історією та щільною забудовою (забудова в містах Брюссель, Гент, Париж, Турин тощо).

У випадках достатньої земельної ділянки особняки будували за садибним типом, а споруда отримувала всефасадність, коли всі фасади мали єдину стилістику та надавали можливість огляду кожного з них (Особняк Чаєва (Санкт-Петербург)). Мастерно обробленими були і сільські садиби в провінціях, не завжди одноповерхові, що продовдували традицію багаіїв будувати палаци. Навіть небагата садиба могла отримати нову виразність і вплив палацової архітектури, якщо до справи залучали високо обдарованого архітектора (проект шведа Гуннара Свенсона для садиби Воробйово лікаря Федорова С.П., 1897 р., нині Калузька область). Створення садиб в стилі класицизм не потребувало великої кількості висококваліфікованих будівників чи надто коштовних будівельних матеіалів (годилася навіть знайома в провінціях деревина).

Віртуозність обробки матеріалів і взагалі підвищена увага до властивостей та краси будматеріалів ставала в заваді при будівництві в провінціях. Тому кількість різноманітних матеріалів в садибах і малих провінційних містечках мимоволі звужувалась, де обмежувались деревиною, цеглою, мінімумом зовнішнього декору. Лише найбільш рідкісні зразки декору виготовляли промисловим засобом і вивозили у глибинку (нетипова колона з вигаданою капітеллю, гнуті деталі дерев’яної лиштви, деталі з чавуну, паркова скульптура для саду багатого помешкання).

  • Арх. Пьєтро Фенольйо, проект 1902 р. Особняк Фенольйо-Лефлер, зразок декоративного модерну. Турин, Італія.

  • Арх. Пьєтро Фенольйо, проект 1902 р. Декор вікна

  • Арх. Пьєтро Фенольйо, проект 1902 р. Декор вестибюля

Ставлення до стилю модерн[ред.]

Стрімкість розповсюдження модерну, перш за все в архітектурі, викликала як захоплення одних, так і спротив та негативні оцінки інших. До еклектики ставились доволі терпляче, бо своїм несамостійним декором вона нагадувала історичні стилі і відсилала до уславлених зразків минулого. Ранній та розвинений модерн, навпаки, демонстративно розривав традицію з ордерною архітектурою минувшини, зосоредившись на опануванні та затвердженні нового стилю і нової, вишуканої орнаментики та своєрідного використання давно відомих будматеріалів. До новомодного стилю модерн охоче звернулась як нова генерація архітекторів, так і ті прошарки буржуазного суспільства, що відірвались і від народної архітектури, і від дійсного знання культури попередніх періодів (новітні багатії, банківські та торгівельні магнати, неписьменні вихідці з сел, що перейшли у дрібу буржуазію тощо). Невдовзі незграбну архітектуру цих споживачів охрестили занепадницькою та декадентською. Реакціонери, котрих вистачало і тоді, звинувачували стиль модерн у пропаганді анархізму, атеїзму, що було повним безглуздям.

Гнучка, хвиляста лінія, запропонована архітектором Вітором Орта, отримала назву « удар батога » і викликала захоплення у розробників нового декору. Ця ж хвиляста лінія викликала спротив і негативні оцінки у консервативних прихильників історичних стилів і її обзивали то «збожеволівшим хробаком» ( gereizter Regenwurm), то стилем калякання ( Schnoerkelstil ). Найбільш суворими було звинувачення у розриві з народною та національною архітектурою. Архітектори модерну, навпаки, своїми творами довели, що модерн може грунтуватися як на національних традиціях, так і творчо використовувати її надбання (північний модерн скандинавських країн, український архітектурний модерн тощо). В кожній країні кінець кінцем виникли власні варіанти модерну, з пишним декором у Іспанії, Португалії, Італії, Бельгії до раціональних і мінімалістичних варіантів в країнах навколо Балтики.

На початковому етапі мало хто усвідомлював переваги нового стилю, його принцип побудови споруд з середини назовні, намагання зробити функцію домінантною над декоруванням та практикою робити привабливі фасади і лише ховати за ними функцію. Бурхливий період розвитку первісного капіталізму чимало нашкодив новому стилю. В містах подрібнювали земельні ділянки, забудова на них ставала доволі щільною. Розпочався продаж ділянок з садами і парками, а подрібнені ділянки забудовували незграбними заміськими будинками і дачами. Зелені масиви в містах повсюдно скорочувались. В містах нестача площі під забудову примусила будувати багатоповерхівки, далекі від краси, а нестачу метражу компенсували висотністю. Виникало чимало помешкань вузьких і тісних, але високих.

Побудова багатоповерхівок не покоращувала житлових умов більшості. Бідноту розміщали у напівпфідвалах та цокольних поверхах, заглиблених у землю, в антисанітарних умовах та з браком інсоляції. Кількість такого житла для бідноти у містах тільки збільшувалась з роками ( Санкт-Петербург, Москва, Харків тощо). Незначно кращим був стан одно- та двоповерхових казарм та бараків для житла пролетаріата та фабричної бідноти (Варгановські казарми у Маріуполі, казарми для робітників цукрового заводу у місті Тростянець на Сумщині, Павловські дешеві молосекційні квартири в Одесі тощо). Архітектори пропонували комплекси житлових споруд з обмеженою, але необхідною для майбутнього кількістю допоміжних споруд (дитячий садок, школа для дітей робітників, крамниця, амбулаторія, аптека). Але ці проекти наражались на спротив бізнесменів і замовників проектів і в своїй більшості не ставали реальними. За даними обстеження житла фабрично-заводського пролетаріату від 1910 року у Бахмутському уїзді на Донбасі сорок відсотків (40) працівників мешкали у напівземлянках та ізбах і навіть у сарайчиках з випадкових матеріалів.

Все це ставили в провину стилю модерн, бо той впадав у вічі роздратованим і приголомшеним капіталістичною дійсністю критикам та споживачам, хоча це були болючі проблеми самого капіталізму і гонитви за прибутками за всяку ціну. Символом доби стала лінива і роздратована пані в чудернацькому вбранні з помітними зламами психіки.

Архітектура модерну у сприятливих умовах і достатньому фінансуванні являла всі власні переваги. До того ж пізній, раціональний модерн, що відмовлявся від надмірного чи примхливого декору, приготував появу і стилю ар-деко (переважно для буржуазної магнатерії та багатіїв), і стилю функціоналізм (для дрібної бужуазії і мільйонів бідноти).

Стиль модерн не ніс і не несе провини за недоліки капіталізму. Він зберіг привабливість і через десятиліття трагічного 20 ст. Модерн відродили в архітектурі та в дизайні інтер’єрів на початку 21 століття, але знову лише для багатіїв, необачно заклавши приреченості до всіх негативних повторень минулого.

Див. також[ред.]

Список рекомендованих джерел (recommended reading)[ред.]

  • Ясієвич В. Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин. — К.: Будівельник, 1966. — 66 с.: ил.
  • Ясиевич В. Е. У истоков архитектуры XX века // Стр-во и архитектура. — 1975. — № 10.
  • Ясиевич В. Е. Памятники архитектуры XIX — начала XX века в городской среде // Стр-во и архитектура. — 1978. — № 11.
  • Ясиевич В. Е. О генезисе модерна в архитектуре Украины // Проблемы истории архитектуры Украины: Сб. тр. КиевНИИТИ. — К., 1980.
  • Ясиевич В. Е. Архитектура Украины периода капитализма и империализма (1840—1917 гг.) // Памятники архитектуры Украины: Новые исследования (Материалы к «Своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР»). — К., 1986.
  • Берсенева А. Европейский модерн: венская архитектурная школа. Екатеринбург, 1991
  • Горюнов В. С., Тубли М. П. «Архитектура эпохи модерна». М., 1992
  • Дмитро Малаков. «Прибуткові будинки Києва», Київ, «Кий», 2009.
  • ↑ «Major Town Houses of the Architect Victor Horta (Brussels)». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2009-01-04. 
  • ↑ «Works of Antoni Gaudí». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2009-01-04. 
  • Презентація на тему Модерн в архітектурі (варіант 2) — готові шкільні презентації

    Toggle navigation GDZ4YOU
    • ГДЗ
      • 1 клас
        • Англійська мова
        • Буквар
        • Математика
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Українська мова
        • Я досліджую світ
      • 2 клас
        • Англійська мова
        • Інформатика
        • Математика
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова
        • Читання
        • Я досліджую світ
      • 3 клас
        • Англійська мова
        • Інформатика
        • Математика
        • Німецька мова
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Українська мова
        • Я і Україна
        • Я у світі
      • 4 клас
        • Англійська мова
        • ДПА
        • Інформатика
        • Літературне читання
        • Математика
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова
        • Французька мова
        • Я і Україна
        • Я у світі
      • 5 клас
        • Англійська мова
        • Інформатика
        • Історія
        • Математика
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Світова література
        • Українська література
        • Українська мова
        • Французька мова
      • 6 клас
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Інформатика
        • Історія
        • Математика
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Світова література
        • Українська література
        • Українська мова
        • Французька мова
      • 7 клас
        • Алгебра
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Геометрія
        • Інформатика
        • Історія
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Російська мова
        • Світова література
        • Українська література
        • Українська мова
        • Фізика
        • Хімія
      • 8 клас
        • Алгебра
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Геометрія
        • Інформатика
        • Історія
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова
        • Фізика
        • Хімія
      • 9 клас
        • Алгебра
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Геометрія
        • ДПА
        • Інформатика
        • Історія
        • Креслення
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова
        • Фізика
        • Хімія
      • 10 клас
        • Алгебра
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Геометрія
        • Інформатика
        • Історія
        • Математика
        • Німецька мова
        • Правознавство
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова

    Епоха модерну в архітектурі

    Зміст

    Введення

    Модерн в архітектурі 20-го століття

    Проблема орнаменту епохи модерн

    Висновок

    Список літератури

    Введення

    У кінці XIX століття в історії архітектури відбувся різкий поворот від наслідування, традиціоналізму до новаторства, пошуків особливого художнього мови. У результаті цього з’явився новий стиль — модерн. Сама назва свідчить про його новаторської сутності, прагненні до постійного оновлення на противагу попереднім стилю, орієнтованого на історичні зразки. Його появі сприяла загострення соціальних протиріч на рубежі століть. Вже на перших двох з’їздах архітекторів Росії — в 1892 і 1895 роках в основних доповідях і виступах прозвучала критика беззмістовного еклектизму сучасної архітектури, з’явився інтерес до швидко розвивалася техніці, новим конструкціям, нових типів будівель. Зародився в кінці XIX століття в країнах Західної Європи — Австрії, Бельгії, Німеччині — новий стиль (югенд-стиль, модерн і т. д.) швидко поширився в Росії. Цьому сприяли, з одного боку, економічні зв’язки між країнами, а з іншого — видання, що висвітлювали питання мистецтва і архітектури. Незважаючи на недовготривалого свого існування, модерн в тій чи іншій мірі проявився в усіх видах образотворчого мистецтва, що сприяло естетизації побуту. Але справжню революцію модерн справив в архітектурі. Він здійснив такий принцип формоутворення архітектурної системи, як її органічність, єдність корисного і прекрасного. Раніше цей принцип був втілений в архітектурі середньовіччя. На противагу принципом проектування зовні всередину, яка панувала у XVIII — XIX століттях, модерн виходить з необхідності організації внутрішнього простору, пошуків оптимальної планувальної структури будинку, що визначає його об’ємно-просторове рішення і відповідні зовнішні форми, що призвело до переважання асиметричних вільних форм будинків, збагачених функціонально доцільними елементами — еркерами, балконами, лоджіями, вежами.

    Модерн в архітектурі 20-го століття

    Модерн народився на рубежі століть у європейській архітектурі як рух за створення стилю своєї епохи. З другої половини XIX століття, в міру широкого використання нових будівельних матеріалів, в першу чергу залізобетону і скла, розвитку інженерної справи, значення архітектурної творчості сало падати. Виникло поділ праці інженерів і архітекторів. До інженерів-будівельникам відійшла значна частина будівництва будівель. За архітекторами залишилася функція переважно оформлювального додатки до переможно крокує будівельній техніці. Архітектори займалися в основному, декоруванням споруд, сконструйованих інженерами без особливих думок про цілісність композиції. В архітектурі панувало засилля еклектики та прикрашення.

    У 90-х роках минулого століття модерн визначився як архітектурний стиль. Він з’явився засобом подолання еклектизму, заволодів європейською архітектурою. Модерн мав на меті створення нового універсального синтетичного стилю. Великі майстри модерну в одному проізведеніісоедінялі в казковому організмі архітектуру, пластику, живопис, декоративно-прикладне мистецтво.

    Модерн виник на противагу раціоналізму XIX століття. З появою в будівництві чавуну і сталі в громадських, а потім у промислових і житлових будівлях стала формуватися нова номенклатура типів будинків, виходячи з їх функціонального призначення: універсами, громадські бібліотеки та ін Житлові будинки проектуються, виходячи з їх функціонального зонування. Раціоналізм розвивався як би зсередини. Функція визначала форму, форма слідувала за функцією.

    Вже до 70-х років XIX століття утвердилася думка, що раціоналізм не зовсім архітектурно-художня течія, а скоріше інженерна справа. В архітектурі стиль модерн розцвів бурхливо і пишно. Він пофарбував собою цілий період історії архітектури в кінці минулого століття і увійшов глибоким масивом углиб нашого століття. Ця течія відомо під назвами: «стиль модерн» у Росії, «ар-нуво» у Бельгії та Франції, «сецессион» в Австро-Угорщини, «югендштиля» у Німеччині, «стиль Альберті» в Італії, «модерн стайл» у Великобританії , «стиль Тіффані» у США і т.д.

    «Стиль модерн» розвивається головним чином в архітектурі міських особняків і дорогих багатоквартирних будинків, заміських вілл і дач. Архітектори модерну при формуванні планів і композиції будинків сміливо йшли на застосування асиметричних рішень в угрупованні обсягів і розташуванні віконних і дверних прорізів. Тут, в середовищі приватного життя вельми заможного замовника, уява архітектора знаходить матеріальну опору і свободу творчості. Форми вікон, дверей, сходів стають різноманітними мало не до нескінченності. Декоративне оздоблення фасадів, а особливо інтер’єрів досягає неймовірної витонченості. Величезне значення надається в ньому виразності текучих ритмів, кольору і фактури візерункової поливної керамічного облицювання, кованого чавунного заліза, віконних і дверних вітражів. Вітражі модерну вже не абстрактні, як готичні, а несуть у собі бионические природні форми.

    Для модерну характерні силуети і орнаменти, стилизующей в плавних, легко изгибающихся лініях форми рослин і водяних раковин. Фасади відрізнялися округлими, іноді фантастично вигнутими контурами отворів, використанням решіток з кованого металу і глазурованої кераміки стриманого тону кольору: зеленого, лілового, рожевого, сірого. В архітектурі поширилися плакучі, м’які, немов би самоутвориться форми, в декоративному творчості — стелеться по поверхні, що розростається, обволікаючий стилізований орнамент. Ряд орнаментальних мотивів модерну був запозичений з мистецтва Далекого Сходу, перш за все Японії. Мотиви ці отримали згодом великого поширення.

    У модерні широко застосовувалися як залізобетон (теорія розрахунків якого з’явилася саме в цей період), таки метал як конструктивно-декоративний елемент. Широко використовувалося скло в металоконструкціях. Поява цих будівельних матеріалів впливало на творче свідомість архітекторів та будівельників. Вони підказували незвичайні конструктивно-архітектурні рішення, їх розвиток йшов врозріз з укоріненим у практиці еклектизмом. Модерн намагається переосмислити залізобетон як новий будівельний матеріал естетично, а не як нове підсобне засіб у будівництві.

    Велику роль у формуванні інтер’єрів стилю модерн зіграла поява електрики в 1900 році. Штучне електричне освітлення вплинуло на цветовидение інтер’єрів. Вітражі, підсвічені зсередини, надавали будівлям неповторну привабливість, а інтер’єрів — виразність.

    Безсумнівна завоювання модерну — цілісний підхід до оформлення окремих приміщень, прагнення до ансамблевому їх вирішення. Особливий інтерес модерн проявив до оформлення віконних прорізів зі специфічним малюнком палітурок і заповнюють їх вітражами. Він активно застосовував поливні кахлі в облицюванні окремих вставок на поверхні стін і в оформленні віконних отворів.

    Одну з головних ролей в оформленні фасадів, віконних і дверних прорізів грав плоский гіпсовий ліпний орнамент. У малюнках вітражів в якості орнаментальних мотивів використовувалися квіти — іриси, маки, різні трави, а також лілії та інші водні рослини з довгими стеблами тягнуться. Використовувався і геометричний орнамент, у тому числі мотив меандру у специфічній, характерною для модерну промальовуванні.

    Великі технологічні та художні можливості були відкриті в сфері скла. У Лотарингії виникла Школа Нансі на чолі з Е. Галлі, що культивувала складну колористичну гаму кольорів і фактур.

    Модерн трактує стіну не тільки як конструктивний і статичний за визначенням елемент. В епоху модерну були закладені тенденції наближається до скульптури вираження пластики стіни в архітектурному обсязі. Вікна стали органічним вираженням стилю. Вперше віконні та арочні отвори, їх заповнення та декор стають однаково важливою складовою стилю як для фасаду, так і в інтер’єрі будинків.

    Стіни приміщень забарвлювалися в пастельні тони — сиреневатость, зеленуваті, перлинно-сірі. З ними тонко поєднувалася меблі нових форм. У меблях і гарнітурах переважають тягнуті, мляві хвилясті обриси. Використовувалися й інші, ніж раніше, породи дерева, зокрема дуже поширеним був сірий димчастий клен. Іноді в інтер’єри вводилася облицювання нижніх частин стін у вигляді панелей, яка виконувалася з тих же порід, що і меблі. Оббивні тканини найчастіше випускалися бляклих пом’якшених тонів з великими стилізованими квітами, соединяющимися з розлученнями криволінійного малюнка. При зовнішній і внутрішньому облицюванні будівель використовувалися кераміка і майоліка.

    Родоначальником модерну вважають бельгійського художника-архітектора Віктора Орта. Тип нової будівлі, що виник за часів формування модерну як стилю, — універсальний магазин — найцікавіший. Він вимагав застосування великих засклених поверхонь. Новаторським з цієї точки зору можна назвати магазин «Інновассіон», побудований Орта в Брюсселі в 1901 році. Часто-засклений, з металевими плетіннями, фасад цього будинку висвітлював загальний торговельний зал першого поверху, торгові галереї верхніх поверхів і об’єднуючу сходи.

    Знаменитий будинок Еміля Тассель (1892-1893), професора Брюссельського університету, став своєрідним маніфестом нового стилю. У цьому ж стилі були побудовані ще два особняки — Ейтвельд і Сольвейг. Сучасників, які здійснювали спеціальне паломництво Брюссель для знайомства з творчістю Орта, вражали безордерной фасаду особняка Тассель, металеві палітурки великих вікон еркера, як би злилися з фасадом. Орта показав себе майстром інтер’єру. Він радикально змінює внутрішній простір — відкриває його, замінюючи перегородки добре виконаними металевими конструкціями.

    Комбінуючи скло і метал так, що утворюються як б прозорі плівки, він досягає того, що світло проникає всюди і сходова клітина перетворюється в осяяний центр житлового приміщення. Кімнати особняка залиті світлом — Орта відвів половину площі першого поверху особняка з боку двору під зимовий сад, а непрохідні кімнати верхніх поверхів розташував навколо центрального холу і внутрішніх сходів, освітленій скляним світловим ліхтарем. Віктор Орта не тільки прагнув використовувати метал і скло, а й, вишукуючи їх органічні якості, надати їм нову архітектурно-художню виразність. На фасаді, який інакше виглядав би майже класичним, кам’яні кути залізних віконних «ліхтарів» виконані так, щоб підкреслити наявність внутрішнього металевого каркаса. Він шукав і знайшов новий стиль, який по суті став вираженням матеріального благополуччя потреби класу буржуазії, індивідуальності й витонченості.

    В особняку Тассель Орта вперше застосував лінію, названу «удар бича». Вона стала образним виразом напруги металу, втіленням нервового, напруженого духу епохи, його емблемою. Витонченість її вигину стало зразком графічного мистецтва і стилізації у вікнах і вітражах будівель стилю модерн.

    У Німеччині новий стиль поширився дещо пізніше, ніж в інших країнах Європи. Він отримав назву «югендстіль» («Югенд» — художній журнал, навколо якого гуртувалися прихильники цієї течії).

    Програмною будівництвом німецького модерну можна по праву вважати фотоательє «Ельвіра» (1897-1898) архітектора серпня Енделя.

    Як і в інших країнах, з появою залізобетону отримало розвиток будівництво критих ринків, виставкових павільйонів, залів для святкувань. Були створені оригінальні просторові рішення фасадів та інтер’єрів з широким застосуванням скла і металу.

    Найбільш цікавим у цьому відношенні є німецький архітектор Бруно Таут (1880-1938). Його «Залізний дім» — виставковий павільйон — був споруджений на будівельній виставці в Лейпцигу в 1913 році, у вигляді поставлених один на одного, що поступово зменшуються обсягів, увінчаних куполом. Кожна грань павільйону відокремлена широкою смугою металу і з боку сприймалася, як гігантська засклена клітина. Інший павільйон, споруджений Таут для виставки Веркбунда в Кельні і отримав назву «Скляний будинок», представляв собою прозорий дванадцятигранний обсяг з великим куполом, що складається зі скляних пластин ромбовидної форми.

    У творчості архітектора Ганса Пельциг (1869-1936) помітна підкреслена експресивність. Це вертикалі великих вікон в побудованому ним конторському будівлі (1911) в Бреслау, ритмічно різноманітні за розміром і очертаніямокна промислової хімічної фабрики в Леобане, поблизу Познані.

    Архітектурне протягом ар-нуво внесло в архітектуру Франції свіжий струмінь пошуку і, що було особливо істотним, виявилося першим стилістичним перебігом, які порвали з подражательскімі стилями. Перший салон під назву «Ар-нуво» відкрився в Парижі в 1895 р. Тут були сусідами живопис і скульптура (Роден), прикладне мистецтво, скло Галлі і Тіффані, ювелірні вироби Лоліка, графіка Бодслея, Бредлі, Макінтоша.

    Головним представником модерну в архітектурі Франції був Гектор Гімар.В 1899 році він отримав замовлення на будівництво станцій паризького метрополітену. У цих надзвичайно легких, повторюють органічні форми павільйонах зі скла і металу, поєднання конструктивних і декоративних елементів було особливо вдалим.

    Стиль модерн вплинув також на будівництво Віденського метрополітену. Отто Вагнер, виразник ідей «сецесіону», керівник кафедри архітектури в Академії пластичних мистецтв, прагнув до створення нового стилю, який позбувся б від повторень минулого і був співзвучний часу. Станції метро, ​​спроектовані і побудовані Вагнером, відрізняються простотою і чистотою ліній модерну, витончено окресленими лініями віконних і дверних прорізів, великими площинами скління, використанням металу.

    При зверненні до модерну, розхожа фраза — «вікна — очі будівель» — набуває особливого змісту. Химерні вікна і вітражі модерну дивляться на світ загадковим поглядом екзотичної красуні.

    Антоніо Гауді-і-Корнет — самий незвичайний і своєрідний архітектор стилю модерн. Средітеченій модерну його творчість була настільки відособлено, що його виділили особливою назвою — «антоніогаунд». Його творчість, мабуть, одне з найбільш суперечливих явищ в європейській архітектурі. Своєрідність стилю знаменитого іспанця в тому, що з’явився залізобетон він використовував для імітації своїх спорудах складних органічних форм природи, наслідуючи складним конфігурацій і лініях, властивим скелях, деревах, раковин. Вікна плавно окреслених ліній несміливо визирають з-під залізобетонних «надбрів’їв», повитих складними ліпними прикрасами. Одне з найвідоміших будівель Гауді — будинок Міла, в народі прозваний «Ла Педрера», що означало «кам’яний». Цей, розташований на кутовій ділянці, шестиповерховий прибутковий будинок нагадує величезну скелю, його віконні та дверні прорізи схожі на гроти, а металеві деталі балконних огорож — на химерні в’юнкі рослини.

    Творці модерну вільно вдаються до асиметричних форм і композицій. Віконні і дверні прорізи їх заповнення химерними вигинами органічно вплітаються в живу пластику будинків нового стилю.

    Вершини модерн досягає в архітектурі і в прикладних мистецтвах. В інтер’єрі будинку «Тассель», в Брюсселі, розписаному Віктором Орта, декоративні можливості заліза органічно використовуються в мотивах плинності, повторюваних і в малюнку інкрустованого статі, і в настінних розписах. Ця цілісність проекту типова для стилю модерн (Ар Нуво), який охоплює і внутрішнє оздоблення будинку, аж до столових приладів.

    Експерименти Орта вплинули на іншого бельгійського архітектора, Анрі ван де Вельде, який створив проект галереї для Семюела Бінга. У Франції цей стиль був популяризував Ектором Гімаром, який у декорі станцій паризького метро продемонстрував, як далеко архітектура модерну пішла від традицій. Ексцентричний і специфічно декоративний новий стиль використовувався для обробки великих магазинів, які в цей час починають будуватися у великих містах Європи та Америки, символізуючи, таким чином, процвітання і могутність торгівлі.

    Значного поширення в Європі отримала також ідея «міста — саду», яку в кінці XIX ст. сформулював — англієць Е. Говард у своїй книзі «Міста — сади майбутнього» (1898). Міста — сади розглядалися як невеликі, але самообеспечивающейся містобудівні комплекси на 32 тис. жителів. Вони повинні були припинити концентрацію житла у великих містах і шляхом з’єднання житла з природою сприяти оздоровленню життєвого середовища.

    Хоча модерн проіснував всього 20 — 30 років, вплив його на той час на всі види художньої діяльності було величезне. Сліди модерну ми знаходимо в усьому: в архітектурі, в живописі, в монументальному мистецтві, в книжковій графіці, плакаті, рекламі, дизайні, одязі. Від величезної громадської будівлі до дверної ручки, від монументальної мозаїки до витонченої вази на столі, від живописного полотна до ложки та виделки — все носило на собі відбиток цього стилю, якщо за справу бралися художники, архітектори та дизайнери модерну. Все, до чого торкалася рука художника, повинно було стати прекрасним, яким є природні форми, перед якими ці художники схилялися.

    Але пройшла пара десятків років і сталося щось дивне (з дивним стилем і повинні траплятися дивні речі).

    Модерн звинуватили в елітарності, в химерності, в манірності, в еклектичності, у відсутності природності.

    Згодом виявилося, що вплив цього стилю на нові покоління художників практично дорівнює нулю, що дозволило багатьом критикам сприймати модерн як якусь «випадковість» у закономірному розвитку мистецтва, як якийсь необов’язковий арабеск — карлючку на прямій лінії цього розвитку. Художники модерну як ніби канули в забуття. І модерн залишився таким собі парадоксом, загадкою.

    У всіх на слуху гучні імена художників кінця 19 і 20 століття — імпресіоністи, Пікассо, Матісс, Далі і т. д. Але мало хто знає в нас чудового австрійського художника модерну Клімта, а наш великий Врубель майже не відомий «у них».

    Всі знають архітектора номер один двадцятого століття Корбюзье і усвідомлюють той вплив, який він надав на розвиток світової архітектури — адже побудовані цілі міста в дусі Корбюзье. Але ім’я одного з найдивовижніших архітекторів в історії людства — Гауді — довго було відомо лише фахівцям, а його твори залишилися самотніми блискучими шедеврами, практично не вплинули на розвиток архітектури нашого часу. А ось поруч з його казками в камені знамениті будівлі Корбюзье виглядають похмурими коробками.

    Модерн не вписався в технічну цивілізацію, тому що дуже боявсь перед природою, малюючи свої картини і будуючи свої будинки за її законами, за законами органічних природних форм. Крім того, він був невиправним романтиком.

    Російський модерн надихався іншими джерелами — своїм 17 і 18 століттям, своїми старожитностями та фольклором. І, дійсно, старе російське мистецтво: архітектура, одяг, посуд — вже самі по собі були азіатськими (хоча б з точки зору Європи). І цілком відповідали стилістичним принципам модерну. У цьому сенсі собор Василя Блаженного з його «пряникової», орнаментальної, різнобарвною і в той же час «органічної» красою — це модерн (порівняйте з Гауді і побачите, наскільки наш собор ближче стилю цього архітектора, ніж, скажімо, стилю Корбюзье). А старі російські терема з декоративністю їх оздоблення! Навіть проста російська хата з дерев’яним різьбленням лиштви, воріт і ганку могла надихнути будь-якого архітектора модерну. А російський лубок, іграшка, народні розпису?!

    Художникам і архітекторам, представникам російського модерну, що згрупувалися навколо княгині Тенішевой в Талашкино, не довелося нічого вигадувати, нічого запозичувати з інших культур. Вони просто злегка трансформували народне мистецтво і вийшов російський модерн, російський стиль.

    Цей стиль відкриває собою двадцяте століття. Модерн поставив собі завдання створення нового великого стилю на ідейно-філософської грунті неоромантизму. Модерн може бути представлений як ідея створення прекрасного, яке не міститься в незадовільній навколишнього життя.

    Стиль модерн розвивається в основному в архітектурі. Характерним для нього була різноманітність і переливи форм, багатобарвність, поєднання, здавалося б непоєднуваних, геометричних форм з пластичними лініями.

    Одне з найбільш чудових будівель в стилі модерн не тільки в Росії, але і у всьому світі — Метрополь. Автором та ініціатором цього проекту став Сава Іванович Мамонтов. Він зіграв важливу роль у становленні модерну в Росії.

    «Метрополь» називають «енциклопедією російського модерну» і «Вавилонської вежею нового часу». Він будувався в 1899-1904 роках за проектом архітектора В. Валькотта за участю Л. Кекушева і А. Еріхсон. Пластика фасадів з великою кількістю виступів і різноманітними за формою віконними прорізами підкреслює химерна гра світлотіні. Це враження посилює контраст фактури і кольору використаних матеріалів.

    Романтичний образ гігантської будівлі виконаний динаміки. Горизонталях балконів вторять плавні, текучі лінії завершення ризалітів, а вертикальний лад еркерів підхоплюють гостроверхі вежі. За багатством скульптури керамічних прикрас з «Метрополем» не може зрівнятися жодна будівля Москви. Чільне місце на фасаді, зверненому до колишнього проспекту Маркса (нині до Охотному ряду), займає керамічне панно «Принцеса Мрія», виконане по малюнку М. Врубеля. Інші панно — «Спрага», «Поклоніння божеству», «Поклоніння природі», «Орфей грає», «Життя», «Полудень» і «Поклоніння старине» — роботи художника А. Головіна.

    Уздовж всього будинку проходить багатофігурний барельєф «Пори року», створений за моделями скульптора Н.А. Андрєєва.

    Модерн ніде не став державним стилем: він виявився занадто вільний для офіційних будівель. Він використовувався в будівництві особняків і парадних будівель. Власне і «Метрополь» замислювався як поліфункціональне будівлю. Там повинні були розміститися театр, виставкові та читальні зали, а також приватна опера Мамонтова. У ході реалізації проекту в нього були внесені істотні зміни. У вигляді будівлі з’явилася многобашенной, що викликає асоціації із Середньовіччям, що характерно для модерну. До наших днів збереглася початкова оздоблення інтер’єрів, які за своїми художніми якостями не поступається фасадам. Збереглися вітражі, що прикрашали ліфтові клітини на кожному поверсі. Захоплюють своєю красою кабінети з багато прикрашеними ліпниною стелями. Дивує різноманітність люстр, торшерів, ламп, дуже любимих модерном і проектували завжди з такою різноманітністю і вигадкою. Але «Метрополь» — зовсім не єдиний пам’ятник архітектури модерну, хоча, безсумнівно, кращий. Ще одним таким пам’ятником є особняк Рябушинського на вулиці Качалова. Творець цього чудового будинку — Ф. Шехтель — втілив у ньому ідеал, який він бачив у складному русі і переливах форм, що відображають різноманіття і постійна зміна навколишнього світу. Чітка конструкція, зручна і раціональна планування визначили мальовничу асиметрію обсягів. У їх динаміці, дисонансах ритму віконних прорізів, гострому малюнку набігаючих площин карниза, хвилеподібне русі чавунних візерунків огорожі виявляється драматичне і ірраціональне начало, що породжує смутні, тривожні передчуття, багатозначну недомовленість натяку, що так близько поезії символістів.

    Прагнучи до виявлення в пластиці планувальних і конструктивних основ будівлі, модерн висунув широку естетичну програму. У пошуках гострого, часом екстравагантного способу, він не цурався навіть гротеску. Прихильники нового стилю розробили виразний архітектурний мова витончених декоративних форм, капризно викривлених текучих ліній, сміливо ввели в архітектуру образотворче мистецтво і широко використовували нові будівельні матеріали.

    Модерн в Росії мав кілька течій і пройшов складний шлях розвитку. Новий етап у творчості Шехтеля, що знайшов вираз в архітектурі будівлі банку Рябушинського, був відзначений естетикою раціоналізму, висуванням на перший план ритмічних, обумовлених просторовою структурою композицій, в основі яких лежить площину, лінійно-графічне початок.

    Цією роботою Шехтель відкрив принципово новий художній ефект, контраст великих скляних площин і світлого глазурованого цегли. Нашим сучасникам, звиклим до скла і бетону, як до матеріалу зодчества, важко оцінити сміливість прийомів Шехтеля; для свого часу вони були воістину новаторськими. Ясна геометрично сувора архітектура будинку, схожого на гігантський кристал, внесла власне потужне звучання в ансамбль.

    Будинок Рябушинського — це доказ, що стиль модерн росте «зсередини», поєднуючи в собі все саме різне в одне ціле.

    Архітектура зосереджується на створенні якогось свого особливого комфорту. Особняк Рябушинського став свого роду перехідним етапом у стилі модерн, від пластичних форм до більш геометризовані.

    Цей стиль воліло Московське купецтво, оскільки будинки побудовані в стилі модерн виглядає особливо шикарно і показували спроможність їх власників. Тому Шехтель був також архітектором забудови московського купецтва, зведеного в 1909 р. Він демонструє вишукану красу доцільності. Сітка каркаса робить майже невагомими стіни з великими заскленими прорізами. Округлені пілони, облицьовані блискучим глазурованою цеглою, плавні лінії вінчає будівлі карниза, точно вгадані пропорції надають будівлі особливі елегантність і виразність.

    Завдяки новаторству Шехтеля, яка зробила стиль модерн більш геометричним і знайшов красу самої конструкції, виділився окремий стиль-конструктивізм

    Проблема орнаменту епохи модерн

    Орнамент варто першому місці за здатністю проникнення в різні види мистецтва і по можливості знаходити новий сенс, раніше з орнаментом не асоціювався. Поняття орнаменту не отримало ще свого остаточного визначення, незважаючи на те, що орнаменту присвячена досить велика література.

    Ситуація з модерном, створилася в XIX столітті, збігається з тією, яка утворилася в області синтезу. У реалізмі і імпресіонізмі панували станкові форми. Архітектура еклектики дійсно зверталася до історичних орнаментів і охоче використовувала їх, але орнамент не жив у цій архітектурі, він механічно насаджувався, накладався на стіни. Між тим орнамент вивчали, знали його історичні перетворення. Знання не давало позбавлення від недуг, а може бути й посилювало їх.

    І ось, настав період нового стилю, і положення орнаменту корінним чином змінилося. Художники почали відроджувати орнамент, незабаром відновили ту його колишню роль, яку він грав в будь-якому стилі. Художники-теоретики почали писати про орнаменті. Чимало місця приділяє йому ван де Вельде у своїй книзі «Ренесанс в сучасному прикладному мистецтві» (1901). Він пише: «Орнаментика повинна керуватися тими ж законами, яким у своїй роботі підпорядковується інженер; я прагнув уподібнити орнаментику техніці. Для нової архітектури потрібна нова орнаментика. Відома розсудливість і розробка подробиць, характерні для нової архітектури, повинні бути властиві і нової орнаментиці ». Потрібно відзначити принципову позицію: орнамент потрібен, він повинен бути новим, повинен відповідати сучасному стилю.

    Архітектори прагнуть до того, щоб орнамент був органічною частиною споруди. Дослідники модерну, як правило, надають орнаменту велике значення. Фріц Шмаленбах ще в 30-і роки зробив спробу кваліфікувати основні якості стилю через орнамент. А через 20 років, в 1956 році, Дольф Штернбергер з усією прямотою заявив: «Надзвичайно важливим є те обставина, що модерн починається з орнаменту».

    Не можна, зрозуміло, не помітити надлишку орнаментації в деяких творах стилю, не можна не відчути «надмірностей» декоративності, особливо в запізнілих проявах стилю, по суті своїй є свідоцтвами еклектики. Але ж справа не в кількості орнаментальних мотивів (хоча кількість про щось говорить), а в принципах їх застосування, в характері використання орнаменту, в його істотної ролі. Ця роль принципово інша, ніж раніше — в минулих стилях.

    Один з істориків стилю, Райнер Грюнтер, пише: «Орнамент модерну не прикрашає, він сам прикрасу. Його аплікаційна функція стає самоціллю. Він не прикрашає; прикраса саме виявляється автономним художньою освітою. Орнамент модерну — не орнамент на предметах, він орнаменталізірует предмети ». Ця автономність орнаменту перетворює його на самостійний вид мистецтва, що дає йому право брати участь у процесі входження мистецтв раптом в одного.

    Перейдемо до розгляду цих взімопронікновеній. Яким чином орнамент зближується з образотворчим мистецтвом, як у нього входять живопис, графіка і скульптура? І образотворче мистецтво, і орнамент беруть матеріал з органічної природи. Тварини, птахи, квіти, листя, дерева — улюблені мотиви в орнаменті модерну. Перевага квіти — орхідея, лілія, тюльпан, соняшник, переважні птиці — лебідь, павич, фазан. Багато хто з цих мотивів або в самостійному вигляді, або поруч з іншими мотивами, чи вплетеними в більш розвиненій сюжет ми зустрічаємо в творах живопису і графіки. Це коло мотивів навряд чи дає повний пріоритет образотворчого мистецтва перед орнаментом; тут ми маємо справу з такими предметами, які найбільш природно можуть знайти собі місце саме в орнаменті. Те ж саме ми можемо сказати про мотив дерева — символ древа життя, древа пізнання. Саме по собі зображення дерева саме в такому, не пейзажному, а символічному плані, скоріше, знайде собі реалізацію саме в орнаменті. Але є й інше коло мотивів, де запозичення з живопису і графіки можна уявити собі як більш природні. Можна послатися на ряд прикладів, коли раппортом орнаменту стає людська фігура або якась її частина. Найчастіше це жіноча фігура, волосся. Зрозуміло, всі ці «об’єкти» переходять в орнамент в умовній формі, стилізованими, сильно перетвореними порівняно з тим, якими вони виступають в натурі або в численних творах живопису модерну. Прикладом того, як образотворчий мотив безпосередньо переростає в орнамент, є плакат Яна Торопа, що рекламує дельфітское масло для салату («Delftsche Slaolie»). Волосся двох жінок, зображених на плакаті, починають закручуватися над їх головами, а потім ці лінії як би набувають самостійність і перетворюються на чистий орнамент, що заповнює майже все вільне місце на площині.

    Мотив хвилі, який часто використовувався у живописі, графіці та скульптурі (Хофман, Фогелер, Голубкіна) і навіть в архітектурі (зі стовпа, уподібненому хвилі, починається рух вгору по сходах в шехтелевском особняку Рябушинського), знаходить в орнаменті дуже широке застосування. У рівній мірі це стосується і мотиву розвівається, сукні, особливо популярного в той час в скульптурі. Закручується лінія хвилі, так само як і серпантинна лінія рухається під час танцю драпірування, лягли в основу численних варіантів орнаменту.

    Отже, ми розглянули деякі аспекти взаємодії образотворчого мистецтва і орнаменту в тих ситуаціях, коли живопис і графіка виявлялася стороною дає. Але був і зворотний процес, навіть більш активний — процес входження орнаменту в інші види мистецтва. Живопис і графіка опиняються в цьому процесі сприймає стороною, а орнамент — котра дає.

    Починається сприйняття орнаменту живописом з того, що орнамент входить в живописний твір мотивовано, як предмет зображення. Приклади цього можна знайти в німецької, австрійської, французької живопису. Наприклад, картина П. Боннара «Строката блуза» (1892), де сама назва картини говорить за себе (модель одягнена в блузу, орнаменталізірованную червоними, жовтими і білими квадратиками і прямокутниками), численні інтер’єри з фігурами Е. Вюйара, в яких художник часто зображує шпалери та декоративні тканини, або тим більше такі картини Г. Клімта, як «Поцілунок», «Соломія», або будь-який портрет 900-х років, де одягу і фон перетворені в декоративні площині. Правда, багато хто з перерахованих творів відображають вже наступну, вищу стадію орнаменталізації живопису, бо не тільки містять орнамент в якості предмету зображення, а й користуються орнаменталізації як принципом побудови живописного твору.

    Зрозуміло, майже ніколи ми не можемо повністю ототожнити живописний твір з орнаментом, бо мальовнича композиція не дає повної симетрії, не користується прийомом точного повторення певного рапорту. Мова йде не про зведення живопису до орнаменту, а про часткове використанні в живопису тих принципів, які типові для побудови орнаменту, про площинності, виявленні ритму і повторенні певних пластичних елементів, переважної ролі малюнка, лягає на поверхню, про уподібненні будь-яких предметів, зображених у картині, орнаментальним елементам. Прикладів такого використання живописом і графікою прийомів орнаменталізації дуже багато, можна навіть сказати, що без них не обходиться майже жодне твір живопису і графіки модерну.

    У фільмі М. Дені «Музи» (1893) орнамент виступає і як предмет і як метод одночасно. Плаття двох жінок, що сидять на першому плані, покриті орнаментальним візерунком. Цей візерунок потім повторюється і в зображенні листя на деревах, і на землі. Фігури жінок на другому плані, розташованих парами в проміжках між стовбурами дерев, теж сприймаються як елементи орнаменту.

    Немає сенсу множити приклади. Але слід сказати кілька слів про прикладному мистецтві в архітектурі. Тут згадуються слова Райнера Грюнтера (вже процитовані вище) про те, що орнамент модерну — не орнамент на предметі, а він сам орнаменталізірует предмет. Предмет як би стає структурно орнаментальним. Ця тенденція дуже характерна, наприклад для творів французьких ювелірів Р. Лаліка і Е. Грассі. У своїх камеях, брошках, гребенях, решітках для камінів майстер самі предмети будує за принципами орнаменту, лінії або плями якого є одночасно конструкцією — зубцями гребеня, металевою основою для дорогоцінного каменю, прутами решітки і так далі.

    Решітка Гімара при входах до Паризького метрополітен також складається з елементів орнаменту, який не прикрашає цю грати, а становить її.

    Говорячи про архітектуру пізнього модерну, ми називаємо такий принцип внутрішнім, або конструктивним, орнаментом. В якості прикладів такого побудови ми наводили вище знаменитий гараж в Парижі, побудований Огюстом Перре у співпраці з братами, деякі твори пізнього російського модерну. Звичайно, ця термінологія є умовною. Було б простіше назвати такий принцип прийомом пропорционирования, завдяки якому встановлюється ритмічна система, що створює архітектурний образ. Коли ми говоримо, однак про конструктивну орнаменті, підкреслюється дещо інший, з нашої точки зору, важливий момент. Асоціація з орнаментом виникає тому, що найчастіше ритм розвивається на площині фасаду. Ритміка на площині в даній ситуації домінує, визначає образ. Що ж стосується принципу пропорційності, то він представляється більш широким: він може бути розгорнуто і в просторі і на площині.

    З іншого боку, як ми вже знаємо, існує формула ван де Вельде — «уподібнити орнаментику техніки», це значить, по-перше, зблизити їх один з одним, а по-друге, одна втілити через інше. Приклад такого втілення — металеві колони Орта в інтер’єрі особняка Тассель. Вони повні орнаментального сенсу і одночасно конструктивні, «технічно», бо автор сміливо вводить метал, змушуючи його грати одночасно і конструктивну і орнаментально-декоративну роль.

    Висновок

    Століття «модерну» був дуже коротким — з кінця XIX ст. до початку світової війни. Але це була дуже яскрава смуга в історії архітектури. На початку століття його поява була зустрінута шквалом критики. Одні вважали його «декадентським» стилем, інші — міщанським. Але «модерн» довів свою життєвість і демократизм. Він мав народне коріння, спирався на передову промислову базу і увібрав в себе досягнення світової архітектури. «Модерн» не мав строгістю класицизму. Він розділився на безліч напрямків і шкіл, які утворили багатобарвну палітру останнього цвітіння архітектури напередодні великих потрясінь XX століття.

    За півтора десятиліття, збігшись з будівельним бумом, «модерн» поширився по всій Росії. Його і сьогодні можна знайти в будь-якому старому місті. Варто тільки придивитися до заокругленим вікнам, вишуканою ліпнині і зігнутим балконних грат будь-якого особняка, готелю або магазина.

    Список літератури

    1. Азізян І.А. Теорія композиції як поетика архітектури Москва, Прогрес-Традиція, 2002р.

    2. Горюнов В.С., Тубли М.П. Архітектура епохи модерну, Москва, Стройиздат, 1992р.

    3. Каждан Е.А., Каждан Т.П. Російська архітектура кінця XIX — початку XX століття. М, 1971.

    4. Каждан Т.П. Архітектура та архітектурна життя Москви кінця XIX — початку ХХ століття. / / Російська культура кінця XIX — початку XX століття. (1895-1907). Образотворче мистецтво, архітектура, декоративно-прикладне мистецтво. М., 1969, Кн.2.

    5. Сарабьянов Д.В. Росія і Захід. Історико-мистецькі зв’язки. XVIII — початок ХХ століття. Мистецтво — XXI століття, 2003 р.

    6. Харді У. Путівник по стилю Ар Нуво М.: АСТ-Пресс, 1999.

    Посилання (links):
  • http://www.bookland.ru/book2198370.htm
  • Презентація на тему Модерн в українській архітектурі та живописі — готові шкільні презентації

    Toggle navigation GDZ4YOU
    • ГДЗ
      • 1 клас
        • Англійська мова
        • Буквар
        • Математика
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Українська мова
        • Я досліджую світ
      • 2 клас
        • Англійська мова
        • Інформатика
        • Математика
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова
        • Читання
        • Я досліджую світ
      • 3 клас
        • Англійська мова
        • Інформатика
        • Математика
        • Німецька мова
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Українська мова
        • Я і Україна
        • Я у світі
      • 4 клас
        • Англійська мова
        • ДПА
        • Інформатика
        • Літературне читання
        • Математика
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова
        • Французька мова
        • Я і Україна
        • Я у світі
      • 5 клас
        • Англійська мова
        • Інформатика
        • Історія
        • Математика
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Світова література
        • Українська література
        • Українська мова
        • Французька мова
      • 6 клас
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Інформатика
        • Історія
        • Математика
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Природознавство
        • Російська мова
        • Світова література
        • Українська література
        • Українська мова
        • Французька мова
      • 7 клас
        • Алгебра
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Геометрія
        • Інформатика
        • Історія
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Російська мова
        • Світова література
        • Українська література
        • Українська мова
        • Фізика
        • Хімія
      • 8 клас
        • Алгебра
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Геометрія
        • Інформатика
        • Історія
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова
        • Фізика
        • Хімія
      • 9 клас
        • Алгебра
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Геометрія
        • ДПА
        • Інформатика
        • Історія
        • Креслення
        • Німецька мова
        • Основи здоров’я
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова
        • Фізика
        • Хімія
      • 10 клас
        • Алгебра
        • Англійська мова
        • Біологія
        • Географія
        • Геометрія
        • Інформатика
        • Історія
        • Математика
        • Німецька мова
        • Правознавство
        • Російська мова
        • Українська література
        • Українська мова
        • Фізика
        • Французька мова
        • Хімія
      • 11 клас
        • Алгебра
        • Англійська мова
        • Астрономія
        • Біологія
        • Геометрія
        • ДПА
        • Економіка
        • Інформатика
        • Історія
        • Математика
        • Німецька мова
        • Російська мова
        • Українська література

    Постмодернізм — Вікіпедія

    Постмодерні́зм (фр. postmodernisme — після модернізму) — світоглядно-мистецький напрям, що виник та існує за епохи постмодерну. Відлік його існування зазвичай ведеться від 1960-70 років, коли він виникає в США та Західній Європі. Передумовами появи постмодернізму стало розчарування в ідеалах модернізму: безповоротності прогресу, вирішення наукою й технікою глобальних проблем людства, цілісності світу, існуванні загальнолюдських цінностей. Для постмодернізму характерні розмиття меж мистецьких жанрів і напрямів, усунення відокремленості масової культури від елітарної, автора від глядача (читача), проголошення відносності істини та цінностей, недовіра до авторитетів, деконструкція, гра та іронія.

    Уперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца «Криза європейської культури»[1] (1914). Ідея про постмодерізм як різновид модернізму виникла в іспанського літературознавця Федеріко де Оніса в 1934 році. Він вживав термін «постмодернізм» на позначення періоду в розвитку літератури між модернізмом (1896—1905) та ультрамодернізмом (1914—1932)[2]. Але поширився він лише наприкінці 1960-х pоків спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, живописі та музиці[3].

    В англійській мові розрізняється терміни «Postmodernism» (власне постмодернізм) — для означення постмодернізму, як історичної епохи, що прийшла на зміну епосі модернізму та «Postmodernity» (постмодерність) — який використовується для означення проявів постмодернізму у соціальній та культурній сферах[4]. Подібне розрізнення термінів характерно також французькій мові (Postmodernisme та Postmodernité).

    Як філософська категорія термін «постмодернізм» поширився завдяки філософам Жаку Дерріді, Жоржу Батаю, Мішелю Фуко і особливо книзі французького філософа Жана-Франсуа Ліотара «Стан постмодерну» (1979)[5].

    Розвиток постмодернізму[ред. | ред. код]

    Твори дадаїзму втілювали собою відчуття абсурду світу XX століття

    Передумови виникнення[ред. | ред. код]

    Постмодернізм виник як відображення світу третьої чверті XX століття, що після двох світових воєн і наступного переділу світу й стрімкого розвитку технологій бачився хаотичним, позбавленим загальних моральних, етичних і естетичних, світоглядних координат, який не вкладається в рамки правил і обмежень культури модернізму. Для післявоєнного світу було характерне відчуття «кінця історії», скептицизм щодо ідеологій, користі прогресу та раціональності, незворотності прогресу, здобутків модернізму взагалі[6].

    В той же час риси, традиційно приписувані постмодернізму, проявлялися в культурі та філософії й раніше. За Нового часу зокрема Карл Маркс першим популяризував думку про відносність будь-якої істини в філософії, а також відносність світогляду, визначення історії не лише особистістю, якою б освіченою та моральною (чи навпаки) вона не була, а й економічними факторами. Фрідріх Ніцше справив значний вплив на становлення постмодерністського світогляду, стверджуючи про необхідність відмови від панування раціоналізму, відносність знання та моралі. Крім того він описав мислення та мову як засоби впорядкування світу, котрі в той же час спотворюють його в свідомості людини, що робить неможливим пізнання істини. Зигмунд Фрейд дав поштовх до майбутнього розвитку постмодернізму теорією про те, що людське життя та історія взагалі визначаються ірраціональними та несвідомими силами, тому освіта й досягнення науки і техніки не здатні привести людство до загального порядку і щастя. Також передумовами філософського постмодернізму вважаються ідеї Фердинана де Соссюра щодо мови як системи знаків, де означуване й означник пов’язані довільно. Людвіг Вітгенштайн стверджував, що завдання філософії полягає не в розкритті істини, а в аналізі логічної структури мови, з’ясуванні та встановленні правил мовної гри словами, виразами та їх значеннями. Мартін Хайдеггер відмовився від традиційних категорій філософії модерну (суб’єкт, об’єкт, пізнання, дух, матерія тощо), вважаючи, що істина — це не відповідність людських уявлень реальності, натомість істина тотожна самому буттю[7].

    У мистецтві попередниками постмодернізму вважаються дадаїзм та сюрреалізм. Дадаїзм, як реакція на Першу світову війну, відображав абсурд світу, вдаючись до колажу, використання готових предметів, які лише дещо дороблялися митцем, іронії. Яскравим представником дадаїстів був Марсель Дюшан[8]. Сюрреалізм же проголошував очищення мислення від логіки, парадоскальність, автоматизм творчості, коли автор лише виражає підсвідоме чи позалюдське. В цьому напрямі працювали наприклад Сальвадор Далі, Рене Магрітт, Макс Ернст[9]. У літературі, постмодерні риси прослідковуються у Хорхе Луїса Борхеса, Алена Роб-Ґріє, Габрієля Гарсії Маркеса[10]. Втім, витоки мистецького постмодернізму вбачаються головним чином у американській літературі 1950-х у таких письменників, як Джаспер Джонс, Джек Керуак, Аллен Гінзберг, Вільям Барроуз, Дональд Бартелмі, що «повстали» проти класичного літературного модернізму[11].

    Становлення[ред. | ред. код]

    В поп-арті буденні предмети стають мистецькими творами

    Як мистецький напрям загалом постмодернізм окреслився в 1960-і у спробі адаптувати європейський культурний спадок до американських реалій того часу. В 1970-і він проявився в плюралізмі та еклектизмі, злитті культур[11]. Однією з основних рис постмодерністського мистецтва оформлюється використання готових форм, незалежно від їх походження. Предметом мистецтва стає будь-яка річ, котру досить дещо змінити чи помістити в незвичайне середовище. Ключовим для мистецтва постмодернізму є не вироблення, а поєднання вже існуючого[12], з чим пов’язана так звана смерть автора — зростання ролі глядача (читача), його участь у творенні мистецтва та встановленні його сенсу[13]. Виникають такі напрями як поп-арт, що протиставляють модерній абстракції грубі матеріальні речі. В поп-арті, заснованому Енді Ворголом, буденні предмети втрачають своє початкове значення, стаючи мистецькими творами. Як реакція на нього в 1960-і виникає гіперреалізм, що якомога детальніше зображає штучні речі. В музиці з’являється сенсорний напрям, що використовує як музичні інструменти ужиткові предмети; пуанталізм, де основою музики слугує пауза; алеаторика, заснована на випадковому поєднання частин композиції. Зароджується гепенінг — зрежисована вистава, що видається публіці за несподіванку і спонтанність. Відмова від ідеології проявлялася в саморуйнованому мистецтві, де акцент робиться на порожнечі, мовчанні. Концептуалізм об’єднував процеси творчості та дослідження твору, пропонуючи інтерпретувати позбавлені сенсу твори, складені з незвичайних поєднань речей, слів, або ж їх відсутність[14]. Саме мистецтво 1960-70-х та пізніших років більшість арт-критиків вирішили вважати «сучасним» («contemporary art» на противагу ширшому «modern art», що об’єднує модернізм, постмодернізм і метамодернізм), позбавивши цього статусу модерне мистецтво[15].

    В архітектурі постмодернізм проявився з 1970-х як використання стилів минулих епох, удавання до декору з кладкою, облицюванням, розписами тощо. Відбулася відмова від прямих ліній та площин: вигнуті стіни й дахи, необов’язково лінійне розташування вікон, завершення силуету будівель декоративними елементами. Функціональні проблеми будівель відійшли на другий план, натомість запанував естетичний принцип[16].

    Хоча постмодернізм розвивався головним чином у США та в Західній Європі, в СРСР у 1970-і склався власний постмодернізм як «неофіційне мистецтво», що протистояв ідеологічно-художнім канонам[17]. Він оформився у соц-арт як пародію на офіційне радянське мистецтво[18][14].

    Мішель Фуко здійснив значний вклад у розробку філософського постмодернізму (постструктуралізму) дослідженнями в області соціального конструювання знання. Його метод досліджень під назвою «археологія знання», розроблений у 1960-і, був примітний тим, що в ньому неважливий авторитет дослідника чи використання наукової аргументації, а свідомість і світ визнаються прихованими за дискурсивними практиками тієї чи іншої епохи. В ході «розкопок» належить розкривати походження і закони функціонування понять, а не брати їх як позначення чого-небудь вічного та універсального. Жак Дерріда розглядав усю культуру як сукупність текстів та писав про неможливість встановити для тексту будь-якої єдиний і усталений сенс, адже будь-який текст створюється на основі інших текстів. У культурі, згідно Дерріди, тексти мають самостійне існування, постійно творять одні одних. Стверджувати про авторство за таких умов безглуздо, як і будь-який «правильний» сенс творів[7]. Жан Бодрійяр в 1970-80-і запропонував концепт гіперреальності, в якій живе людина доби постмодерну. Це реальність, утворена знаками речей, а не самими речами, що формує особливий тип відносин — обмін знаками, а не товарами й послугами для задоволення потреб. Гіперреальність більш виражена, відповідніша нормам і цінностям, аніж реальність. Сучасна людина, згідно Бодрійяра, живе серед симулякрів — знаків, котрі позначають те, що насправді не існує: в рекламі, мас-медіа, мистецтві, політиці. В той же час все, що викликає відчуття, постає реальним[19][20]. Філософський постмодернізм виступив проти ієрархічної організації світу та логоцентризму і став пропагувати самоцінність будь-яких проявів культури та форм організації суспільного життя[21].

    У літературі часом розквіту постмодернізму вважається період 1960-80-х років. Його популярності посприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Творам постмодерністської літератури властиві повсякденна мова, уникання ствердження реальності описуваного, іронічний настрій та пародійність, часто чорний гумор, нелінійність і фрагментарність оповіді, подання подій з різних точок зору, посилання на інші твори, «заборонені» теми[22].

    Серед перших виразно постмодерністських письменників — Вільям Барроуз, Томас Пінчон, Умберто Еко, Патрік Зюскінд, Джон Апдайк. До письменників-постмодерністів зрілого постмодернізму зараховують Джозефа Геллера, Філіпа Діка, Вільяма Гібсона, Курта Воннегута, Тома Вулфа, Харукі Муракамі, Володимира Набокова, Віктора Палевіна, Брета Елліса[10].

    Принципи гри, симуляції, фрагментраності, зробили кінематограф яскравим виявом постмодернізму. Виражено постмодерністськими є фільми Джейн Кампіон, Карела Рейса, Серджо Леоне, Міхаеля Вінтерботтома, Федеріко Феліні, Девіда Лінча, Квентіна Тарантіно[10], а також до них зараховуються кіно Монті Пайтон, Пола Шредера, Рідлі Скотта, Стівена Содерберга, братів Коен та ін[23].

    Інтернет і комп’ютеризація, що розвинулися з кінця 1980-х, також розглядаються як породження та вияв постмодернізму, можливо найбільш значні в усій сучасній культурі. Сам принцип покадрового відтворення зображень на екрані, веб-сайти і сторінки, пов’язані гіперпосиланнями, можливість користувача впливати на зображуване роблять користування будь-яким ПК, смартфоном тощо постмодерністськими. Сучасні цифрові технології дозволяють зображувати чи симулювати не лише дещо віддалене від глядача, або недоступне йому, а й принципово неможливе, наприклад, у фільмах чи відеоіграх. Крім того за панування Web 2.0 користувачі самі створюють наповнення Інтернету, обирають з-поміж неструктурованої інформації найбільш прийнятну для себе, тим самим уникаючи пошуків загальної істини, правди, цінностей, стираючи географічні та культурні кордони[24].

    У 2010-і виникла думка, що суспільство почало втомлюватися від постмодерністської невизначеності та несерйозності, що постмодернізм не цілком виправдав сподівання. Як реакція на нього виникає метамодернізм, що полягає у «коливаннях» між протиставленими аспектами модернізму та постмодернізму та їх співіснування. В той же час не можна стверджувати про завершення постмодернізму, а лише про місцеві метамодерністські прояви[25].

    Порівняльна таблиця рис модернізму-постмодернізму

    за Брайніним-Пассеком[26]

    МодернізмПостмодернізм
    СкандальністьКонформізм
    Антиміщанський пафосВідсутність пафосу
    Емоційне заперечення попередньогоДілове заперечення попереднього
    Первинність як позиціяВторинність як позиція
    Оціночне у самоназві: «Ми — нове»Безоціночне в самоназві: «Ми — все»
    Декларована елітарністьНедекларована демократичність
    Переважання ідеального над матеріальнимКомерційний успіх
    Віра у високе мистецтвоАнтиутопічність
    Фактична культурна спадкоємністьВідмова від попередньої культурної парадигми
    Виразність межі мистецтво-немистецтвоВсе може називатися мистецтвом

    Постмодернізм, хоча здебільшого протиставляється модернізму, також виступає його спадкоємцем. Почавшись із досить вузького кола митців і філософів, постмодернізм завоював культуру, оскільки нівелював відстань між масовим і елітарним споживачем. Якщо модернізм був націлений на обмежену аудиторію, здатну його сприйняти, в силу своєї новизни, то постмодернізм від початку вторинний, використовує існуюче до нього, тому доступний широкому загалу[27].

    Порівняльна таблиця рис модернізму-постмодернізму

    за Ігабом Хасаном[28]

    МодернізмПостмодернізм
    Романтизм/символізмПатафізика/дадаїзм
    Форма (об’єднавча, закрита)Антиформа (роз’єднавча, відкрита)
    Досягнення метиГра
    ЗадумВипадок
    ІєрархіяАнархія
    Майстерність/логосВиснаження/мовчання
    Предмет мистецтва, закінчений твірПроцес мистецтва, перформанс, гепенінг
    ДистанціяУчасть
    Створення/ з’єднанняРуйнування/деконструкція
    СинтезАнтитеза
    ПрисутністьВідсутність
    ЦентруванняРозкид
    Жанр/межіТекст/інтертекст
    СемантикаРиторика
    ПарадигмаСинтагма
    ПідрядністьСурядність
    МетафораМетаномія
    ВідбірКомбінація
    Корінь/глибинаРизома/поверхня
    Інтерпретація/прочитанняСпротив інтерпретації/викривлене прочитання
    ОзначуванеОзначник
    ЧитанеПисане
    Наратив/велика історіяАнтинаратив/мала історія
    Базовий кодІдіолект
    СимптомБажання
    ТиповеМутоване
    Генітальне/фалічнеПоліморфне/андрогінне
    ПаранояШизофренія
    Походження/причинаРізниця-відмінність/слід
    Бог-ОтецьСвятий Дух
    МетафізикаІронія
    ВизначеністьНевизначеність
    ТрансцедентнеІманентне

    Американський літературознавець та письменник Ігаб Хасан виділяв з головних характеристик постмодернізму:

    1) Невизначеність, культ неясностей, помилок, пропусків;

    2) Фрагментарність і принцип монтажу;

    3) «Деканонізація», боротьба з традиційними ціннісними центрами;

    4) «Все відбувається на поверхні», відсутність психологічних і символічних глибин;

    5) «Ми залишаємося з грою мови, без Его»: мовчання, відмова від мімезису й образотворчого начала;

    6) Позитивна іронія, що затверджує плюралістичний всесвіт;

    7) Змішання жанрів, високого і низького, стильовий синкретизм;

    8) Театральність, робота на публіку, обов’язкове врахування аудиторії;

    9) Зрощення свідомості з засобами комунікації, здатність пристосовуватися до їхнього становлення та рефлектувати над ними[29].

    Постмодернізм в Україні[ред. | ред. код]

    Постмодерністський етап в історії розвитку української культури почався в період «перебудови» і передусім стосується образотворчого мистецтва, що повернулося до зображення видимої реальності. Йому були притаманні поспішне руйнування традиційних течій і форм, домінування живопису[30].

    Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Юрія Андруховича, Юрія Іздрика, Любка Дереша, Олеся Ульяненка, Степана Процюка, В’ячеслава Медведя, Оксани Забужко, Владислава Кураша та інших. Хоча доволі часто постмодерність творчості цих письменників піддається сумніву, і деякі літературознавці вважають недоречною ідентифікацію творів письменників доби Незалежності як постмодерністських, не вбачаючи в них наявності і художніх засобів, і настрою, притаманних постмодерністській літературі. Зокрема в своїй статті «Капітан Очевидність, або Про український постмодернізм» Вадим Мірошниченко пише: «Отже, в українській літературі постмодернізм у всіх його західних імплікаціях, розлогості відсутній. Для того, щоб це проілюструвати необхідно зробити два кроки: проаналізувати теоретичні підвалини постмодернізму і його зразки в літературних творах; зіставити західні тексти з тими, які в Україні „традиційно“ (sic!) зараховують до постмодернізму. Те, що за замовчуванням прийнято вважати українським літературним постмодернізмом, радше є його фантазмом, ми не маємо корпусу відповідних текстів, але утворився дискурс про те, що вони є»[31].

    1. ↑ Pannwitz, Die Krisis der europäischen Kultur, Nürnberg 1917, S. 64
    2. ↑ Вельш, В. (1992). «Постмодерн». Генеалогия и значение одного спорного понятия. Путь 1. Москва. с. 109–136. 
    3. ↑ Постмодернізм // Енциклопедія літературних напрямів і течій. www.ukrlib.com.ua. Процитовано 2019-04-23. 
    4. ↑ Згідно з Postmodernity#Postmodernism_and_postmodernity
    5. ↑ Lyotard, Jean-François (1984). The Postmodern Condition: A Report on Knowledge. University of Minnesota Press, in English. 
    6. ↑ The Dilemma of Postmodernism. wsjamison.uaa.alaska.edu. Процитовано 2019-04-22. 
    7. а б Ратников, В. П. (2002). Постмодернизм: истоки, становление, сущность. Философия и общество. 4 (29). Москва: МГУ. с. 120–132. 
    8. ↑ Andy (2017-02-26). Modernism, Post-Modernism, and Dada in a Nutshell. Andymatic (en-US). Процитовано 2019-04-23. 
    9. ↑ Surrealism and postmodernity. www2.idehist.uu.se. Процитовано 2019-04-23. 
    10. а б в Mambrol, Nasrullah (2016-03-31). Postmodernism. Literary Theory and Criticism (en-US). Процитовано 2019-04-24. 
    11. а б Huyssen, Andreas (1987). After the Great Divide: Modernism, Mass Culture, Postmodernism (Theories of Representation and Difference). Indiana University Press. с. 188. 
    12. ↑ Ольга Несмеянова. «Постмодернизм в искусстве». Журнал Клаузура (ru-RU). Процитовано 2019-04-23. 
    13. ↑ Gallix, Andrew (2010-01-13). In theory: The Death of the Author. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2019-04-23. 
    14. а б Библиотека Общественной академии. Ю.Б. Борев. Эстетика. Теоретическая история искусства. Постмодернизм. independent-academy.net. Процитовано 2019-04-23. 
    15. ↑ Модерне і сучасне мистецтво. Чи потрібен пошук нових дефініцій?. ART Ukraine. Процитовано 2019-04-23. 
    16. ↑ Postmodern architecture — Designing Buildings Wiki. www.designingbuildings.co.uk. Процитовано 2019-04-24. 
    17. ↑ Павлюк, Ігор. Криза постмодерну: що далі?. bukvoid.com.ua. Процитовано 2019-04-23. 
    18. ↑ Postmodern Architecture and Design | Artsy. www.artsy.net (en). Процитовано 2019-04-24. 
    19. Жан Бодрійяр. Символічний обмін і смерть / переклад Леоніда Кононовича. — Львів : Кальварія, 2004. — 376 с.
    20. ↑ https://krytyka.com/ua/reviews/symvolichnyy-obmin-i-smert
    21. ↑ Мартинов, А. Ю. (2004). Історична соціологія (циклічна парадигма). Монографія / Національний університет внутрішніх справ, Українське товариство сприяння соціальним інноваціям. УІАД «Рада». с. 77. 
    22. ↑ What’s the Difference Between Modernism and Postmodernism in Literature?. Owlcation (en). Процитовано 2019-04-24. 
    23. ↑ The 20 Best Postmodernist Movies of All Time. Taste of Cinema — Movie Reviews and Classic Movie Lists. Процитовано 2019-04-24. 
    24. ↑ Pages, The Society (2012-11-19). The Internet Through a Postmodern Lens. Cyborgology (en). Процитовано 2019-04-24. 
    25. ↑ Vermeulen, Timotheus; van den Akker, Robin (2010). Notes on metamodernism. Journal of AESTHETICS & CULTURE. Vol. 2. с. 1–14. 
    26. ↑ Постмодернизм и новая классика. www.brainin.org. Процитовано 2019-04-24. 
    27. ↑ Логинов, Геннадий (2018). Истоки постмодернизма, краткая история авангарда. Памятка искусствоведа. ЛитРес. 
    28. ↑ Ihab Hassan, «Toward a Concept of Postmodernism» Pages 1 — 10 — Text Version | FlipHTML5. fliphtml5.com. Процитовано 2019-04-24. 
    29. ↑ Hassan, Ihab (1982). The Dismemberment of Orpheus: Toward a Postmodern Literature. Medison: The University of Wisconsin. с. 267. 
    30. ↑ Бондарчук, Т. (2012). Національний прояв тенденцій постмодернізму в образотворчому мистецтві. Мистецтвознавство України 12
    31. ↑ Капітан Очевидність, або Про український постмодернізм. ЛітАкцент — світ сучасної літератури (uk-UA). 2016-06-08. Процитовано 2017-10-04. 

    Український модерн

    Модерн — стильовий напрям у мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця 19 — початку 20 ст. На поч. 20 ст . з’являється архітектура Українського модерну. Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум’я, хвилястих ліній, запозичених в природі. 

    На початку ХХ ст частини території України знаходились під впливом Російської і Австро-Угорської імперій, тому на цих територіях український модерн мав характерні особливості. Архітектура Західної України на початку ХХ ст. знаходиться під впливом Віденського сецесіону, і набуває назви «сецесія». Поєднання народного мистецтва і сецесії стало наслідком виникнення Української сецесії, що має риси гуцульського і закопанського народного мистецтва. На території Центральної, Південної та Східної України, яка перебувала в складі Російської імперії, існує національний різновид модерну: «Український модерн», який виник в Полтаві. 

    Найбільш відомі споруди цього стилю були побудовані в Харкові, Полтаві, Києві, але керівництво імперії протидіяло розвитку української культури і, зокрема, національної архітектури. Це було однією з причин, які не сприяли розповсюдженню українського модерна. Таким чином найбільш широко на російської частині України було представлено російський варіант модерну, також в Україні існують зразки північної різновидності модерна. На території України за часів модерну творили такі постаті як академік Олексій Бекетов, Вікентій Прохаска, Григорій Артинов, Адам Генріх, Василь Кричевський, Тадеуш Обмінський, Іван Левинський. 

    Прагнучи створити новий стиль, представники відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумі й орнаментальному ритмові.Звернення до хвилястих, природніх форм стало найбільш характерною ознакою стилю, хоча повної відмови від прямокутних об’ємів в архітектурі досягти не вдалося. Мали місце компромісні варіанти, що не погіршило образну та функціональну складові стилю. В архітектурі модерну широко використовували як дерево (дерев’яний модерн), так і звичайну та глазуровану цеглу  бетон металеві конструкції, скло, їх комбінації. 

    В Україні серед центрів модерну виділялися Київ (Житлові будинки партапарату в районі «Липки», Перший будинок Лікаря), Полтава (Краєзнавчий музей), Харків (будинок Держпрому), Львів, Вінниця. За роки розвитку УАМ було було збудовано понад 500 об’єктів у цьому стилі. Спадщина УАМ зберіглася неповністтю. Багато чого знищено у роки Першої світової війни, війни УНР з більшовистською Росією і Польщею, Другої світової війни. Велику роль у недостатньому збереженні об’єктів УАМ відіграло відношення до них радянської влади, в період якої багато з них або знищувались, або зазнавали неправильної реставрації.

    About Author


    alexxlab

    Добавить комментарий

    Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *