Риси стилю модерн: Модерн (мистецтво) — Вікіпедія – Модерн (значення) — Вікіпедія

Модерн — Вікіпідручник

Моде́рн (від Шаблон:Lang-fr — новітній, сучасний) — стильовий напрям у мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця XIX — початку XX століття. У Бельгії й Франції — «нове мистецтво» (Шаблон:Lang-fr), у Німеччині — «молодий стиль» (Шаблон:Lang-de), в Італії — «квітковий стиль» (Шаблон:Lang-it), у Великій Британії — «сучасний стиль» (англ. modern style), у США — «стиль Тіфані» (англ. Tiffany style), в Австрії, Україні — «сецесія».

Загальна характеристика[ред.]

Худ. Олександр Мурашко. «Пані з квітами», 1918

Характерні риси стилю модерн в архітектурі: плавність, пластичність, декоративність. Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я, хвилястих ліній, запозичених у природи.

Модерн постав як мистецтво молодих людей на противагу домінуючому на той час історицизмові. Звідси походить німецький варіант назви —

Jugendstil, що означає стиль молоді. Архітектурні пам'ятники, створені у стилі сецесія, внесені до світової спадщини ЮНЕСКО.[1][2]

Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумові й орнаментальному ритмові.

Періодизація та підстилі[ред.]

Галерея фото[ред.]

  • Україна, Козятин, Водонагнітна вежа в стилі модерн, 1890 р.(арх. Кобелєв).

Список рекомендованих джерел (recommended reading)[ред.]

  • Ясієвич В. Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин. — К.: Будівельник, 1966. — 66 с.: ил.
  • Ясиевич В. Е. У истоков архитектуры XX века // Стр-во и архитектура. — 1975. — № 10.
  • Ясиевич В. Е. Памятники архитектуры XIX — начала XX века в городской среде // Стр-во и архитектура. — 1978. — № 11.
  • Ясиевич В. Е. О генезисе модерна в архитектуре Украины // Проблемы истории архитектуры Украины: Сб. тр. КиевНИИТИ. — К., 1980.
  • Ясиевич В. Е. Архитектура Украины периода капитализма и империализма (1840—1917 гг.) // Памятники архитектуры Украины: Новые исследования (Материалы к «Своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР»). — К., 1986.
  • Берсенева А. Европейский модерн: венская архитектурная школа. Екатеринбург, 1991
  • Горюнов В. С., Тубли М. П. «Архитектура эпохи модерна». М., 1992
  • Дмитро Малаков. «Прибуткові будинки Києва», Київ, «Кий», 2009.
  • ↑ «Major Town Houses of the Architect Victor Horta (Brussels)». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2009-01-04. 
  • ↑ «Works of Antoni Gaudí». Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2009-01-04. 
  • конспект уроку мистецтва №7 (9 клас) "Живопис, графіка, оформлення афіш у стилі модерн"

    Урок 7

    Тема: Модерн в живописі та графіці. Характерні риси творів Густава Клімта і Абрама Маневича. Афіші Альфонса Мухи, Анрі ван де Вельде, Франца фон Штука, Коломана Мозера, Обрі Бердслі.

    Мета: 1) формувати мистецькі компетентності: ознайомити учнів із живописом та графікою стилю модерн. Розглянути характерні риси стилю на прикладі творів Г.Клімта та А.Маневича, афіш А.Мухи, графіки А.Вельде та О.Бердслі;

    2) розвивати вміння надавати характеристику живописним творам модерну, аналізувати та порівнювати твори мистецтва;

    3) виховувати інтерес до живописного мистецтва стилю модерн, ціннісне ставлення до мистецтва модерну.

    Тип уроку: комбінований, інтегрований, урок поглиблення в тему.

    Обладнання: проектор, мультимедійна дошка, комп’ютер, презентація

    Хід уроку

    1. Організаційний момент.

    Модерн (походить від французького слова «moderne», що означає «сучасний», «надновий», «новітній») – стиль в європейському та американському мистецтві, що зародився в кінці ХІХ – початку ХХ століття.

    До кінця ХІХ століття у всіх європейських країнах основним стилем в живопису був еклектизм, тобто художники практично не створювали нічого нового, а лише брали за основу вже існуючі твори інших стилів. Багато майстрів того часу не могли миритися з таким становищем і постійно знаходилися в пошуку нових стилів. Так, у вісімдесятих роках ХІХ століття деякі дизайнери і художники зробили перші спроби створення нового стилю в живопису, який кардинально відрізнявся від еклектизму. Наприклад, У. Морріс в своїх творах почав використовувати рослинні орнаменти, художник А. Макмердо, який займався книжковою графікою, відійшов від геометричних фігур і віддав перевагу плавним, хвилястим орнаментів.

    Поступово новий стиль почав набувати популярності серед європейських та американських художників. На початку ХХ століття з’явилися перші твори в стилі модерн. В основному це були предмети прикладного мистецтва – книжкова графіка, розпис по кераміці, створення інтер’єрів і т. д.

    2.Мотивація навчання.

    Головна особливість стилю модерн – відсутність геометричних фігур з гострими кутами. Художники віддали перевагу рослинним орнаментами з їх плавними, витонченими лініями, хитромудрими візерунками, незвичайними формами. Для живопису модерну притаманний синтез «килимових» орнаментальних фонів і майже натуралістичної відчутності фігур і деталей. Яскравими представниками стилю модерн в образотворчому мистецтві були: А. де Тулуз-Лотрек, П. Гоген, Е. Мунк, О. Бердслі, Ф. Валлоттон, об’єднання французьких художників «Набі».

    3.Етап засвоєння нових знань.

    Найбільшу популярність модерн набув в першому десятилітті двадцятого століття. Художники, які брали участь у всесвітній виставці в Парижі в 1900 році отримали світове визнання. Але вже в завершенні першої чверті двадцятого століття модерн втратив своє початкове значення і популярність. Незабаром модерн припинив своє існування як самостійний стиль, розпавшись на кілька інших нових стилів.

    Твори живопису та скульптури втрачають свій самостійний характер, включаючись в загальний ансамбль інтер'єру модерну. У живописі переважне значення одержують панно, в скульптурі – рельєфи. Метою архітектора, художника, скульптора стає створення синтетичного, цілісного твору мистецтва. Для живопису модерну характерно поєднання декоративної умовності орнаментальних килимових фонів і натуралістичної дотикальні окремих деталей або фігур, силуетність, використання великих колірних площин, тонко нюансованого монохрому. У творах П. Гогена і художників групи Набі «у Франції, Г. Клімта в Австрії, Ф. Кнопф в Бельгії, Е. Мунка в Норвегії, в меншій мірі М.А. Врубеля, членів Світу мистецтва» в Росії стилістика модерну часто використовується для втілення тем і мотивів, характерних для символізму. Скульптура модерну (бельгієць Ж. Мінне, німець Г. Обріст) відрізняється динамікою і плинністю форм і силуету.

    Одним з найвідоміших живописців минулого є Густав Клімт (1862-1918), картини якого користуються величезним попитом сьогодні. На жаль, його робіт не так вже й багато, і всі вони давно знайшли своє місце в кращих колекціях світу. Але коли трапляється чудо, і на аукціони виставляються його полотна, то вартість їх нечувані. Густав, який з`явився на світ 14 липня 1862 року, був другою у сім’ї дитиною. Його батько був художником-гравером і ювеліром, тому всім своїм численним дітям дав перші уроки майстерності. Сім`я жила бідно, але в чотирнадцятирічному віці молоде обдарування вступає в художньо-ремісниче училище. Там Густав Клімт, картини якого вражають всіх без винятку, навчався у таких світил, як Фердинанд Лауфбергер і Юліус Віктор Бергер. Через кілька років в той же заклад надійшов і молодший брат художника – Ернст. Разом вони писали портрети знатних городян за фотографіями і продавали по шість гульденів. Такий був їх перший самостійний заробіток.

    У 1879 році художник Густав Клімт, його брат і Франц фон Мач оформляють двір віденського музею історії мистецтв, після чого вони отримують своє перше серйозне замовлення. З розписом стель палацу Stureny ( «Чотири алегорії») і купальнею в Карлсбаді вимальовується особливий стиль, який буде відрізняти картини Густава Клімта від творів інших художників. Тому тріо художників припиняє спільну роботу, і вони відправляються кожен у власне плавання по життю.

    Художник Клімт практично відразу ж отримав визнання вимогливою публіки. З рук імператора Франца Йосифа він отримує Золотий Хрест за послуги в мистецтві після завершення робіт в Бургтеатре. Тому майстер відправляєте в подорож по Старому Світу, під час якого відвідує Мюнхен та Венецію. Ця поїздка подарувала йому враження і натхнення для подальшої роботи.Закінчивши розпис парадних сходів столичного музею історії мистецтв, Густав відходить від академічної манери малювання. Його особлива манера виконання вже знайшла свій закінчений вигляд. У наступні роки художник Густав Клімт, картини якого мріє мати собі будь-який колекціонер, стає членом «Союзу образотворчих мистецтв». Але в 1892 році його чекають важкі втрати: спершу помирає батько, а потім брат Ернст. У 1894 році Клімт разом з давнім партнером Францем Матчем декорують Віденський Університет, перед тим Густав працював над залами угорського замку Естергазі. Пізніше засновує в Відні «Сецессіон» і стає його президентом, пише свої перші пейзажі, захоплюється експресіонізмом. Картини Густава Клімта того періоду відрізняються любов`ю до мозаїки, орнаментальним зображенням форм. Це відмінна риса робіт майстра і надалі. Густав Клімт, картини якого були відзначені золотою медаллю на всесвітній виставці в Парижі (полотно «Філософія»), створює бетховенських фрески. Ця його робота, виконана в 1902 році, жваво обговорювалася публікою, нею захоплювався Роден. Майстер відправляється в подорож по Італії, все більшим попитом, до нього прислухаються. У 1908 році художник організував власну виставку, де представив 16 картин. Дві з них тут же були придбані авторитетними закладами – Галереєю сучасного мистецтва в Римі і Австрійської державної галереєю.

    Незважаючи на любов публіки, роботи Густава Клімта раніше жорстко критикували експресіоністи. Після смерті матері в 1915 році художник все частіше вибирає темні кольори палітри. Він і далі бере участь у найпрестижніших виставках світу, стає почесним членом Академії мистецтв Мюнхена і Відня, пише шедевральні картини. Помирає художник від серцевого удару 6 лютого 1918 року, залишивши велику кількість незавершених робіт. Після нього йдуть з життя та інші великі живописці того часу.

    «Поцілунок» Густава Клімта – найвідоміша картина художника Ця робота по праву вважається однією з найкращих серед спадщини майстра. Створена вона була в 1907 році і відразу ж після подання куплена урядом Австро-Угорщини. Емоційний, сліпуче яскравий «Поцілунок» Густава Клімта визнаний найбільш виразним чином в історії живопису ХХ століття. Що ж в ній особливого? На полотні зустрічаються різнотипні візерунки: розсипи барвистих квітів, що розбігаються завитки, шаховий мотив з чорних, білих і зелених прямокутників, стрічкові арабески, скручуються спіралі. Абстракція з фрагментів натуралістично трактованих фігур, химерних орнаментів виглядає просто розкішно на золотистому тлі. Пара, яка зображена по центру, обнялась і злилася в пристрасному поцілунку. Мозаїчні одягу закоханих тільки підсилюють ефект напруження пристрастей, створений майстром за допомогою декоративних деталей і їх глибокого контрасту з натуралістичними елементами. Дуже реалістично написані обличчя дівчини, руки і ноги. Але частини тіла місцями і повністю покриті, площинами з абстрактним мотивом, який відповідає кольорам на землі і фактурі тканини.

    Картина має улюблений формат художника – квадратний. Густав ігнорує горизонт і глибину простору, відсуває на задній фон реальність і поточний час. Таким чином, поцілунок закоханого юнака і дівчини набуває вселенський масштаб.

    Густав Клімт, картини якого завжди мають смислове навантаження, і в «Поцілунку» використовував символізм. Картина стала емблемою віденського Сецессіону.

    Придивіться, які декоративні елементи заповнюють площину картини.

    Художник рубежу століть ввібрав в себе всі суперечливі думки тієї епохи. Він шукав ідеальну і сучасну йому жінку і зображував на своїх картинах. Кожна зображена Густавом дама – фатальна. У картині «Любов» особа героїні завмерло в солодкому екстазі, але на задньому фоні згущуються тіні. Адже юнака і дівчину чекають потім старість і смерть. Яскравим прикладом таких красунь є такі картини: «Русалка», «Золота рибка», обидва варіанти «Юдіф», «Водяні змії». Глибокою філософією наповнена і робота «Три віки жінки», на якій зображені маленька дівчинка, жінка в розквіті сил і краси, а також стара. Цікаво те, що майстер одруженим не був, хоча і мав численні романи. Напевно, він так і не знайшов свого ідеалу …

    Картина «Дама з віялом» належить до пізніх робіт Клімта, але в ній, як і в інших попередніх творах, можна знайти не тільки вишуканий еротичний підтекст, але і багато психологічних моментів, цікавих цінителям творчості художника.

    Помітно, що майстер, створюючи образ східної жінки, не зображав якусь певну особу. Його красуня володіє індивідуальністю, у неї є яскраво виражена харизма. Тонко передана і чуттєвість моделі. Клімт майстерно застосував свій «фірмовий прийом», коли одяг моделі, дотулюючись до елементів фону, плавно перетікає в нього. Історики вважають, що тільки грація і жіноча вишуканість, які боготворив Клімт, стали джерелом натхнення і основним мотивом, побудившим художника до створення цього шедевру. На початку ХХ століття художник переживав потрясіння воєнних років. Його полотнам у цей період притаманні не тонкий ліризм, а особлива напруженість і трагізм. У картині «Життя і Смерть» автор створив алегоричні образи Життя і Смерті, підкресливши їх вічне протистояння.

    Якими художніми засобами живописець виразив образи Життя і Смерті?

    Абрам Маневич (1881-1942) належить до плеяди майстрів, котрі стояли біля витоків української культури ХХ століття. А час, позначений політичними і соціальними потрясіннями, визначив долю митця – той його життєвий шлях, що простягнувся від берегів Дніпра до берегів Гудзону.

    До двадцяти років Абрам Маневич жив у Білорусії, потім переїхав до Києва. 1901- рік вступу до Київського художнього училища, де навчався разом з Олександром Богомазовим, Олександрою Екстер, Олександром Архипенко. У 1905-1907-у роках навчається у Мюнхенській академії мистецтв. У 1913-у році в Парижі, у престижній галереї Дюран Рюеля, першовідкривача майже всіх прославлених імпресіоністів, відбулася виставка творів Маневича. Вибаглива паризька публіка захопилася пейзажами нікому не відомого київського маляра. У 1922-у році, рятуючись від революції, художник через Мінськ, Варшаву та Лондон дістається Нью-Йорка, де оселяється у Бронксі. Сусідом був Давид Бурлюк. Художник-пейзажист Абрам Маневич відтворив неповторність образів землі. Визнаний співець провінції, він малював маленькі українські міста Чернігівщини, Поділля. Надихали і краєвиди Києва: митця привалювали мальовничі околиці міста – Солом`янка, Куренівка, Поділ; той світ, де повільно плине час та проходить життя “маленької людини”. Він зображав одноповерхову прозаїчну Америку і буденну фермерську Канаду. У його темпераментно написаних полотнах завжди динамічно пульсує життя і тонко звучить мелодія елегійного смутку. Мудрий філософ, Маневич зумів збагнути глибинну сутність буття. За сірими стінами будинків художник відчував людську тугу, за буянням полум`янистих фарб осені уловлював одвічне згасання природи. Почуття тихого суму – це той “попіл Клааса”, що стукав у серце Маневича, та незнищена скорбота його гнаного народу, яку він пізнав у дитинстві, в єврейських кварталах маленького поліського Мстиславля. Таку ж світлу зажуру випромінюють і мальовничі фантазії народженого, як і він, у білоруській глибинці Марка Шагала, і сповнена колоритного гумору проза Шолом-Алейхема – киянина, померлого, як і Маневич, в США.

    Графіка. Афіші Альфонса Мухи.

    Стиль модерн яскраво виявився і у графічному мистецтві. На зламі століть з’явилися нові технічні можливості літографії, що дозволило використовувати виразні засоби модерну, а саме: енергійний, узагальнений малюнок, контрастні колірні співвідношення у виготовленні афіші. Мистецтво афіші пов’язане не лише з видавничою справою або художніми виставками, воно охопило світ театру і реклами.

    Альфо́нс Ма́рія Му́ха (1860-1939) — чеський художник, ілюстратор, ювелірний дизайнер і плакатист, один з найвідоміших представників стилю «Арт Нуво».На картинах Мухи часто зображені молоді елегантні жінки часто оточені квітами та з декоративними німбами. Серії двадцяти картин під назвою «Слов'янська епопея» виконані у реалістичному монументальому стилі і зображують епізоди з історії чехів та слов'ян.

    Перший успіх до нього прийшов у 1894 році, коли Муха виконав літографію афіші Сари Бернар і Театру Ренесанс. Із ним був підписаний контракт на шість років. У цей ж період Муха оформляє спектаклі та працює над створенням костюмів. За його ескізами створювалися не тільки сукні, але й сценічні ювелірні прикраси. З цієї пори він увійшов у число провідних художників французької реклами; його композиції друкувалися в журналах або у вигляді плакатів – із незмінною фігурою або головою млосної пані, зануреної в орнаментально-строкатий світ розкоші.

    У тому ж стилі Мухи створювалися і барвисті графічні серії (Пори року, 1896; Квіти, 1897; Місяці, 1899; Зірки, 1902; всі роботи – акварель, туш, перо), які досі тиражуються у вигляді арт-постерів. Одна за одною проходили його виставки, з'являлися захоплені відгуки у пресі. Художник стає власником нової великої майстерні, він прийнятий у вищому світі – коротко кажучи, до нього приходить заслужена слава. Альфонс Муха створив стиль Art nouveau, який став втіленням його епохи, але одночасно він потрапив у коло комерційних замовлень. Проте сьогодні улла ці твори, створені ним у «паризький період», вважаються найціннішим його внеском у скарбницю світового мистецтва.

    Окрім графічних та живописних робіт, малюнків, скульптур і ювелірних виробів Альфонс Муха створює також архітектурні проекти. Одним з яких є проект дизайну та декоративних прикрас павільйону Боснії і Герцеговини на Всесвітній виставці в Парижі у 1900 році.

    У центрі своїх плакатів Муха розміщав ідеалізований образ жінки: плавність ліній, близькість до природних форм, відмова від загострених кутів – ці характерні прикмети Ар- Нуво залишали незабутнє враження у свідомості реципієнтів. Сам жіночий образ використовувався тоді в рекламних цілях вперше, але історія показала, який успіх придбав цей досвід, і донині використовується фахівцями таких провідних в області рекламної індустрії країн як США. Однак потрібно віддати належне Мусі: у його роботах складно знайти найменший натяк на солодкуватість, чого не скажеш про сучасних аналогів. Можливо, тут свою роль зіграла та обставина, що естетика чеського художника формувалася під впливом середньовічних сюжетів та кельтської міфології. Це, з одного боку, внесло різноманітність символіки в його творіння, і, з іншого боку, сприяло орнаментальному ускладненню багатьох плакатів. Для впорядкованості розгляду фону творів Мухи необхідно внести умовну класифікацію:

    • Квіткові мотиви

    • Орнамент

    • Орнамент з використанням міфічних істот

    • Міфологічна символіка

    Квіткові мотиви, запозичені з східної культури, стали невід'ємним атрибутом картин епохи модерну для багатьох художників: плаваючі стебла і бліді пелюстки повністю відповідали концепції Ар-Нуво не тільки своїми формами, а й поєднанням непоєднуваних дотепер фарб. У роботах Мухи можна знайти яскраве підтвердження цьому: пастельні тони, екзотичні обриси, немовби повторюють образ прекрасної дами, розташованої на першому плані з її нереально довгим волоссям – це створювало неповторну гармонію і єдність, обумовлену взаємопроникненням елементів жіночої фігури і фону.

    У 1992 році була створена незалежна, некомерційна благодійна організація –  фонд Мухи -  з метою збереження колекції та популяризації робіт художника. Очолює фонд Джон Муха, онук Альфонса Мухи. Окрім цього фонд заснував трест Мухи та музей Мухи у Празі. Фонд займається проведенням виставок та видає публікації, а також веде реставраційну діяльність.

    Яку гаму кольорів використовує художник?
    Ступінь впливу утопічної ідеї – гармонізувати життя, естетично удосконалюючи середу, – краще всього відчувається на прикладі робіт Анрі Ван де Вельде (1863-1957). Він народився в Антверпені, там же відвідував Академію мистецтв. Потім удосконалював освіту в Парижі. В кінці 80-х га. Ван де Вельде долучився до шукань нових шляхів у мистецтві. Залишивши станкову живопис, він цілком віддався прикладного мистецтва і архітектури. Анрі Ван де Вельде був ревним поборником союзу промисловості і мистецтва, на якому головна роль належить красі, вираженої через лінію. Художник обмежував порожні простору, використовував вигнуті лінії, виразно передають поривчастість рухів і думки художника. Він повторив експеримент Морріса, побудувавши власний особняк «Блуменверф» в Уккеле, поблизу Брюсселя.

    Після одруження він сказав собі, що не допустить, щоб його сім’я потрапила в оточення речей, позначених «брехливістю форм». Ван де Вельде щиро вважав, що перетворення середовища наближає більш щасливе і гідне майбутнє людини, і став проектувати середовище свого житла. Тут все – від фасадів і плану будинку до найдрібніших деталей внутрішнього оздоблення і наповнюють будинок предметів – приведено до строго продуманим єдності. Для повноти єдності Ван де Вельде розробив для себе і дружини ескізи одягу, гармонує з обстановкою будинку, приділив увагу навіть колірній композиції страв.На думку Ван де Велде, промисловість здатна привести мистецтво до синтезу: «Якщо промисловості знову вдасться сплавити прагнуть розійтися мистецтва, то ми будемо радіти і дякувати їй за це. Обумовлені нею перетворення — не що інше, як природний розвиток матеріалів і засобів виразності різних галузей мистецтва і пристосування до вимог сучасності».

    Йозеф Ольбріх (1867-1908)– австрійський архітектор, майстер модерну, автор виставкового будівлі Віденського сецессіона в Відні. C 1900 р. жив і працював у Німеччині, в Дармштадті. Народився в багатодітній сім'ї підприємця-кондитера в Троппау. Батько архітектора володів цегельним заводом, і Йозеф познайомився з будівельними технологіями ще в дитинстві. У 1882, не закінчивши середньої школи, пішов працювати креслярем, в 1886-1890 завершив середню освіту у Відні, потім навчався в Академії образотворчих мистецтв у Відні у Карла фон Хазенауера. C 1893 р. – Помічник Отто Вагнера на проектуванні Віденської міської залізниці (англ.), фактично виконував робочі креслення станцій. В 1896 р. В середовищі віденських художників стався розкол. Очолювана Густавом Клімтом руппа художників і архітекторів, незадоволена діями віденського Будинку Мистецтв, відкололася і заснувала власну організацію – Віденський сецессион. В 1897 р. Ольбрих вибудував на Карлсплац пам'ятник модерну – виставковий зал Сецессіона з куполом-кулею із золотих гілок. 1908 р. Ольбрих вибудував історичний універмаг Тіца в Дюссельдорфі і третю чергу селища художників в Дармштадтської колонії; в тому ж році, у віці 40 років, він помер від лейкемії.

    Обрі Бердслі (1872 - 1898)— британський художник, графік, ілюстратор, поет, представник стилю модерн. Народився у сім'ї Вінсента Пола Бердслі (його родичами були заможні лондонські ювеліри) і Елен Агнес Піт, яка походила із сім'ї лікарів. Декілька поколінь в сім'ї батька хворіли на туберкульоз. В 1879 році семирічному Обрі поставили аналогічний діагноз. Проте легковажний батько невдовзі після весілля витратив всі сімейні гроші, а оскільки через хворобу не міг мати постійну роботу, матері Обрі, яку він обожнював, довелося заробляти на життя гувернанткою, викладаючи музику та французьку мову.

    У сім'ї рано зрозуміли, що син — вундеркінд. Малювати він почав з чотирьох років, під впливом матері полюбив французьку та англійську літературу, завдяки її урокам музики він усвідомив свій талант. За підтримки кількох аристократичних сімей він займався з відомими піаністами, внаслідок чого в 11 років писав музику та вірші, які відрізнялися рідкісною вишуканістю.

    З березня 1881 року разом із сестрою Мейбл давав концерти, на які збиралося до 3 000 людей. Після повернення в рідний Брайтон він також знаходить підтримку своєму таланту — ставить на шкільній сцені спектаклі, деякі з них привертають увагу театральних критиків. Покинувши школу, спочатку влаштовується креслярем у студію одного лондонського архітектора, а у віці 17 років стає клерком у лондонському страхувальному підприємстві англ. «The Guardian Life and Fire Insurance». Знайомий з Оскаром Уальдом.

    У мистецтві він домігся всього самостійно, і тому вважається талановитим самоуком.

    Він цінував свою репутацію меломана і бібліофіла. Він захоплювався власноруч зібранною величезною бібліотекою. Обрі Бердслі в оригіналі читав грецьких та латинських авторів і «часто вражав учених гостротою сприйняття всіх тонкощів», як писав про нього сучасник. Слава прийшла до нього у 1892 році, коли він за замовленням видавця Джона Дента виконав серію ілюстрацій до роману сера Томаса Мелорі «Смерть Артура».

    З 1894 по 1896 роки його самопочуття різко погіршується — і тоді він створює похмурі малюнки до «Падіння будинку Ашерів» Едгара Аллана По. Спочатку Обрі роздумує про те, як би одужати, потім — як почуватися краще, і нарешті — прожити місяць.Помер від туберкульозу.

    4.Етап закріплення засвоєних знань.

    Розглянути графіку (с.36-37, «Мистецтво» О.Гайдамака). Характерні риси якої епохи можна побачити на картинах?

    5.Підсумковий етап. У яких видах мистецтва найяскравіше виявились риси стилю модерн?

    6.Домашнє завдання. Знайти в нтернет-ресурсах схеми вишивок картин модерністів

    7.Рефлексія.

    • З якими видами живопису модерну ми ознайомилися на уроці?

    • Які художники стилю модерн вам сподобались?

    • Які картини найбільше запам’яталися?

    • Назвіть представників модерну в графіці.

    Причини виникнення стилю модерн

    Стиль модерн за короткий термін захопив мистецтво усіх цивілізованих країн та залишив по собі помітпий слід у кожпій національній культурі. Епоха модерну проіснувала недовго: 20—30 років у різних країнах, але вплив модерпу на всі види мистецтва вражаючий. Сліди модерну ми знаходимо в усьому: в архітектурі й живописі, в монументальному мистецтві, книжковій графіці, плакаті, рекламі, дизайні та одязі.

    Появу стилю модерн пояснюють різними причинами. Наприклад, стомленістю XIX ст. та загальним декадансом(загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — початку 20 століть) європейської культури. Кінець століття ототожнюється з декадансом, занепадом, духовним розкладом, з втратою моральних критеріїв, розгубленістю інтелігенції перед лицем соціальних негараздів і суперечностей, що посилюються. У цілому стиль модерн має ознаки втомленості, виснаженості. Він знесилений тим, що зародилося раніше й видозмінювалося на своєму шляху — романтизмом, пошуками краси

    Іншою причиною появи стилю модерн називають демократизацію суспільного життя наприкінці століття. Бурхливе зростання міст за рахунок сільського населення призводить до появи в містах масового споживача, який хоче оволодіти вищими досягненнями мистецтва, але в освітньому, духовному плані не готовий до цього. З'являється також потреба у зведенні будівель, архітектурних споруд. У містах, що розраховані на обслуговування широкого кола споживачів; доходні будинки, вокзали, банки, театри тощо. Доступність краси для загалу стає гаслом часу. Виникає "краса для бідних", що несе в собі багато ознак великої краси стилю.

    Майстри модерну, наполегливо намагаючись зробити побут мистецтвом, а мистецтво побутом, створили певну універсальну пластичну систему, виразні засоби якої характерні й для монументального панно й для фасону сукні, для живописного полотна і ложки чи виделки на столі. Майстри модерну намагалися задовольнити масову художню свідомість. Склалася ілюзія всезагальності художніх інтересів та смаків усього суспільства. У цій ситуації виникла проблема масової культури. Немалу роль в цьому відіграло зближення мистецтва і промисловості, що забезпечувало виготовлення художніх виробів у нечувано великому обсязі, невідомому попереднім епохам.

    На виникнення модерну вплинув також конфлікт між піднесеними ідеалами (неоромантизм) та буржуазною прозою життя, який надзвичайно загострився наприкінці століття. Модерн шукав вирішення цього конфлікту в зовнішніх контактах між мистецтвом і життям з неминучим наголосом на утилітарно-прикладній(декоративно-прикладное искусство), декоративній функції творчості.

    Пояснюють виникнення модерну й "вольовими зусиллями декількох художників", які сумували "за стилем" і створили його (А. Гауді, Xенрі ван де Вельде, Ф. Шехтель, О. Бердслі, Г. Клімт та ін.). Вони мріяли зробити побут людини красивим та стильним. Вони намагалися вийти на вулиці, звести нові будівлі, розписати стіни небаченими до цього часу фресками, прикрасити мозаїкою. І це їм вдалося.

    Модернізм — Вікіпедія

    Модернізм (буквально — «осучаснений», від лат. modernus — сучасний) — напрям у світовому мистецтві та літературі 10—30 років XX століття, що набув найвищого розвитку після Першої Світової війни.

    Попри стильові відмінності між собою, модерністи зазвичай зображували дійсність як царство абсурду й хаосу; особистість подавали в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються. Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури. В цьому модернізм протистоїть насамперед реалістичному мистецтву XIX сторіччя.

    Водночас модернізм став своєрідною реакцією на появу авангардного мистецтва. Якщо авангардисти наголошували на спрямованості своєї творчості у майбутнє, заради якого вони створювали або ж конструювали нову реальність, пошук модерністів був спрямований «вглиб» людини, вони прагнули переосмислити чинну реальність, відділяючи особистісне від загального тла буденності.

    Представники модернізму в літературі: Марсель Пруст, Гертруда Стайн, Джеймс Джойс, Франц Кафка, Вірджинія Вулф, Езра Паунд, Френсіс Скотт, Е. М. Форстер, Ернест Хемінгуей, Гуґо фон Гофмансталь, Макс Жакоб, Георг Кайзер, Девід Герберт Лоуренс, Персі Віндем Льюїс, Томас Манн, Юджин Гладстоун О'Нілл, Фернанду Пессоа, Маріу де Са-Карнейру, Дороті Річардсон, Павло Тичина, Олександр Олесь, Євген Маланюк.

    Представники модернізму в образотворчому мистецтві: Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, Ґеорґ Ґросс, Отто Дікс, Чарлз Демут.[1]

    Представники модернізму в кіно: Георг Вільгельм Пабст, Дзиґа Вертов, Олександр Довженко

    Представники модернізму в архітектурі: Ф. Юр'єв, М. Буділовський, А. В. Комаровський, Є. A Сафронов, А. П. Зибін[2]

    Представники модернізму в музиці: Ерік Саті, Поль Дюка, Карл Орф, Курт Вайль, Бела Барток, Золтан Кодай

    Різні тлумачення терміну[ред. | ред. код]

    Вперше модернізм виявив себе в експресіонізмі (хоча сам експресіонізм виник раніше), значною мірою — в сюрреалізмі, проте чи не найбільше естетичним настановам модернізму відповідала «нова об'єктивність».

    З часом, однак, до модерністських течій почали зараховувати й споріднені з ним напрямки мистецтва межі сторіч — імпресіонізм, символізм,неоромантизм, неокласицизм, модерн (ар-нуво), а іноді — навіть авангардистські напрямки — такі, як футуризм чи кубізм. Модернізм таким чином перетворився на синонім усього некласичного мистецтва кінця XIX — першої половини XX сторіч.

    Характерні риси модернізму[ред. | ред. код]

    Модерністи, на відміну від реалістів та авангардистів, свідомо робили свою творчість антидемократичною, елітарною. На їхнє переконання, модернізм зовсім не покликаний бути для широких мас, а навпаки. Відомий іспанський філософ та мистецтвознавець Хосе Ортега-і-Гассет зазначає: «Модерністське мистецтво має маси проти себе, і воно завжди буде мати їх проти себе. Воно, по суті, чуже народові й більш того, воно вороже народові». Модернізм ставить собі за мету бути «мистецтвом для митців, а не для мас людей. Це буде мистецтво касти, а не демократичне мистецтво». Втім, принцип цей не є для модернізму абсолютним. Винятком з «антидемократичного» правила може слугувати теорія і творча практика унанімістів та експресіоністів.

    Модернізм затверджує пріоритет форми над змістом. Один з теоретиків модернізму К. Фідлер проголошує: «В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матеріалом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої… Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутворення».

    Література модернізму є рішучим протестом і запереченням художніх принципів реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю, деміфологізмом, аметафізичністю. Той же К. Фідлер зауважує: «Мистецтво аж ніяк не покликане проникати в низьку дійсність, що є дійсністю всіх людей…» Але в той же час модернізм не приймає романтичної втечі від дійсності. Мистецтво, за виразом Фідлера, не має «сумнівного покликання врятувати людей від дійсності, виходячи з казкового королівства».

    На зміну реалістичній та натуралістичній об'єктивності приходить модерністська художня суб'єктивність. Предметний світ деформується та абсурдизується. І ця «нова дійсність» є для митців-модерністів абсолютно реальною. Чим неправдоподібнішою є картина світу, тим вірогіднішою вона стає для модерністів. «Традиційний» реалізм для модерністів — це лише один з можливих засобів відображення світу, який не осягає справжньої реальності — ірраціональної, метафізичної, непізнаванної та, врешті-решт, ірреальної. Американський літературознавець Дж. Е. Міллер слушно зауважив, що «модернізм можна вважати бунтом проти „реалізму“, але не проти „реальності“. Реальність слід знаходити не в узгоджених зовнішніх подіях, а в потоці свідомості, що виникає в зіткненні з цими подіями, які швидко обираються, набирають певної форми, викликають переживання».

    «Потік свідомості», про який пише американський дослідник, є одним з основних художніх прийомів літератури модернізму. Термін цей належить відомому психологові та філософові Вільяму Джеймсу. Класичними зразками застосування потоку свідомості в модерністській літературі є романи «Улісс» Джеймса Джойса, «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста, «Місіс Делловей» Вірджинії Вулф.

    Іншим популярним художнім прийомом модернізму є монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва (фільми Сергія Ейзенштейна). Він заснований на поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів. У футуризмі, дадаїзмі, «театрі абсурду» монтаж виступає як засіб пізнання світу: створюючи абсурдний образ, він наочно показує обрис безглуздого світу. Нерідко монтаж тісно пов'язаний з прийомом внутрішнього монологу. Так, аналізуючи Джойсів «потік свідомості», С. Хоружий пише: «…зберігаючи основні ознаки внутрішнього мовлення, Джойс в той же час піддає його операції монтажу: проводить в його масиві жорсткий відбір, виганяє будь-який баласт і формує нове мовлення, згущене та високоорганізоване. Спільність з методом монтажу Ейзенштейна тут цілковита; обидва митці досягають такої виразності та життєвості свого матеріалу, якою ніколи не володіє реальне, незмонтоване життя».

    Модерністи віддають перевагу умовним формам, що, однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте нерідко саме життєподібні елементи творів модернізму створюють ефект ірреального, неправдоподібного. Фантастика тісно пов'язана з реальністю в мистецтві модернізму. І, за словами Д. Затонського, «найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву». Яскравим прикладом цього є твори Франца Кафки.

    Нерідко модерністи руйнують традиційні конструктивні елементи твору. Їхнім творам може бракувати сюжету й композиції, художнього часу та простору, персонажів і дії. На всю художню діяльність модерністів поширюється «тотальна» іронія. Згідно з цим, постійно натрапляємо на пародію та алюзію, оголення прийому та акцентацію на «зробленості» твору, елементи гри та ілюзії творчості.

    Модернізм створює власні міфи, твори його нерідко перетворюються на міфологеми. «Замість розповідного методу ми можемо використовувати тепер міфічний метод», — писав один з найвизначніших модерністів XX століття Томас Стернз Еліот. Міфотворчими є твори Дж. Джойса та А. Бєлого, Г. Майрінка та В. Хлєбникова, Т. С. Еліота та Ε. Паунда, Д. Буццаті та X. Л. Борхеса. Процес модерністської творчості, зазначав Д. Затонський, «є процесом перетворення реальних явищ, подій, проблем на ідіоми, символи, знаки — тобто абстрактні форми, що не відображають дійсності, а лише її символічно моделюють, створюють дещо подібне до адекватного їй душевного настрою».

    В архітектурі модернізм починав з експресіонізму, який однак вже невдовзі поступився функціоналізму (в його ранніх проявах, зокрема у школі Баугауз) та ар-деко, який вважають «класикою» архітектурного модернізму.

    About Author


    admin

    Отправить ответ

    avatar
      Подписаться  
    Уведомление о