Ознаки класицизму – «Класицизм як художній напрям у літературі XVII століття. Філософське та естетичне підґрунтя класицизму. Основні правила класицизму.». Скачать бесплатно и без регистрации.

характерні ознаки як художнього напряму читати онлайн » Народна Освіта

Класицизм: характерні ознаки як художнього напряму

Класицизм — літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й набув поширення в країнах Європи до початку XIX століття.

У багатьох країнах, і передусім у Франції, класицизм став першим офіційним художнім методом, який визнав уряд. Королі й царі наближали до себе письменників, а ті, у свою чергу, прославляли їх у творах, проголошували необхідність громадського служіння державним інтересам. Твори стали більш чіткими, врівноваженими, цілісними, підпорядкованими загальноприйнятим

канонам класицизму. Кохання, дружба, родинні взаємини — усе це приносилося віднині в жертву патріотичному обов’язкові. Якщо головною ідеологічною опорою бароко була релігія, то пріоритетними для класицистів стали інтереси та потреби світської влади, зокрема монархічної держави.

У своїх пошуках розумних правил творчості класицизм звертався до античних теоретиків літератури — Арістотеля, Горація, брав за взірець їхні погляди на літературу. На базі «Поетики» Арістотеля та «Послання до Пізонів» Горація француз Школ я Буало розробив естетичну програму класицизму, яку виклав у книзі «Мистецтво поетичне» (1674).

 

Класицизм (англ, classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям у європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст.

Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.).

Теоретичне підґрунтя класицизму — антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля.

Ознаки класицистичного мистецтва: орієнтування на античне мистецтво, яке проголошувалося ідеальним, зразковим, класичним, гідним наслідування.

Естетична програма класицизму

піднесення гармонії в зображенні дійсності; три єдності: дії, місця і часу; відмова від зображення реальної дійсності; конфлікт між пристрастю й обов’язком; цілісність композиції і характеристик героя; створення ідеалу, взірця для наслідування; естетична насолода

суворий поділ жанрів на високі і низькі; дотримання «трьох єдностей»: часу, місця і дії; ясність думки і стрункість композиції в поезії; чистота мови

 

Основні правила класицизму

•    Зображення героїв позитивних (зразок для наслідування) або негативних (моральний урок читачам).

•    Дотримання в драматургії правила трьох єдностей: єдність дії (чітка композиція), єдність часу (один день), єдність місця (в одному місці).

 

•    Підкреслення в образах героїв однієї риси характеру (честі, обов’язку, хоробрості, лицемірства, жадібності тощо).

•    Конфлікт пристрасті (серця) і обов’язку (розуму) — розум перемагає.

•    Класицисти утверджували вічність ідеалу прекрасного, що спонукало їх наслідувати традиції античних майстрів. Вони вважали так: якщо одні епохи створюють зразки прекрасного, то завдання митців наступних часів полягає в тому, щоб наблизитися до них. Звідси — встановлення загальних правил, необхідних для художньої творчості.

•    Мистецтво, на думку класицистів, має боронити суспільні інтереси, формувати уявлення людей про те, яким має бути цей світ, змальовувати гідні наслідування приклади громадянської поведінки та суспільної моралі.

•    У літературі простежувався чіткий розподіл за певними жанрами (див. таблицю далі).

Жанри класицизму

Високі (ода, епопея, трагедія, героїчна поема)

Середні(наукові твори, елегії, сатири)

Низькі (комедія, пісні, листи у прозі, епіграми)

Темами для тво

Класицизм. Основні ознаки та особливості періоду класицизму.

Про матеріал

Класицизм (від лат. classcus – зразковий) – це була орієнтація на античність, надання переваги розуму над почуттям, обмеження творчості зображення прекрасного. Основними жанрами класицизму були трагедія, комедія, ода, сатира, байка, епічна поема.

Перегляд файлу

Класицизм - це художній стиль й естетичний напрям, який розвивався в ХVІІ ст. у Франції і різною мірою охопив європейські літератури ХVІІІ - першої третини ХІХ ст.

Ознаки класицизму:

  • Поділ персонажів на позитивних і негативних;
  • Одновимірність характеру;
  • Правило трьох єдностей;
  • Сюжет розгортається лінійно, практикуються концентричні сюжети.

Класицизм (від лат. classcus – зразковий) – це була орієнтація на античність, надання переваги розуму над почуттям, обмеження творчості зображення прекрасного. Основними жанрами класицизму були трагедія, комедія, ода, сатира, байка, епічна поема.

Представниками були І.Котляревський („Енеїда”), Г.Квітка-Основ’яненко (оповідання), П.Гулак-Артемовський.

http://online-knigi.com/images/authors/7/2/0/1/3/kotlyarevskii-ivan-petrovich.jpghttp://www.ukrlitzno.com.ua/wp-content/uploads/2013/01/grigorij-kvitka-osnovyanenko-zhittyevij-ta-tvorchij-shlyax-2.jpghttps://www.ukrlib.com.ua/my/images/full/hulak-artemovskyy-petro-petrovych.png

 

 

Історичні умови, філософське та естетичні підґрунтя класицизму. Характерні ознаки класицизму як художнього напряму

Мета:

навчальна: ознайомити учнів з літературним напрямом класицизму, його особливостями, основними правилами, причинами виникнення;

розвивальна: розвивати навички усного мовлення та конспектування;

виховна: виховувати естетичний смак; викликати інтерес учнів до теми.

Тип уроку: проблемний урок з елементами дослідницької роботи.

Обладнання: портрети Людовіка XIII та Людовіка XIV, кардинала Рішельє, П'єра Корнеля, Жана Расіна, Жан Батиста Мольера; репродукції картин французьких художників XVII ст. із зображенням Версалю та знаті; мультимедійні матеріали.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання

(Охочі учні зачитують написані вдома твори-роздуми (або уривки з них).)

III. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

— Доба бароко, з якою ми ознайомилися на попередніх уроках, була добою великих містиків та філософів-ідеалістів. Та не всі мислителі та митці кінця XVI — початку XVII ст. тяжіли до бароко, тобто зосереджували свою увагу на складності, парадоксальності, непевності буття. Паралельно з ірраціональною бароковою свідомістю формується принципово нова — раціональна, яка виробила інший підхід до людини. Сьогодні уроку ми ознайомимося ще з однією історико-літературною епохою, яка називається класицизмом. (Учні записують тему в зошити).

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Ситуація у Франції у XVII ст.

(Повідомлення учнів за випереджувальним завданням.)

2. Словникова робота

Класицизм (від лат. classicusзразковий) — художній напрям (течія) у мистецтві та літературі XVII - початку XX ст., для якого характерні висока громадянська тематика, суворе дотримання певних творчих норм і правил.

3. Лекція вчителя (із записами в зошити)

— Найбільш повний розвиток у драматургії й театрі класицизм дістав у Франції, в епоху утвердження абсолютної монархії (цей період припав на правління Людовіка XIV («Короля-сонце»), що виголосив знакову для свого часу фразу: «Держава — це я!»), коли після смутного час релігійних війн країна здобула довгоочікуваний мир.

Піднесення класицизму XVII ст. пов’‎язане з епохою Просвітництва. Просвітителям була близька стверджувана класицистами позиція людини, що свідомо ставиться до світу і власне до себе, що може підпорядкувати громадському та моральному обов’‎язку свої прагнення та пристрасті. Сутність людини просвітителі шукали не в соціально-історичних умовах її життя, а в абстрактній людській природі, ідеальне утілення якої вони вбачали в античній класиці. З мистецтва греків і римлян вони узяли лише те, що вважали втіленням суворого порядку, логіки та гармонії. Класицисти сприймали цей принцип як перемогу розуму над почуттями, натомість за часів Відродження цінувалося насамперед почуття. Класицисти вважали, що існують певні правила краси. Якщо митець точно буде дотримувати їх, він зможе створити досконалий художній твір. Отже, класицизм - мистецтво найсуворішої дисципліни форми і змісту.

Французький письменник Нікола Буало став теоретиком класицизму. У своєму трактаті «Поетичне мистецтво» він вивів правила класицизму.

Класицизм породив таких великих драматургів, як П. Корнель, Ж. Расін, Ж. Б. Мольєр.

4. Колективна робота (спільне формулювання та записи в таблиці)

Характерні ознаки класицизму

Характерні ознаки

Класицизм

Основний пафос

Культ розуму. У конфлікті пристрасті (серця) і обов’‎язку (розуму) розум перемагає

Взаємини особистості і держави

Людина — передовсім громадянин, інтерес до державних діячів

Зображення героя

Зовнішній бік життя, акцент на вчинках героїв; однозначність характерів.

Герої або позитивні (зразок для наслідування), або негативні (моральний урок читачам). Підкреслення у героїв однієї риси характеру (честь, обов’‎язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо)

Авторська позиція

Об’‎єктивність оповіді

Провідні жанри

Літературні жанри поділялись на : «високі» (ода, трагедія, епопея, героїчна поема; мова — величава, урочиста), «середні» (наукові твори, елегії, сатири; мова — загальновживана), «низькі» ( комедія, пісні, листи у прозі, епіграми; мова — розмовний стиль).

Роль літератури

Повчати, виховувати

Нормованість

Суворі правила. Дотримання в драматургії правил трьох єдностей: дія (чітка композиція), час (один день), місце (в одному місці).

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Практична робота

• Коротко сформулюйте відповідь на запитання: «Яким повинен бути художній твір згідно з правилами класицизму?».

Інтерактивна вправа «Продовж речення»

Сьогодні на уроці я дізнався (здивувався, відчув, уявив)...

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Знайти у словниках і виписати в зошити значення таких понять: трагедія, трагікомедія, драма.

2. Знайти відомості про біографію та новаторство у творчості Мольєра.

КЛАСИЦИЗМ

Теорія літератури - літературознавство і мовознавство

Класицизм (від лат. classicus — взірцевий, довершений) — літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й поширився в літературах Європи до початку XIX століття. Класи-цистами називають митців, у творчості яких панує культ „класиків” (передусім — античних письменників) та розуму, а весь напрям пов'язаний із суворою нормативністю й регламентацією. Сама назва „класицисти” з'явилася тільки у 30-х роках XX століття у вітчизняному літературознавстві. У XIX столітті представників цього літературного напряму іменували „класиками” (назва виникла у французькому літературознавстві), а нерідко — „псевдокласиками”: цей останній вислів був поширений у XIX — на початку XX століття. Справа в тому, що романтики, а згодом і представники інших течій, які полемізували із класицистами, визнавали „класичними” лише твори давніх греків та римлян. Мистецтво ж своїх опонентів вони розглядали як „псевдокласичне”, „бажаючи підкреслити невдалість, недоладність, маловартісність цієї течії”.

Розквіт класицистичної літератури припадає на XVII століття, коли справжнім центром напряму стає Франція. До французьких класицистів належали Малерб, Лафонтен, Буало, Реньє, Корнель, Расін, Мольєр та інші. Меншою мірою класицизм поширився в літературах Німеччини (М. Опіц, Й. Готшед, „веймарські класицисти” Шіллер і Ґете), Англії (Д. Драйден, А. Поп, Д. Аддісон, P. Стіл), Італії (В. Альф'єрі). У XVIII столітті зароджується російський класицизм (М. Ломоносов, О. Сумароков, Г. Державін, Д. Фонвізін). Наприкінці XVIII — на початку XIX століття виникає класицизм і в українській літературі (І. Котляревський, П. Гулак-Арте-мовський, П. Білецький-Носенко, Г. Квітка-Основ'яненко). Дискусійною досі залишається проблема місця й часу народження класицистичного напряму. В літературознавстві існують дві точки зору про батьківщину класицизму. За більш традиційною, стверджується про зародження його у франції в XVII столітті. Проте в останні десятиріччя поширюється погляд на класицизм як напрям, що виник століттям раніше в Італії. Прихильники „італійської” точки зору вважають, що до античних зразків звертаються ще італійські гуманісти під час кризи ренесансу в країні Данте й Петрарки. Називають навіть точну дату — 1515 рік, коли італійський поет Тріссіно написав трагедію „Софонісба”, яка стала першим твором Нового часу, написаним за античним взірцем. Однак, якщо вважати, що вже в XVI столітті існує класицизм („ренесансний класицизм”, за виразом О. Анкета), погодившись із тим, що антична літературна спадщина є спільним фундаментом як для доби Відродження, так і класицизму, то межі між Ренесансом і класицизмом просто зникають, а саме поняття Відродження стає зайвим. Як слушно зауважує О. Курилов, „не були теоретиками класицизму у власному розумінні і Чинтіо, і Скалігер, і Кастель-ветро, і автори інших праць з поетики й теорії драми, що побачили світ в Італії XVI ст., як це уявляється сучасним дослідникам. І не були саме тому, що теоретики Відродження в галузі літератури та мистецтва не могли бути водночас і теоретиками класицизму, тому що класицизм і Відродження за самою суттю своєю несумісні, вони просто виключають одне одного”. Тому все ж таки правильніше пов'язувати виникнення класицизму як окремого оформленого напряму із Францією доби абсолютизму. Адже французька абсолютистська монархія сприяла розвиткові нового напряму: класицизм визнавався офіційно, монархія сприймалася серед усіх прошарків населення як чинник спокою й миру, а умовно регламентоване в усіх своїх проявах французьке придворне життя зумовлювало нормативність класицист-ського мистецтва. Однак, з іншого боку — неможливо заперечувати зв'язок класицизму з Ренесансом, зокрема італійським, не вбачаючи певного впливу останнього на творчість представників нового літературного напряму.

Як було вже сказано, один з основних принципів класицизму — наслідування античних митців. Спадщина письменників Стародавньої Греції та Риму розглядалась як певна художня норма. Авторитет античних авторів був для представників класицизму абсолютним і непорушним. „Слід було б побажати, — зазначає Расін у передмові до своєї знаменитої трагедії „Федра", — аби й наші твори грунтувалися на таких самих твердих підвалинах і були б такі самі повчальні, як і творіння давніх поетів”. Причому наслідування античних авторів, запозичення в них тем, образів не розглядалось як „вторинність” чи епігонство з боку „нових” письменників. Наслідування давніх, як пише найвидатніший теоретик класицизму Н. Буало в листі до Ш. Перро, ніяким чином не „завадить нашим творцям”, а тільки — навпаки. „Але чи станете ви заперечувати, — риторично запитує Буало у свого багаторічного опонента, — що наші найвизначніші поети зобов'язані успіхом своїх творінь саме цьому наслідуванню? Хіба станете ви заперечувати, що саме в Тіта Лівія, Діона Кассія, Плутарха, Лукіана та Сенеки Корнель почерпнув кращі свої сюжети й віднайшов ті високі ідеї, які допомогли йому створити новий рід трагедії, невідомий Арістотелю? ...хіба ви не згодні, що Расіна виховали Софокл і Евріпід? Чи можете ви не визнати, що тонкощам свого мистецтва Мольєр навчився у Плавта й Теренція?”.

Давні автори для нових письменників — це „школа поетичної майстерності”, наголошував основоположник німецького класицизму Мартін Опіц. Тому, зауважує він, „поет повинен бути обізнаним з грецькими та латинськими книгами”. Антична спадщина для митців-класицистів — це також і певне мірило й взірець. „Ми повинні, — зазначає Расін, — постійно питати себе: що сказали б Гомер і Вер-ґілій, якби прочитали ці вірші? Що сказав би Софокл, якби побачив презентованою цю сцену?”

Проте не варто розглядати авторитет давніх письменників як єдиний для класицистів. Ще один з попередників класицистського напряму, француз Дю Белле у своєму трактаті 1549 року („Захист і прославлення французької мови”) говорить, що наслідувати необхідно „хороших авторів”, причому не лише „грецьких і римських”, а й „італійських, іспанських та інших”. Серед останніх Дю Белле називає Арі-осто, Петрарку, Саннадзаро. Те ж саме — у маніфестах європейських класицистів XVII століття. М. Опіц у своїй програмній „Книзі про німецьку поезію” (1624 p.), схиляючись перед античними авторами, закликає враховувати досягнення нових, італійських та французьких поетів. Англійський теоретик класицизму Джон Драйден серед „взірцевих” називає національних письменників: Чосера й Спенсера, Шекспіра й Б. Джонсона, Бомонта й Флетчера. У свою чергу, французький теоретик Буало досконалими вважає новітніх французьких поетів — Малерба, Маро, Ронсара. Отже, „класичними” для представників класицизму в різних країнах не є винятково античні митці. Теоретики класицизму орієнтують сучасних їм авторів і на новітні літературні досягнення.

Становлення й розвиток класицистичного напряму відбувається в постійній боротьбі та полеміці з літературою барокко. Адже стильоутворюючі принципи двох напрямів були прямо протилежними. Як зазначає Д. Чижевський, „надзвичайну скомплікованість, переобтяженість деталями, переповненість формальними прикрасами творів пізнього барокко класицизм рішуче відкидав. Його ідеалом була простота, ясність та прозорість побудови”. Нікола Буало у своїй книзі „Мистецтво поезії” іронізує над барокковими рисами: „інакомовністю”, „каламбурами”, „дотепністю”. Мольєр осміює представників французької преціозної літератури у своїй комедії „Смішні манірниці”. Класицисти протиставляють свій „гарний смак” проявам „поганого смаку” літераторів барокко. Так, у бароккових „трагедіях жахів” на сцені відбуваються криваві й жахливі події, покликані вразити глядача: вбивства й самовбивства, тортури й страти, діють привиди, розмовляють мертві тощо. У трагедії класицизму всі ці зовнішні ефекти переносяться за сцену, будь-які сценічні „фізичні дії”, що можуть схвилювати глядача, суворо заборонені. Взагалі літературна війна класицизму й барокко може вважатися найбільш характерною рисою всієї французької літератури XVII століття.

Якщо в бароккових літературних творах можливі най-примхливіші поєднання та сплави, теорія класицизму регламентує авторську уяву. Класицизм створює цілу низку канонів і правил, яких повинен безумовно дотримуватися письменник. Така нормативність зумовлювалася класицистським культом розуму: все має бути „розумним”, „розсудливим”, підкорятися не безмежній фантазії, а здоровому глуздові. Саме за законами розуму, вважали представники класицизму, писали свої твори античні митці. Згідно з цими законами слід творити й у Новий час.

Нормативна естетика класицизму була заснована на філософії раціоналізму. Остання знайшла своє найпослідовніше вираження у філософській системі Рене Декарта. Декартівська (картезіанська) філософія протиставляла пристрасті розум як, відповідно, „низьке” та „високе” начало в людській природі. Тільки розум, за Декартом, є єдиним джерелом істини. Тільки думка — єдиний критерій самого життя. „Я мислю, значить, я існую”, — стверджує знаменитий Декартів афоризм. У мистецтві й теорії класицизму також панує розум, а не емоція. А теза Р. Декарта про розумове узагальнення та абстракцію як єдино можливі методи пізнання дійсності зумовила увагу класицистів до абстрактного, узагальненого. Щодо відтворення раптового, окремого, емпіричного, то й раціоналістична філософія, і мистецтво класицизму ставилися до цього вкрай негативно.

Теорія класицизму намагається звести до певних норм усі сфери та структурні елементи літератури й літературного твору. Так, вона створює та суворо регламентує ієрархію жанрів. Жанри в класицизмі поділяються на „високі” та „низькі”. До перших належали трагедія, ода, дифірамб, героїчна поема, до других — комедія, сатира, епіграма, еклога, авантюрний роман. Встановлювалися міжжанрові кордони, а будь-які міжжанрові сплави (наприклад, трагікомедія) вважалися недоступними. Жанри „високі” були покликані відтворювати історичні події, життя царів, полководців, міфологічних героїв. „Низькі” жанри зображали повсякденне життя простих людей. Для кожного жанру регламентувалися мова й герої. Так, трагедії класицизму притаманними були піднесена, патетична мова, такі ж високі почуття, змальовувалися героїчні особистості. В комедіях використовувалася проста мова, обов'язковим був сатиричний струмінь, діяли побутові персонажі. Взагалі жанрова система класицизму орієнтувалася на античну, і класицистам вдалося відродити практично всі жанри літератури давніх греків та римлян. Жанрові форми нової літератури класицистами ігнорувалися, особливо це стосувалося прозових жанрів, які, незважаючи на їхню велику популярність у сучасних літературах, відсунуті в класицизмі на другий план. А жанровими домінантами класицистичної літератури були ода і трагедія.

Чи не найбільш відомим принципом естетики класицизму є принцип трьох єдностей для драматургії: єдність місця, єдність часу, єдність дії. Нормативний характер трьом єдностям драми надав відомий діяч Французької Академії Шаплен. Згідно з цим принципом усі події п'єси мають відбуватися в одному місці, протягом 24 годин, а також групуватися навколо головного героя в одну сюжетну лінію. Згодом класицистичний принцип трьох єдностей стає одним з головних об'єктів закидів з боку супротивників класицизму. Його критикують у XIX столітті як романтики, так і реалісти. Однак слід усвідомлювати, що для свого часу цей нормативний принцип став явищем цілком позитивним. Він був покликаний насамперед сприяти якомога більшій правдоподібності. „Все має бути правдоподібно”, — проголошують драматурги класицизму. Втім, за слушним висловом В. Халізєва, „драматурги легко (як правило, не помічаючи цього) йшли на внутрішню неправдоподібність образів (нагнітання патетичних промов, ефектних учинків, виняткових подій), а разом із цим запекло й напружено домагалися правдоподібності зовнішньої (вдаючись до єдності місця й часу)”. Варто також зазначити, що класицистичний принцип єдності дії зберігався у світовій драматургії як канонічний аж до кінця XIX століття (вважається, що першим з драматургів, хто порушив єдність дії у творі, був Антон Чехов).

Окрім того, раціоналізм класицистів вплинув на однобічність образів їхніх творів, передусім драматичних. Як правило, образ у драматургів класицизму є виразником певної ідеї, підкреслює певну позитивну або негативну рису. Відома пушкінська характеристика персонажів комедій Мольєра; на думку автора „Євгенія Онєгіна”, характери в Мольєра — це „типи такої-то пристрасті, такої-то вади”. Тартюф — уособлення лицемірства, Гарпагон — скупості, Журден — пристрасті бути шляхетним. Однак навіть такий схематизм у змалюванні характерів, однобічність класицистичних образів являли собою історично вагомий крок уперед — порівняно з алегоричними, символічними, емблематичними образами письменників барокко.

Класицисти створили чимало теоретичних праць і літературних маніфестів свого напряму. Серед них — „Есе про драматичну поезію” Дж. Драйдена, „Книга про німецьку поезію” М. Опіца, „Досвід критичної поезії для німців” Й. Готшеда, „Дві епістоли” О. Сумарокова, „Трактат про виникнення романів” П. Д. Юе. Теорія класицизму значною мірою відбилася в передмовах драматургів напряму — П. Корнеля, Ж. Расіна, Мольєра — до своїх п'єс. Але справжньою біблією класицизму є вищезгадана праця Н. Буало „Мистецтво поезії” (1674 р.), в якій нормативна естетика відбилася найбільш повно й послідовно.

Буало виступає у своїй книзі насамперед як раціоналіст. „Учітесь мислити, а потім вже писати”, — закликає він письменників. Лише розум, вважає Буало, здатен відкрити істину. Міститься ж істина, що, згідно з концепцією Буало, є основою краси, у природі. Тому-то письменники мають всебічно вивчати природу. Автор „Мистецтва поезії” висуває принцип „наслідування природи”, тобто, як пояснює Ю. Віппер, „відтворювати дійсність лише тою мірою, якою вона сама відповідала законам розуму”. Поетика Н. Буало містить також численні правила „гарного смаку”, серед яких приділяється увага і принципу трьох єдностей, і жанровій ієрархії, і проблемі правдоподібності, яка мусить бути абстрактною, узагальненою, типовою.

Класицисти наполягали на виховній функції літератури та мистецтва. Причому засобом виховання „гарного смаку” не є ні дидактизм, ні моралізаторство. Виховувати людину має насолода, яку мусить давати мистецтво. Так, Мольєр вбачає двоєдине завдання, яке стоїть перед комедійним жанром: водночас повчати й розважати. „Обов'язок комедії, — зауважує автор „Тартюфа" — полягає в тому, щоб виправляти людей, забавляючи їх”. Виховний характер театру підкреслював і Жан Расін. На думку трагіка, здобутком античного театру є те, що він був „школою, в якій доброчесності викладалися не гірше, ніж у школах філософів...”. Стосовно українського класицизму, необхідно зазначити, що його розвиткові не сприяли ані політичні, ані загальнокультурні умови. Класицизм в Україні охопив обмежену кількість жанрів, головним чином тих, що вважались у теорії класицизму „низькими”, а то й взагалі неприпустимими, зокрема бурлеск. Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського „Енеїда” — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). „Низькі” класицистичні жанри превалюють і в драматургії („Москаль-чарівник” та „Наталка Полтавка” І. Котляревського, „Сватання на Гончарівці” та „Шельменко-денщик” Г. Квіт-ки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З „високих” жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів чи тезо-іменитств світських і церковних можновладців.

Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з барок-ковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), барокко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного барокко (церковнослов'янська й народна мови) стає для України справжнім літературним ренесансом.

Риси класицизму в літературі України

В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі«Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.

Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII–XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.

Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом.

Ампі́р (фр. empire — імперія) — термін, що застосовується в мистецтвознавстві до західно-європейського класицизмучасів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві.

Для ампіру характерним було звернення до мистецьких традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності і обов'язкового прагнення звеличити абсолютну владу військових монархій (Перша імперія у Франції, російського царя Олександра І).

В декоративному оформленні архітектурних споруд, меблів та ін. застосовуються військові емблеми, зброя часів Стародавнього Риму, лаврові вінці, крилаті грифонисфінксилеви та ін.

Вивчення стилю

Ампір як стиль, корокий за терміном існування і неширокий за обсягом прийнявших його країн, викликав зацікавленість у дослідників. У Франції його існування обмежують 1799 — 1815рр., тобто кінцем правління Директорії та повним крахом кар'єри Наполеона Бонапарта. В Європі того часу стиль ампір, тісно пов'язаний з військовими авантюрами Наполеона, не мав популярності як стиль загарбників, не сприймався мешканцями захоплених державних утворень, залишився лише стилем військової еліти. Ампір практично був прийнятим лише в наполеонівській Франції та в Російській імперії, де мав, однак, дещо різне політичне навантаження - звеличення влади Наполеона та його військових прибічників у Франції (його нової військової еліти ), в Росії - звеличення влади царя і уславлення перемоги над арміями загарбників-французів, тріумф переможців.

Наполеонівський ампір - стиль жорсткий, пафосний і холодний, офіційний, більш символічний. Він помітно відрізнявся від класицизму кінця 18 ст., який вільно обрали і відродили французькі митці в середині століття. Наполеон, як узурпатор влади, активно жадав величі і ореолу могутності давньоримських імператорів. Саме тому митцям Франції було наказано брати за взірці мистецтво не республіканського Риму, а в Римі доби імператорів — офіційному, поміркованому і холодно-величному. Не був ампір і вищим щаблем розвиткукласицизму, бо по відмиранню нав'язаного Наполеоном державі ампіру, класицизм в країні був відновлений і трохи перегодом переродився в академізм 19 ст.

Для французьких дослідників ампір лише черговий етап повернення національного мистецтва до античних, класичних витоків, тому П. Верле називав ампір «затверділим класицизмом Людовика XVI». Більш точним був мистецтвознавець Ігор Грабарь, котрий наполягав, що «блискучий розвиток класицизму Франції був розірваний холодною диктатурою ампіра» .

Російський ампір, добровільно прийнятий царатом, мав власні особливості. Він мав довший період існування і його розділяють на 1 )петербурзький та 2 )провінційний. Однак, російський ампір не втрачав всіх недоліків французького зразка — регламентованості, пафосу, орієнтації на звеличення військової еліти, на цей раз російської, яку очолював російський імператор. Як і в Європі, жорстко зарегламентований стиль не дав в Російській імперії помітних регіональних шкіл чи напрямків. Хоча ампір в Москві і в провінціях був більш декоративний і мав поверхневий характер.

Поверхневість стилю відбилась в одноманітності декоративних елементів, пишних і важких, арсенал яких запозичений з мистецтва Стародавнього Риму та, значно менше, з мистецтва Стародавнього Єгипту ( стилізовані сфінкси, стилізовані голови фараонів тощо .)

ІСТОРИЧНІ УМОВИ ПІДҐРУНТЯ КЛАСИЦИЗМУ. ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ КЛАСИЦИЗМУ ЯК ХУДОЖНЬОГО НАПРЯМУ. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ МОЛЬЄРА

Мета: ознайомити учнів з історичними умовами виникнення класицизму, розповісти про філософське та естетичне підґрунтя художнього напряму, його характерні ознаки; розповісти про життя Мольєра, коротко охарактеризувати його творчість; розвивати навички конспектування лекції, вміння узагальнювати; розширювати культурний світогляд, прищеплювати інтерес до вивчення літератури.

Обладнання: портрети Р. Декарта, Н. Буало, Мольєра, картки з уривком з пісні першої трактату Н. Буало «Мистецтво поетичне» (одна на парту), репродукції картин художників-класицистів, фотографії скульптур та будівель у стилі класицизму митців, що згадуються в лекції (див. перебіг уроку).

Перебіг уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учитель ознайомлює учнів із результатами перевірки творів, написаних до попереднього уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

- Перевірка домашнього завдання

Учень представляє заповнену вдома таблицю, клас доповнює його відповідь.

III. ПІДГОТОВКА ДО СПРИЙНЯТТЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

- Слово вчителя

У XVII ст. провідним художнім напрямом поряд із бароко був класицизм, що поєднував орієнтацію на античну культуру та її естетичні ідеали з глибоким проникненням у душевне життя героя, вирішував гострі проблеми дійсності.

Найвідомішим представником цього напряму був видатний французький драматург Мольєр. На уроці ви дізнаєтесь про основні особливості класицизму, біографію Мольєра та історію створення його блискучої комедії «Міщанин-шляхтич».

IV. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

V. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

- Слово вчителя

(Текст виступу вчителя див. но сайті interactive.ranok.com.uа) Учні заповнюють таблицю «Класицизм».

ТАБЛИЦЯ «КЛАСИЦИЗМ»

Визначення поняття


Хронологічні межі існування


Представники


Основні принципи


ПЛАН ВИСТУПУ ВЧИТЕЛЯ

1. Зміст поняття «класицизм».

2. Умови виникнення напряму. Роль французького абсолютизму у становленні класицизму.

3. Філософське підґрунтя класицизму.

4. Теоретичне підґрунтя класицизму. Основні положення трактату Н. Буало.

5. Представники класицизму.

6. Основні відомості про життя та творчість Мольєра.

- Виразне читання твору

Учитель читає уривок із пісні першої трактату Н. Буало «Мистецтво поетичне» (у перекладі М. Рильського). Учні слідкують за текстом на індивідуальних картках.

Дійти поезії парнаських верховин

Безумно мріє той, хто зроду їй не син;

Коли натхнення він од неба в дар не має,—

Пегаса впертого повік не осідлає;

Вузького розуму судивсь йому полон,

І марних слів його не чує Аполлон.

О ви, що рветеся наосліп і без тями

На шлях поезії, устелений тернами,

Нерозмірковано не кваптеся вбачать

Прикмету генія в охоті римувать.

І щоб омани вас пусті не спокусили,

Свій хист вимірюйте і вивіряйте сили.

Природа не скупа на вдачі та уми,

Таланти поділять уміє між людьми.

Одним — кохання пал оспівувати милий,

А другим — епіграм гострити влучні стріли. <...>

Та інколи поет, пишаючись собою,

Іде засліплено дорогою чужою. <...>

Чистоти й ясності пильнуйте у словах,

Як не відразу вас я можу зрозуміти,—

Не хочу ум собі у здогадах томити,

Від марнославства він тіка тоді мерщій

І віри не дає поезії такій.

Бувають автори, що їхні думи тьмяні

В густому плавають імлистому тумані,

Аж сонцем розуму його не розігнать.

Ви вчіться мислити, тоді уже писать.

Що справу ми собі здаємо виразніше.

То й наше твориво складається ясніше.

Закони язика ви майте за священні,

Хоч би в найвищому писалося натхненні.

І мелодійністю не знадити мене,

Як бачу слово я невірне чи чудне,

Не подарую-бо нікому барбаризму",

Ані бундючого у віршах солецизму".

Поет, як мови він опанувать не зміг,

Повік зостанеться у віршиках лихих.

Сюжет високий ви обрали чи жартливий —

Уму коритися повинні завжди співи,

Бо римі з розумом не слід ворогувать.

Вона — невільниця і мусить послух мать.

Коли навчились ми її шукати спритно,

То йде вона до нас і легко, й непомітно.

Їй не тяжке тоді ярмо думок ясних,

Вона збагачує, а не спрощає їх.

Та лихо, як рукам віддать її недбалим,

Од глузду бо тоді вона втікає чвалом.

Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам

Принадність і красу утворює піснями.

Чимало є таких шаленців поміж нами.

* Варваризм, або варваризм,— запозичене чи створене за зразком якоїсь іншої мови слово або вираз, що порушує норми даної мови.

** Солецизм — неправильний у граматичному відношенні зворот, синтаксична помилка в художньому творі.

- Бесіда

1. Які образи античної міфології згадуються у творі? (Поет згадує Парнас — місце перебування Аполлона і муз, а також Аполлона — бога світла, покровителя мистецтва, поезії, музики.)

2. Як ви розумієте вислів «Дійти поезії парнаських верховин»? (Це означає досягти найвищої досконалості.)

3. Що, за словами Н. Буало, обов’‎язково слід враховувати, перш ніж займатися літературою?

4. Від чого Буало застерігає поетів, які засліплені пихою?

5. Які поради дає автор щодо мови художніх творів?

6. Чому, на думку Буало, повинні коритися «співи»?

- Продовження слова вчителя

(Текст виступу вчителя див. на сайті interactive.ranok.com.ua)

Учитель перевіряє таблиці у 3—4 учнів.

- Повідомлення учнів

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ КОМЕДІЇ «МІЩАНИН ШЛЯХТИЧ»

У листопаді 1669 р. король Франції Людовик XIV приймав у Версалі турецьких послів. Намагаючись справити враження на делегацію, монарх прийняв її у надзвичайно розкішно прибраній галереї Нового Палацу. Сам король був дуже пишно одягнений. Але турки не виказали очікуваного захоплення вбранням короля. До того ж виникли церемоніальні проблеми. Посол бажав вручити королю послання від султана Мехмеда IV і наполягав, аби монарх прийняв сувій стоячи. Людовик не підвівся з трону. Його роздратувала чванливість турків.

І Незабаром Людовик наказав придворному драматургові Мольєру і композитору Жанові Батісту Люллі написати «смішний турецький балет». Консультантом митців був шевальє д'Ар'є, який бував у Туреччині, знав турецьку мову та звичаї. Упродовж десяти днів репетицій навколо сцени «турецької церемонії» була створена імпровізована вистава. 14 жовтня 1670 р. п'єсу показали королю та двору в замку Шамбор, у декораціях Карло Вігарані для іншої вистави. Через місяць комедію перенесли на постійну сцену Мольєра, до театру Пале-Рояль. Перша вистава для широкої аудиторії відбулася 28 листопада 1670 р.

VI. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

- Підсумкова бесіда

1. Дайте визначення класицизму.

2. Коли існував цей художній напрям?

3. Яким було філософське підґрунтя класицизму?

4. Назвіть основні особливості класицизму.

5. Назвіть представників класицизму в різних видах мистецтва.

6. Якою була сім’‎я Мольєра?

7. Яким був шлях Мольєра до театральної слави?

8. Що таке висока комедія?

9. У чому виявилося новаторство драматурга?

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати комедію Мольєра «Міщанин-шляхтич».

ПопередняЗмістНаступна


Українські пам’ятки Класицизму » Народна Освіта

Урок узагальнення знань

Класицизм в архітектурі України зароджується в 70-х рр. XVIII ст. Характеризується світлими барвами, стриманими й чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення. Ознаками нової архітектури були імпозантність та офіційна сзоасть. Будівлі цього часу несуть відбиток античності і Відроджешія. Зразками є храми (Спасо-Преображенський собор у Новгороді-Сіверському, дзвіниця Успенського собору в Харкові), палаци козацької старшини (Палац К. Розумовського в Батурині, Почепі, Яготині, Глухові, Палац графа Завадовського в Ляличах, Палац і церква Кочубеїв у Диканьці), будівля Київського університету. На початку 19 ст. розповсюджується кла-сицистичий стиль ампір — Контрактовий дім у Києві, театр в Одесі, Собор Різдва на Подолі. В класицистичному стилі побудована Набе-режно-Микільська церква на Подолі та ротонда фонтана «Самсой» в Києві, багато будівель Львова, Чернівців, інших українських міст.

 

Шедеври класицизму в архітектурі України

 

 

Скульптура класицизму представлена в пам’ятнику Рішельс в Одесі та надгробку К. Розумовському в Батурині (скульптор І. Мартос). Іван Мартос належить до числа кращих представників світової культури і по праву вважається творцем стилю класицизм в цьому виді мистецтва. Роботам притаманні антична врівноваженість і спокій. У Львові класицистичні зразки представлені у надгробках Личаківського цвинтаря роботами Б.Торвальдсена. Автором чотирьох фонтанів на площі Ринок с австрієць Г. Вітвер, представник віденського класицизму.


Пам’ятник Богдану Хмельницькому а найвідомішим пам’ятником Києва, своєрідною візитівкою міста. Скульптура є символом мужності полководця, який неначе зупиняє стрімкий рух, аби вказати народові, що зібрався на. площі, па північний схід (саме на Софійському майдані в 1648 році кияни зустрічали Хмельницького та козацькі полки після перемоги під Пилявцями). У владному приборканні коня, рішуче піднесеній правій руці з булавою, зверненому до народу обличчі відчувається незламна воля сильної особистості.

Український класицизм залишив високі зразки в музиці, яка, будучи українською за своїм духом, служила інтересам російської імперії. Серед найяскравіших композиторів цієї епохи — Максим Березов-ський, Артем Ведень і особливо Дмитро Бортнянський, які створили і розвинули повий жанр духовного хорового циклічного концерту.

Послухайте твір А Веделя «Богородице Діво, радуйся».

У зв’язку з тим, що давиьорз'ський київський церковний спів бере початок з візантійської та південнослов’янської співочої традиції та збагачений українською пісенністю, спробуйте дослідити, як у творі поєднано риси української та візантійської культур.

Перед вами — ікона Святого Миколая роботи художника «Дуки До-линського та зображення київського собору Різдва на Подолі, що відносяться до різних видів мистецтва епохи класицизму. Перегляньте ілюстрації під звучання твору Дмитра Бортнянського «Херувимська пісня № 7». Спробуйте об’єднати ці види у вашій розповіді про українське мистецтво стилю класицизм в Україні.

 

Назвіть характерні риси українського класицизму.

• Чим особ

About Author


alexxlab

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *