Взірці архітектури бароко – Тема: Перлини готики. Взірці архітектури бароко. Модерн в архітектурі. Культова арабо- мусульманська архітектура. Храми Індії. Храми Далекого Сходу (11 клас. Художня культура) |

Взірці архітектури бароко

Російський письменник П. Муратов писав, що бароко — не лише архітектурний стиль, навіть не тільки новий принцип у мистецтві. Він вважав, що це ціла епоха в історії характерів, понять і відносин, феномен не лише естетичний, але і психологічний.

Бароко (з італ. — дивний, химерний) — один з основних стилів у мистецтві Європи й Америки кінця XVI — середини XVIII ст.

XVII ст. було періодом розквіту абсолютної монархії в Європі. Мистецтво було спрямоване на уславлення знаті та церкви, але водночас повинне було відбивати прогресивні ідеї того часу. У зв’язку з цим новий стиль — бароко — синтезував уже відомі жанри та види мистецтв, різні форми та напрями, до того ж він був орієнтований на зорове сприйняття людини.

Метою цього стилю було вразити й приголомшити глядачів, тому контрастність форм, об’ємів та кольорів, світлотіньові ефекти, прагнення до величі та пишності, театральність стали його невід’ємними рисами. Неперевершеним центром архітектури бароко вважається католицький Рим.

Архітектори бароко прагнули динамічного просторового рішення. Основну увагу вони приділяли фасаду, посилюючи його естетичний вплив. Вільно використовуючи античні ордерні форми, архітектори посилювали пластичність і мальовничість загального рішення. Одними з головних ознак архітектури бароко були надмірність засобів і змішування масштабів. Виникли будівлі з опуклим, увігнутим або навіть криволінійним фасадом. Ордер став менш функціональним, на перший план вийшла декоративність. З’явилися зібрані в пучки колони, пілястри, кручені колони.

Останнім майстром Відродження і творцем стилю бароко одночасно вважають Мікеланджело. Саме він усвідомив основний стилетворчий елемент бароко — пластику стіни. Вінець його творчості — Собор Святого Петра у Римі — відносять вже до стилю бароко. Майже всі архітектори Італії по черзі брали участь у проектуванні та будівництві собору. В 1546 р. керівництво роботами було доручено Мікеланджело. Всі несучі конструкції Мікеланджело зробив більш масивними і виділив головний простір. Він звів барабан центрального купола, але сам купол добудовувався вже після його смерті. Найбільшою мірою архітектурні форми у тому вигляді, як вони були задумані Мікеланджело, збереглися з вівтарної, західної сторони.

Кращим з архітектурних ансамблів Італії XVII ст. вважається площа перед собором Св. Петра, спроектована Лоренцо Берніні. Майстер оформив площу перед собором як продовження храму. Просто від країв фасаду далеко вперед простягнулися криті галереї — коридори, що утворюють трапецієподібний простір, а від кінців галереї розійшлися у дві сторони двома рукавами колонади. Аттик колонади прикрашають 96 статуй. Сам Л. Берніні порівнював рукави з обіймами церкви, готовою прийняти в своє лоно всіх стражденних. За висловом майстра, колонади «нагадують розпростерті обійми, захоплюють глядача і направляють його рух до головного фасаду, до вівтаря.

Найвищі досягнення іспанського бароко пов’язані з творчістю архітектора Хосе Чуррігера і його учнів. Послідовники цього архітектора створили стиль чуррігереско, котрий характеризується граничною насиченістю площин, фантастично складними, химерними сплетіннями декоративних форм, мальовничістю і динамікою композиції. Прикладом іспанського бароко може служити відомий «Ель Транспоренте», створений архітектором Н. Томе для Кафедрального собору в Толедо — вівтар у вигляді статуарної композиції в пишному, але разом з тим дуже вишуканому архітектурному та скульптурному обрамленні.

Собор Св. Павла — кафедральний собор у Лондоні здіймається в небо на 111 м. Він був побудований за проектом архітектора К. Рена і вважається одним з кращих шедеврів архітектури бароко. Купол собору подібний до купола базиліки Св. Петра у Римі, створеного великим Мікеланджело. «Галерея, що шепоче» зобов’язана своєю назвою дивовижним особливостям акустики: слово, навіть сказане пошепки в одному кінці галереї, багато разів відбивається її стінами, і його чутно в іншому кінці галереї.

Палаци Франції мали П-подібну форму. Вони складалися з центральної споруди і бічних ризалітів (частина будинку, що виступає за основну лінію фасаду від фундаменту до даху). Будівля нерозривно пов’язана з парком, розбитим позаду неї, та двором перед фасадом, що відгороджувався від вулиці залізними ґратами з позолотою. Часто такі ґрати самі по собі були класичним зразком мистецтва бронзоливарників бароко. Розробка архітектора Ж. Мансара надала життя новій архітектурній формі. За його проектом дах будівлі зробили вищим, а горіщне приміщення — функціональним. Так, у заміських палацах і в місті з’явилися приміщення, що називаються мансардами.

Українська архітектура періоду бароко відрізнялася від західноєвропейської більш помірними орнаментами та спрощеними формами і мала своєрідні особливості, зокрема, українські архітектори використовували традиції народного мистецтва. Але головна особливість стилю — це новаторські і разом з тим традиційні композиційні прийоми з відчуттям гармонії і пропорцій, розкриттям внутрішнього простору, органічно поєднаного із зовнішніми формами. Стиль українського бароко найбільш яскраво проявився в архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини.

Чудовими пам’ятками житлової української архітектури кінця XVII ст., що чудово зберегли свої первісні форми, є будинок героя взяття Азова у 1696 р. полковника Якова Лизогуба в Чернігові та Чернігівський колегіум.

Великий одноповерховий будинок Я. Лизогуба має форму прямокутника з довжиною сторін 21 і 16 метрів. Він перекритий високим двосхилим дахом і трикутними фронтонами на торцевих фасадах. Фронтони прикрашають плоскі фігурні ніші, найвищого звучання досягає пластика рельєфного декору над вікнами з оригінальним оздобленням цоколя своєрідним орнаментом. Зараз в будинку міститься художній відділ історичного музею, де можна ознайомитися з унікальними художніми творами XVII—XIX ст. Цей будинок є однією з найбільш яскравих сторінок історії української архітектури.

До унікальних пам’яток архітектури того часу належить Чернігівський колегіум, побудований в 1700—1702 pp. Великий двоповерховий будинок колегіуму стоїть поруч з головними будівлями Чернігівського кремля і є частиною ансамблю. У західній частині будівлі знаходиться висока вежа, незвичайна за формою: на верхньому ярусі її оточують циліндричні виступи. Південний фасад будинку пишно декорований складними фігурними прикрасами.

Найбільш яскраво й самобутньо стиль українського бароко проявився в культовому зодчестві, головним чином це монастирські собори та церкви: собор Троїцького монастиря в Чернігові, Покровський собор у Харкові, Миколаївський собор у Ніжині, Спасо-Преображенська церква в Сорочинцях, Троїцька та Миколаївська церкви в Батурині, Успенський собор в Глухові тощо.

Вони вражають своєю незвичайною стильовою цілісністю і органічною єдністю з навколишньою природою. В основі художньої виразності ансамблів лежить мальовничий принцип композиції, характерний ще для містобудування давньої Русі. Мальовничість підкреслюється м’якою пластикою форм і дивовижною ліпниною фасадного декору, ошатним силуетом верхів.

Для допитливих

Усі храми, які будувалися в кінці XVII — початку XVIII ст., мали за українською традицією п´ять або три куполи. Цікавою будівлею є собор Флорівського монастиря на Подолі в Києві. Ансамбль цього монастиря формувався протягом двох століть. Тут можна побачити будівлі, що належать до різних епох і різних стилів.

Найстарішою будівлею монастиря с Вознесенська церква, що побудована в 1732 р. Вона має три апсиди (виступ будівлі, напівкруглий, гранований чи прямокутний у плані, перекритий напівкуполом або зімкнутим напівсклепінням) і увінчана трьома куполами. Церква дуже схожа на давньоруські, але її центральна апсида має ту ж висоту, що І церква, а бічні — удвічі нижчі, куполи розташовані на одній лінії, як I в дерев´яних українських церквах.

Найбільш виразно національні риси української архітектури проявилися в кам’яних храмах — трикамерних і п’ятикамерних, а в ускладненому типі — дев’ятикамерних дерев’яних церквах. Найпоширенішим у другій половині XVII — початку XVIII ст. був п’ятикамерний тип храму, який утворював на плані хрест, часто з додатковими осередками по кутах.

Будівлі з хрестоподібним планом, з центричною об’ємною динамічною композицією, що завершувалися в більшості випадків п’ятьма або дев’ятьма верхами, як правило, ставилися на добре видимих з усіх сторін місцях. Найстаршим храмом цього типу є Миколаївський собор у Ніжині.

Собор у Ніжині вінчають п’ять широких восьмигранних барабанів, перекритих банями з високими, традиційними для української архітектури завершеннями. Композиція будівлі має чітко виражену пірамід альність.

Шедеври архітектури цього типу будівель — Всіхсвятська церква на Економічних воротах у Києво-Печерському монастирі, Георгіївський собор київського Видубицького монастиря і Катерининська церква у Чернігові.

Костьол побудовано в стилі пізнього бароко за західноєвропейским зразком (з 1749 по 1764 pp.)- План костьолу еліптичної форми з капелами по боках (зображає витягнутий хрест з овальною центральною частиною і двома дзвіницями

по боках). Масивні здвоєні колони підтримують галереї і ложі, прикрашені дерев’яними статуями роботи львівських скульпторів другої половини XVIII ст. Будівлю вінчає величезний купол на високому барабані, що відіграє значну роль у силуеті міста. Біля будівлі — пластичний західний фасад з портиком і фронтоном. Інтер’єр Домініканського костьолу надзвичайно урочистий, з численними скульптурами.

До відомих пам’яток пізнього бароко належить Свято-Успенська Почаївська Лавра — чоловічий монастир в невеликому містечку Почаїв Тернопільської області, зведений за проектом архітектора Г. Гофмана.

Цей монастир, що був зведений з 1771 по 1783 pp. — найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської Лаври, в Україні. Він розташований на високій кам’янистій горі, що здіймається над всією околицею більш ніж на 75 метрів. Почаївська Лавра славиться настінними розписами, скульптурами і орнаментами. Собор стоїть на двоповерховій терасі й прекрасно вписується в навколишню природу. Г. Гофман майстерно використав скелясті тераси, що підіймалися вгору. їх наростаючий ритм підкреслює ажурний силует собору. На стелях бокових коридорів храму зроблено круглі отвори, через які можна побачити три яруси хорів. Такий архітектурний прийом створює в інтер’єрі фантастичну гру світла і тіней.

Риси бароко запозичувалися і при зведенні інших типів будівель — палацових, замкових тощо. Як приклад — будинок королівського арсеналу у Львові. Широко використовуючи досягнення західної та російської архітектури, українська барокова архітектура не втратила своєї індивідуальності, самобутності та традицій, що надають спорудам національного колориту і краси.

Архітектура бароко

Реферат на тему:

Архітектура бароко.

Виконала: Псарьова Ю, 9 «Б»

Перевірила: Дмитрієва О.О.

План

  1. Виникнення бароко

  2. Історична характеристика бароко

  3. Будівельні особливості бароко

  4. Характерні риси

  5. Типи споруд

  6. Кінець бароко

Джерела

1. Виникнення бароко

Стиль бароко (італ. barocco, букв. - Химерний, дивний) народжується в Італії і розповсюджується в більшості європейських країн, набуваючи в кожної свої особливі національні риси. Твори бароко відрізняються недотриманням правил ренесансної гармонії заради більш емоційної взаємодії з глядачем.

Італійське слово «бароко» означає буквально «дивний», «химерний». Стиль бароко тяжів до парадних урочистості і пишності. Разом з тим він висловив прогресивні уявлення про єдність, безмежності і різноманітність світу, про його складності, мінливості, постійному русі; в бароко позначився інтерес до природних стихій, середовищі, оточенню людини, який став сприйматися як частина світу. Людина в мистецтві бароко постає як складна, багатопланова особистість зі своїм світом переживань, залучена у драматичні конфлікти. Мистецтву бароко властиві патетична піднесеність образів, їх напруженість, динамічність, пристрасність, сміливі контрасти масштабів, квітів, світла і тіні, поєднання реальності і фантазії, прагнення до злиття різних мистецтв у єдиному ансамблі, що вражає уяву. Міський ансамбль, вулиця, площа, парк, садиба стали розумітися як єдине ціле, спадне перед глядачем при його русі. Архітектура бароко відрізняється потужним просторовим розмахом, складністю неспокійних, зливаються один з одним, як би текучих форм, криволінійність планів і обрисів, зв'язком з навколишнім простором. В образотворчому мистецтві переважали декоративні композиції релігійного, міфологічного або алегоричного характеру, парадні портрети; велике значення придбали композиційні і оптичні ефекти, ритмічне і колірну єдність, мальовничість цілого, вільна, темпераментна творча манера.

Свої «видимі» форми він став отримувати з кінця XVI століття. З Італії бароко поширюється по всій Європі, де переважав з кінця XVI до середини XVIII ст., В деяких країнах проявляється до другої половини XVIII ст., І при цьому в обох напрямках. У Німеччині та Австрії будівництво монументальних споруд у XVII столітті майже не велося у зв'язку з Тридцятилітньої війною та її наслідками, а також і в Англії, де деякі ознаки цього стилю відзначають У кожній з країн спостерігалися свої особливі політичні, соціальні умови, існували особливі національні традиції , це позначилося і на архітектурі. У кожній з країн бароко набувало свої особливі національні риси. В італійській архітектурі барочна стилістична характеристика поширювалася і на зовнішній, і на внутрішній вигляд будівель. У французькій - спостерігалося значне розходження між фасадним і внутрішнім оздобленням споруд, у першому переважали класицистичні початку, у другому - барокові. У англійській архітектурі стиль виступає як своєрідний відтінок, акцент класицизму; тут можна говорити швидше про «обороченном» класицизмі, ніж про бароко як такому. Але все ж архітектура у всіх країнах мала і спільні риси.

2. Історична характеристика

У XVII ст. активно розвивалися економіка та мистецтва. Особливо зміцніли колоніальні держави Атлантики - від Іспанії до Великобританії;

Франція вважалася зразковою країною абсолютистських форм правління і практичною економічної політики.

У територіально роздробленої Італії завдяки руху Контрреформації Рим придбав нове значення, а будівництво культових будівель отримало сильний імпульс. У цих умовах німецькі князі, що почали новий етап будівництва в кінці XVII ст., Орієнтувалися, природно, на іноземні зразки. Великий вплив на них надавав французький абсолютизм Людовика XIV. Кожен феодал - як не мала була належала йому територія - копіював свою резиденцію з Версаля. І кожен католицький єпископ чи абат сподівався, зводячи в наслідування Риму, куполоподібну церква зміцнити вплив контрреформаторскіх тенденцій.

Основою економіки цього періоду було сільське господарство, але було ясно, що його недостатньо для здійснення будівельних програм. У зв'язку з цим великі феодали почали допомагати створенню мануфактур, ніж самим сприяли розвитку капіталістичних виробничих відносин.

Незважаючи на те, що європейська архітектура XVII - XVIII ст. не представляється однакової, будучи динамічною в Італії, серйозної у Франції, вона об'єднана загальним поняттям "бароко".

Княжі замки і культові будівлі були першочерговими об'єктами будівництва, уособлювали опір Реформації, міста - резиденції і монастирі - необхідними доповненнями. Значних громадських будівель зароджується клас буржуазії ще не будував. Серед протестантських культових будівель Фрауенкірхе в Дрездені залишилася практично єдиним видатним твором.

Вплив Просвітництва почало відчуватися у 1730 - х. роках і позначилося в посиленні інтимності споруд. Улюбленим місцем перебування князів стали маленькі елегантні замки в оточенні парків. Асиметричний рокайльні орнамент цього періоду дав назву стилю - "рококо".

Італійське слово «бароко» означає буквально «дивний», «химерний». Стиль бароко тяжів до парадних урочистості і пишності. Разом з тим він висловив прогресивні уявлення про єдність, безмежності і різноманітність світу, про його складності, мінливості, постійному русі; в бароко позначився інтерес до природних стихій, середовищі, оточенню людини, який став сприйматися як частина світу. Людина в мистецтві бароко постає як складна, багатопланова особистість зі своїм світом переживань, залучена у драматичні конфлікти. Мистецтву бароко властиві патетична піднесеність образів, їх напруженість, динамічність, пристрасність, сміливі контрасти масштабів, квітів, світла і тіні, поєднання реальності і фантазії, прагнення до злиття різних мистецтв у єдиному ансамблі, що вражає уяву. Міський ансамбль, вулиця, площа, парк, садиба стали розумітися як єдине ціле, спадне перед глядачем при його русі. Архітектура бароко відрізняється потужним просторовим розмахом, складністю неспокійних, зливаються один з одним, як би текучих форм, криволінійність планів і обрисів, зв'язком з навколишнім простором. В образотворчому мистецтві переважали декоративні композиції релігійного, міфологічного або алегоричного характеру, парадні портрети; велике значення придбали композиційні і оптичні ефекти, ритмічне і колірну єдність, мальовничість цілого, вільна, темпераментна творча манера.

3. Будівельні особливості

В епоху Відродження будівництва міст приділяється особлива увага. Буржуазію не задовольняють криві тісні середньовічні провулки. Виникає ідея міста центричного типу, що відображає синтез раціональних форм римських військових таборів з природно развивавшимися концентричними структурами міст середньовіччя.

Інтерес до міського пейзажу, повсякденному побуті городян стимулював розвиток перспективної живопису, жанрових композицій, мистецтва Відродження в цілому.

"Ідеальне місто" епохи відродження

Іншою стороною практичного містобудування, реалізує нові принципи у вже сформованих містах, було створення в аморфній міському середовищі композицій, що стали згодом осередками міських ансамблів. Бароко приваблює краєвид в якості одного з основних компонентів міського ансамблю. Триває архітектурне формування міських центрів. При цьому площа втрачає функціональне і демократичний зміст, властиве їй в епоху раннього середньовіччя (місце торгівлі, народних зібрань). Вона стає окрасою міста, його парадної частиною, яка приховує стихію внутрішньоквартальної забудови.

Вулицями в епоху Відродження не приділялося багато уваги. У період бароко головні вулиці прокладаються у вигляді широких проспектів (Віа Корсо в Римі, що виходить на площу дель Пополо). Ансамбль площі дель Пополо представляє приклад трипроменевою композиції, що ілюструє принципи бароко в містобудуванні. Дві церкви, побудовані в час, реконструкції площі, розсікають міський рух на три русла і орієнтовані апсидами не на схід, а відповідно до містобудівного задумом, входом на північ.

В архітектурі Відродження великого значення набуває розробка проекту з позицій теоретичної механіки, його інженерне обгрунтування. Відбувається диференціація роботи проектувальника і будівельника. Архітектор тепер здійснював керівництво будівництвом, але не був одним з майстрів, що безпосередньо беруть участь в роботі. Разом з тим він не тільки детально прірабативал весь проект, часто на моделі, але і продумував хід будівельних робіт, використання будівельних механізмів для підйому і монтажу.

Стиль бароко: а - церква святої Сусанни в Римі, б - фрагмент інтер'єру палаццо ді Сан-Мацан в Туріні, в - одяг, м - шафа, д. - дзеркало, е - стіл

Повернення до античних співмасштабним людині і конструктивно правдивим - ордерним систем у виборі художніх засобів виразності пояснюється загальною гуманістичною спрямованістю культури Відродження. Але вже в ранніх роботах ордер використовується для розчленування і посилення виразності стіни на фасаді й в інтер'єрі, а надалі на стінну площину накладаються дві - три ордерні "декорації" різних масштабів, що створюють ілюзію глибини простору. Зодчими Відродження була подолана сувора антична взаємозв'язок конструкції і форми і вироблені, по суті, чисто естетичні норми «образотворчої» тектоніки, відповідність якої конструктивної і просторової логіці споруди дотримувалося в залежності від постановки загальної художнього завдання.

В епоху бароко ілюзорно глибинна трактування стіни триває реальними об'ємними композиціями у вигляді скульптурних груп, фонтанів (палаццо Полі з фонтаном Треві). Не випадковий, тому інтерес зодчих Відродження до роботи над міськими ансамблями і рішучий поворот до розуміння архітектури як організованої середовища. Але у феодальну епоху масштаб реалізації містобудівних починань рідко виходив за межі ансамблів палацових або соборних площ.

О. Шуазі, характеризуючи епоху Відродження, писав, що перевага Ренесансу полягає в тому, що він не знав видів мистецтва, незалежних одне від іншого, але знав тільки єдине мистецтво, в якому зливаються всі способи вираження прекрасного.

4. Характерні риси

Бароко втілює нові уявлення про вічну мінливості світу. Відрізняється грандіозністю, пишнотою і динамікою, пристрастю до ефектним видовищ, сильним контрастів масштабів і ритмів, матеріалів і фактур, світла і тіні, суміщенням ілюзорного і реального.

Завдяки химерної пластиці фасадів, складним криволінійним планам й обрисами палаци і церкви бароко набувають мальовничість і динамічність. Вони як би вливаються в навколишній простір.

Інтер'єри бароко прикрашаються багатобарвної скульптурою, ліпленням, різьбленням; дзеркала і розписи ілюзорно розширюють простір, а живопис плафонів створює ілюзію разверзшіхся склепінь.

В живописі і скульптурі переважають декоративні багатопланові композиції релігійного, міфологічного або алегоричного характеру, парадні портрети. При виконанні людини предпочитаются стану напруги, екзальтації, підвищеного драматизму. У живописі великого значення набуває емоційне, ритмічне і колористичне єдність цілого, часто невимушена свобода мазка; в скульптурі - мальовнича плинність форми, багатство аспектів і вражень.

5. Типи споруд

Для бароко характерні ускладненість планів, пишність інтер'єрів з несподіваними просторовими і світловими ефектами, велика кількість кривих, пластично изгибающихся ліній і поверхонь; ясності класичних форм протиставляється витонченість у формоутворенні. В архітектурі широко використовуються живопис, скульптура, пофарбовані поверхні стін.

Архітектурні форми бароко успадковували італійського Ренесансу, проте перевершили його за складністю, різноманіттям й мальовничості. Сильно раскрепованний фасади з профільованими карнизами, з колосальними на кілька поверхів колонами, напівколонами і пілястрами, розкішними скульптурними деталями, часто хитаються від опуклого до увігнутому, надають самій споруді рух і ритм. Жодна деталь не є самостійною, як це було в період Ренесансу. Все підпорядковано загальному архітектурному задуму, до якого належить оформлення і прикраса інтер'єрів, а також садово-паркової та міської архітектурного середовища.

6. Кінець бароко

У першій половині 18 століття - почасти як пізня фаза бароко, почасти (у Франції) як самостійний феномен - складається стиль рококо. Класицизм у його просвітницькій стадії все частіше піддає бароко критиці за «химерність» і «несмак» (сам термін спочатку ніс негативний відтінок). Сходячи нанівець, бароко епізодично відроджується в історико-романтичних стилізаціях (таких, як необароко в архітектурі 19 століття).

Джерела

  1. збірник «Бароко в Росії», М, 1926

  2. збірник «Бароко в слов'янських країнах», М, «Наука», 1982

  3. Віппер Б. Р. "Архітектура російського бароко", М., «Наука», 1978

  4. «Історія російського мистецтва», т 5, М, вид. АН СРСР, 1960

  5. журнал «Декоративне мистецтво СРСР», № 3, 1986 (стаття В. Локтєва «Про другий покликання зодчества»)

  6. журнал «Архітектура СРСР», № 9, 1982 (стаття В. Локтєва «Цей незрозумілий батько бароко»)

конспект уроку "Архітектурна споруда стилю Барокко".

Навчальна: формувати знання про архітектуру епохи «Барокко»; удосконалювати навички і вміння в оволодінні роботи технікою графітового олівця при відтворюванні реальної та об’ємної форми будівлі;

Розвивальна: розвивати просторову уяву, уміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати;

Виховна: виховувати працьовитість, охайність у роботі.

ТИП УРОКУ: комбінований.

ОБЛАДНАННЯ ТА МАТЕРІАЛИ: Олівець, гумка.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Бесіда:

І. Вивчення нового матеріалу.

Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний)  — стиль у європейському мистецтві у 16-18 ст. Батьківщиною бароко була Італія , де у визначних мистецьких центрах ( Римі, Мантуї, найменше у Венеції і Флоренції) виробили перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живопису. За висновками науковців - бароко кризовий стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Але це не відкидало бажання насолод дарунками життя, мистецтва і природи, широкого використання насилля, работоргівлі, винищення незвичних культур чи ідейних течій як в самій Європі, так і за її межами( Контрреформація, мільони винищених індіанців Америки, засилля інквізиції тощо). Якщо Відродження мало незначне поширення в країнах за межами Італії, то з доби бароко почалася справжня навала західноєвропейської цивілізації на відомий світ і включення в орбіту своїх хижацьких інтересів віддалених країн і континентів ( доба Великих географічних відкриттів, хижацька колонізація Америки, Південної Азії тощо). Засновником бароко в Італіі вважають Мікеланджело Буонаротті (1475-1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісніву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну,майже неможливу красу. Характерна пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, світлотіньові та кольорові ефекти. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери. Стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті.В деяких країнах бароковий стиль захопив кінець 16 і половину 18 століття(Італія,Польща,Австрія,Україна,Латинська Америка) Представниками цього стилю є П. П. Рубенс, А. ван Дейк (Фландрія), в живопису Кортона, Караваджо, в архітектурі Л. Берніні (Італія), В. Растреллі (Росія), в літературі П. Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), М. В. Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Монтеверді, А. Вівальді, Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель. Бароко мало свої регіональні особливості.Тому бароко Мексики ніколи не сплутаєш з бароко Португалії або Австрії чи України. Звичайно,головний напрямок задавали італійці та єзуїти,тому стиль бароко дещо помилково називали "стилем єзуїтів". Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі. Правдою буде ствердження,що в бароковому стилі були два напрями-бароко світське(палаци знаті та королівських родин,монументи володарів країн) та бароко церковне (релігійні споруди від монастирів до поодиноких каплиць).Напрями існували окремо,але постійно збагачували один одного схожими засобами обробки та використання матеріалів чи декору.Тому в 18 ст. зала церкви нагадувала пишну залу палацу і навпаки,що помічали й сучасники. Серед визначних зразків світського бароко садово-палацові ансамблі Вілянов у Варшаві(Польща), мисливський замок Ступініджі біля Турину (Італія), Шенбрунн в Відні ( Австрія),декілька замків і палаців Чехії, Німеччини, Франції.

В Росії розвиток Бароко був пов'язаний із зростанням і зміцненням дворянської держави. Цілком справедливо його поділяють на ранішнє(1713-1741) та розвинене(1741-1760ті рр)Яскравими зразками ранішнього бароко Росії були Меншиковський палац у Кронштаті(сильно перебудований,майже зник як барокова пам'ятка),Петропавлівський собор у фортеці(збережений),Меншиковський палац на Васильївському острові(реставрований,філія музею Ермітаж),Петергоф та Меньшиковський палац в передмісті Оранієнбаум,деякі споруди Опександро-Невського монастиря(потім одноіменної лаври),Костянтинівський палац у Стрельні(реставрований). Риси бароко притаманні і репрезентативним портретам. Вельможі подані в розкішних шатах, як важливі державні діячі чи військові.Особливо багато подібних портретів було створено в перші роки царювання імператриці Катерини ІІ (худ. Рослєн,портрет графа Чернишова З.Г.,худ. Лампі,портрет Потьомкіна в лицарських обладунках). Риси інтимності і неупередженості можна знайти лише в портретах жінок або дітей (Іван Вишняков, портрет Сари Фермор ). Російське бароко , на відміну від західноєвропейського, не мало містицизму. Видатними пам'ятниками російського Бароко. є палац у Пушкіно (кол. Царське Село (музей-заповідник)), Зимовий палац, Смольний монастир, Нікольський військово-морський собор та інші будови стилю бароко Санкт-Петербурга, створені В. В. Растреллі, С. І. Чевакінським і Д. В. Ухтомським-зразки розвиненого бароко. В Москві напичуд мало зразків розвиненого бароко в архітектурі.Ось доля деяких. Світські зразки бароко-палац императриці Анни в Аненгофі,Лефортово(арх.Б,Растреллі,не існує). Дерев'яний бароковий палац Шеремєтєва в Кусково (так звані Старі Хороми) розібрані через помилки в розрахунках та загрозу завалитися.Їх місце зайняв нинішній одноповерховий палац в стилі ранішнього класицизму. Палац в Ясенєво-реставровано лише «по аналогіям бароко», тобто новостворена будівля за уявою сучасного виконроба. Цікавим зразком бароко є палац Апраксіних(збудовано в 1766-69 рр).Згодом палац придбала родина Трубецьких( «Трубецькі-комод» ). Майже єдиною цілком збереженою пам'яткою релігійної архітектури доби бароко є Церква Климента Папи Римського в Замоскворіччі , якого шанують і православні. Вибудувана на кошти канцлера Бестужева за проектом Пьєтро Трезіні(1742-1747 рр). На західні землі України бароко прийшло рано — в перші роки 17ст. Католицька громада Львова вже у 1644р. мала дивний зразок італійського бароко — Стрітенський костел босих кармелітів (збережений). Архітектор Джованні Баттіста Джизлєні майже точно скопіював храм Карло Мадерно у Римі, побудований там у 1603 р. Зберігся й Петропавлівський костел і монастир у Луцьку, побудований архітектором з Венеції Джакомо Бріано у 1606-1610 рр. Не вщухає захоплення й від костелу Св. Трійці в містечку Олика, побудований Радзивіллами, де працювали Б. Моллі та Я. Маліверна ще в 1635-1640 рр. (збіднілий, пошарпаний, але збережений). А будуть ще церковні барокові велетні в Барі, Городенці, Бучачі , Микулинцях, Золочеві, Вінниці, Ізяславі, Кременці, Почаєві. Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Кам'янці-Подільському, Наварії, Угневі, Підкамені, Богородчанах. Назвемо лише три па'мятки неперевершеного світського бароко — палац у Підгірцях з бароковим італійського типу парком(1640рр-реставрується) та палац у селі Оброшино. Останній й понині дивує збереженою скульптурою брами, скульптурою Атласу на службовому приміщенні та бароковим садовим фасадом палацу. Перебудова парадного фасаду в стилі модерн лише підкреслила красу барокових залишків брами,огорожі та сходинок. Дивний бароковий палац Сангушків в Ізяславі — суцільна руїна (архітектор Паоло Фонтана 1750 рр). У 18 ст. в Україні, переважно в Києві, Переяславі та Львові, в стилі українського бароко були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплекси. Найвизначнішими з них є: Духовна академія в Києві (Й. Шедель, 1732—40), Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір, 1721—73), надбрамна церква Кирилівського монастиря в Києві (І. Григорович-Барський, 1760), Собор святого Юра у Львові (Б. Меретин, 1745—70), ратуша в Бучачі (Б. Меретин, 1751), церква в Почаєві (Г. Гофман, Ф. Кульчицький та М. і П. Полейовські, 1771—91). У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації — вибагливі фронтони, соковиті ліпні орнаменти та майоліка. Колони, півколони та пілястри архітектурних ордерів у тому чи іншому трактуванні фасадів займали провідне місце. В українському живописі стиль бароко позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображаються в дорогій одежі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи Рутковича в церкві Скваряви та Кондзелевича в Богородчанах). В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет воєначальника Григорія Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві. Риси бароко виступають також у розписах Троїцького собору Густинського монастиря (кінець 17 ст.) та пізніше Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, виконаних під керівництвом А. Галика. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а персонажі подані в природних позах, в золототканій і багато орнаментованій одежі. Бароко яскраво відбилося в різьбі дерев'яних іконостасів середини 18 ст., які являли собою величні декоративні композиції, що ніби золототканими завісами закривали вівтар (іконостас Покровської церкви в селі Великі Сорочинці Полт. обл., 1732, та ін.), а також у ювелірних виробах (келихи, блюда, оправи євангелій тощо) і в книжковій графіці, гравюрах.

ІV. Творче завдання: Створення композиції «Палац».

Сьогодні ми з вами будемо працювати над зображенням палацу в стилі «Барокко». Не забувайте про правила перспективи.

V. Закріплення нових знань та вмінь учнів.

Опитування:

Які особливості архітектури стилю «Барокко»?

VІ. Організаційний момент.

Оцінюю діяльність учнів на уроці.

VІІ. Домашнє завдання.

. Альбом, простий олівець, гумка.

ДОДАТКИ.

Арх. Карло Мадерно, церква Св.Сусанни у Римі, один з перших зразків римського бароко, 1603 рік.

Михайлівський Золотоверхий собор у Києві (1113), — типовий приклад стилю українського бароко.

Церква Скальці в Венеції(босих кармелітів), арх.Бальдассаре Лонгена,17 ст.

Коллегіата в місті Катанія, Сіцилія.

Існанія,кафедральний собор в місті Вальядолід.

Куба,Гавана, кафедральний собор.

Худ. Бернардо Белотто. палац Вілянов з боку барокового саду, 1770р.

Мисливський замок Ступініджі, арх. Ювара.

Петергоф. Великий каскад. Санкт Петербург.

Катеринентальський палац (Кадриорг) у місті Таллін.

Костел Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки у Кременці.

Київ, Андріївська церква.

Жовква, Домініканський костел 17 ст.тепер храм святого великомученика Йосафата.

Ратуша в місті Бучач, 18 ст.

Архітектура бароко

Архітектура бароко - період у розвитку архітектури країн Європи та Америки (особливо в Центральної і Південної), що охопив приблизно 150-200 років. Період почався в кінці XVI століття і завершився в кінці XVIII. Бароко (як стиль) охопило всі види мистецтва, але найбільш яскраво відбилося в живопису, театрі (і пов'язаної з ним літературі, музиці) і архітектурі.


1. Витоки архітектури бароко

Коріння бароко йдуть в архітектуру епохи Відродження. Перший дійсно великий і величний ансамбль створив у Ватикані Браманте. Це двір Бельведер протяжністю 300 метрів, який був побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (Бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр під відкритим небом.) Але всі форми архітектури досить спокійні, урівноважені. Це ще не барокко.

Ідею Браманте по створенню ансамблю з декількох будівель підхопив Віньола (1507-1573). Він не мав таких можливостей як Браманте у використанні багатьох будматеріалів та площ. Тому його ансамбль вілли Джулія для папи римського Юлія III (понтифік у 1550-1555 роках) невеликих розмірів. Віллі властиві вже всі риси бароко - єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, сходинками різних типів, зв'язують тераси різного рівня. Вілла ще сильно відділена від навколишнього середовища, замкнута на себе, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд епохи Відродження.

Напруженість, гігантські розміри і емоційну насиченість архітектурі прищепить Мікеланджело. Саме в творах Виньола і пізнього Мікеланджело дослідники бачать витоки архітектури бароко.


2. Маньєризм і бароко

Свій внесок в архітектуру бароко зробив і Маньєризм. Незважаючи на всі недоліки і капризи, майстри маньєризму підхопили естафету інтелектуальних пошуків, високої ерудиції, віртуозної майстерності, науковості та передали її архітекторам раннього бароко ( Джакомо Делла Порта, Доменіко Фонтана, Карло Мадерно).

Саме в цей час (за потребами суспільства) виникають типи величного міського палацу, барокового монастиря, заміської вілли з палацом і барочним садом. Фасад церкви Іль Джезу в Римі (архітектор Джакомо делла Порта) став зразком для будівництва багатьох церков як в Італії, так і далеко за її межами ( Париж, Гродно, Львів та ін)

Від маньєризму бароко успадкувало також потяг до незвичайного, дивного, вражаючого. Особливо це відбилося в ландшафтній архітектурі, садах і парках бароко (гігантська скульптура або гігантська ж гротескна маска, театр під відкритим небом, незвичайна будівля з екзотичними деталями і т. п.) Ще більшим потягом до незвичайного позначені колекції - гравюр, мінералів, іноземних рослин (і оранжереї для них), створення кабінетів з першими музейними колекціями .


3. Архітектура бароко в Італії

Наступне покоління архітекторів бароко виховає великого італійського архітектора Борроміні.

Саме Борроміні сміливо відходив від класичних канонів, авторитетних рішень, колишніх правил, проектував приміщення небаченої складності. Це Борроміні справжній спадкоємець емоційної насиченою архітектури Мікеланджело Буонарроті, більший, ніж Лоренцо Берніні чи П'єтро да Кортона.

Цікавий шлях як архітектор бароко пройшов Ювари. Він починав як сценограф і помічник в перебудові театральних будівель. Не всі його проекти знайшли своє втілення. Але від будівлі до будівлі він набрав досвід. Якщо Доменіко Фонтана (1543-1607) або Франческо Каратті (? -1675) використовували тип подовженого палацу-блоку без гри обсягів, Ювари підсилює виразність своїх палаців діагональними побудовами, ризалітами, грою різних обсягів. Декор стає все більш стриманим, не уникає руста, пілястр і колон, таких звичних для класицизму. Але будівлі не стають зразками класицизму, зберігаючи велич, різноманітність і красу саме бароко. Важливою відмінністю архітектурного стилю Ювари стали надзвичайно виразні силуети будівель (замок Ступініджі, Мадридський королівський палац, особливо базиліка Суперга).

Багато майстрів Італії, не знаходили на батьківщині ні замовлень, ні застосування своїм знанням. Відомо участь майстрів Італії ще в побудові готичних соборів Франції. В XVII столітті архітектори Італії розвезли нові архітектурні ідеї по всій Західній Європі.


4. Бароко в Священної Римської імперії

В XVII столітті Священна Римська імперія як держава мала недовгий період підйому. Він пов'язаний як з позитивними, так і негативними чинниками. Позитивними були перемоги над Туреччиною і вивільнення європейських територій від чужої, неєвропейської культури. Оскільки Туреччина (та її культура) тоді не сприймалася частиною Європи. Негативним було приєднано теріторій в Австрію і формування Австрійської імперії. Вона і до цього була конгломератом різних по культурі і історії областей. Тепер областей стало більше. Цей процес триватиме до кінця XVIII століття. Почалося з приєднання насильством Угорщині в 1686. Закінчилося приєднанням північної Італії, що спровокувало Національно-визвольну війну спочатку в Угорщині на початку XVIII століття, в XIX столітті - в Італії.

Перемогу здобули світська і церковна влада Австрії. Саме ці могутні і багаті кола стали замовниками і головними споживачами досягнень епохи бароко. Зі стратегічних міркувань у 1683 австрійці спалили всі передмістя Відня, щоб нічого не дісталося воїнам-туркам. Приблизно з 1690 року почався будівельний бум - на спалених територіях виникають розкішні заміські садиби, барочні монастирі, барокові церкви в різних містах.

Будівництво в стилі бароко почалося задовго до 1690-х років. Один з перших зразків-бароковий собор в місті Зальцбург виник в 1611-1628 роках. Вже тоді широко використовувалися проекти і праця архітекторів Італії, тому бароко Австрії розвинулося під потужним впливом бароко Італії. Так, собор у Зальцбурзі будував італієць Сантіно Соларі. А в захопленій і підкореної Австрією Празі за замовленням австрійців-переможців працювала ціла армія архітекторів, декораторів та художників Італії (від архітектора Каратті до садівника Себрегонді).

Учнівський період закінчився приблизно через 70 років. Вже саме барокове спорудження Відня - палац Шенбрунн - будується австрійцями Іоганном Бернгард фон Фішер Ерлаха і його сином Йозефом Еммануелем. При цьому Шенбрунн не схожий ні на один з палаців Італії. У самому Відні будують барокові - палац принца Євгенія, Богемську канцелярію, Придворну бібліотеку, церкву Св. Карла Борромео (Карлськірхе), палаци аристократів. Австрійська провінція пишається справжнім шедевром - бароковим монастирем в містечку Мельк (арх. Я. Прандтауер, І. Мунгенаст).

Найбільш обдарованим серед першої генерації майстрів бароко в Празі був Франческо Каратті, що побудував надзвичайно ефектний Чернінському палац. Довжина готичного собору Св. Віта в Празі дорівнювала 124 метри. Чернінському палац вже мав довжину 150 метрів.


Перший в Речі Посполитій пам'ятник з елементами предбарокко - Фарний костел в Несвіжі - був зведений в 1580-і роки італійським майстром Джованні Бернардоні за зразком Іль-Джезу. У наслідування цієї римської церкви було збудовано згодом незліченну безліч костьолів. У Львові прихід бароко пов'язаний з возведенням Стрітенського костелу босих кармеліток (1642-1644) за образом і подобою римської церкви Санта-Сусанна (арх. Карло Мадерно, 1603). Однак протягом XVII століття польські шляхтичі цінували зовсім не характерні для бароко важкі, спрощені архітектурні форми, що отримали назву сарматського стилю. Це певною мірою стримувало подальше освоєння архітектурного словника бароко і його поширення в польсько-литовських провінціях.

Поступово ерудиція і таланти архітекторів швидко дали можливість відійти від копіювання італійських зразків і створювати оригінальні споруди (костел і монастир кармелітів босих, Бердичів). Найбільш великі замовлення - костели, монастирі, каплиці - надходили від католицької церкви. Тільки в самому кінці XVIII століття під західноєвропейським впливом почалося зведення масштабних палацових резиденцій, таких, як Вілянувскій палац у Варшаві. Тоді ж у бароковому дусі були перебудовані багато храмів Кракова і Вільнюса, а в Гродно був збудований багато прикрашений скульптурою Ксаверіевскій костел. До пізніх пам'ятниках світського бароко відносяться палац Браницьких у Білостоці, палац Сангушків в Ізяславі, палац греко-католицьких митрополитів в комплексі собору Св. Юра у Львові, заміська резиденція митрополитів в Оброшине.

У Віленської єпархії в архітектурі костьолів цінувалися стрункість силуету, ажурність декору, порив у височінь. Найбільший майстер пізнього бароко на землях великого князівства Литовського - Ян Кристоф Глаубіц - створив особливий тип двухбашенного барокового костелу, що отримав назву віленського. Архітектура Лівобережної України, що відокремилася від Речі Посполитої після повстання Хмельницького, пішла своїм шляхом. Місцеві зодчі творчо переробляли структуру православних храмів домонгольської доби в руслі народного дерев'яного зодчества, збагачуючи її барокової декорировки. Повсюдне поширення набули многосрубние храми з грушоподібними главами. Місцева архітектурна школа відома під назвою українського бароко.


6. Бароко в Росії

У Росії розвиток мистецтва бароко, що відобразив зростання і зміцнення дворянської абсолютної монархії, припадає на першу половину XVIII століття [1]. Стиль бароко в Росії мав поруч національних особливостей. Російське зріле бароко відрізнялося від західного, зокрема, найбільш яскраво вираженого - італійського, структурної ясністю і простотою планових побудов, тісним зв'язком конструктивної основи і декоруючих її елементів. Іншою відмітною особливістю російського бароко був його мажорний характер, активне використання яскравих кольорів у забарвленні, сміливих колористичних контрастів, включаючи золочення [2].

Придворна церква в Петергофі

Дослідник давньоруського зодчества Микола Султанов ввів термін " російське бароко ", позначивши ним допетровську архітектуру Русі XVII століття. Фактично під цим терміном розумілося " московське узороччя ", що склалося в 1640-х роках. Сучасні мистецтвознавці вбачають у узороччя швидше аналог маньєризму, а відлік історії російського бароко ведуть з поширення в московській будівельній практиці восьмериків на четверик ( церква царевича Іоасафа, 1678). В еволюції російського бароко виділяють стадії " московського бароко "кінця XVII століття (розрізняють наришкинськоє, Строганівського, Голіцинський стилі), " петрівське бароко "першій чверті XVIII ст.," зріле російське бароко "єлизаветинського часу [3].

Російська архітектура бароко, що досягла величного розмаху в міських і садибних ансамблях Петербурга, Петергофа, Царського Села та інших, відрізняється урочистій ясністю і цілісністю композиції будівель і архітектурних комплексів (арх. М. Г. Земцов, В. В. Растреллі, Д. В. Ухтомський). Порівняно маловідому сторінку в історії бароко становить храмове зодчество уральських заводів і Сибіру; стосовно до нього побутують такі терміни, як "уральське бароко" і " сибирське бароко ".


Примітки


Джерела

  • збірник "Бароко в Росії", М, 1926
  • збірник "Бароко в слов'янських країнах", М, "Наука", 1982
  • Віппер Б. Р. "Архітектура російського бароко", М, "Наука", 1978
  • "Історія російського мистецтва", т 5, М, вид. АН СРСР, 1960
  • ж "Декоративне мистецтво СРСР", № 3, 1986 (стаття В.Локтєва "Про другий покликанні зодчества")
  • ж " Архітектура СРСР ", № 9, 1982 (стаття В.Локтєва" Цей незрозумілий батько бароко ")

Архітектура українського бароко

Бароко (італ. barocco) означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI та майже до кінця XVIII ст. Найяскравіше виявлявся в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Утвердившись в архітектурі, бароко підкорив собі й інші види мистецтва. Пильна увага до форми мистецьких творів, властива бароко, в літературі проявилась у надзвичайному розмаїтті жанрів, аж до таких словесних вправ, як фігурні вірші. У XVII ст. бароковим стало навіть написання букв (показовими з цього погляду є підписи українських гетьманів і канцеляристів) та побудова речень — багатослівних, складних, пишномовних. Українську архітектуру XVII—XVIII ст. визначають як архітектуру бароко.

Прикметні риси європейського бароко в українській архітектурі втілювалися дуже своєрідно. Тому дослідники українських барокових споруд послуговуються терміном українське, або козацьке, бароко. Найяскравіше цей архітектурний стиль виявився на землях Гетьманщини й Слобідської України у кам'яному будівництві за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки барокової архітектури збереглись і в Західній Україні, а також у дерев'яному народному будівництві всіх українських земель. Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барокові споруди — Софійський та Свято-Михайлівський Золотоверхий собори в Києві, Преображенський собор Мгарського монастиря поблизу Лубен (1684—1692 pp.), Xpeстоздвиженський у Полтаві (1709 p.), Покровський у Харкові (1689 p.), Спасо-Преображенський в Ізюмі (1684 p.), Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696—1701 pp.), церква Всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври (1696—1698 pp.), церква св. Катерини в Чернігові (1716 р.), Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732 p.), собор св. Юра у Львові (1747—1762 pp.), Успенський собор Почаївської лаври (60—70-ті pp. XVIII ст.) та ін. Найвідоміший архітектор українського бароко — Іван Григорович-Барський. Він був вихованцем Києво-Могилянської академії. Архітектурну діяльність розпочав наприкінці 40-х pp. XVIII ст. з будівництва міського водогону на Подолі, центральною спорудою якого став фонтан «Самсон». У 60—70-х pp. XVIII ст. Григорович-Барський був найпопулярнішим київським будівничим. Без його участі не зводилася жодна будівля на Подолі. Григорович-Барський спорудив, зокрема, надбрамну церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву св. Миколи Набережного, брав участь у будівництві церкви Різдва Богородиці та магістрату в Козельці.

Іншим визначним будівничим був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра — корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім'ям.

Найвизначнішою пам'яткою дерев'яної церковної архітектури XVIII ст. є Запорозький собор у Самарі (нині Новомосковську), зведений у дусі «козацького бароко» народним майстром Якимом Погребняком.

Прикметною рисою архітектури XVIII ст. став розвиток цивільного будівництва. Споруджувалися магістрати, школи, колегії, військові канцелярії, друкарні, оборонні укріплення, палаци старшини тощо. Розбудовувались і прикрашалися міста. За тих часів в Україні працювало багато архітекторів-іноземців. То були, зокрема, німець Йоган Шедель, який спорудив дзвіниці Києво-Печерської лаври та собору св. Софії, Благовіщенську церкву на території Києво-Могилянської академії; італієць Бартоломео Растреллі — автор проекту Свято-Андріївської церкви в Києві та ін.

Протягом XVII—XVIII ст. в Україні розвивалася скульптура. Найвідомішим скульптором другої половини XVIII ст. був Сисой Шалматов — автор численних іконостасів і скульптур, зокрема у Хрестоздвиженському соборі в Полтаві, у Мгарському монастирі, у церкві св. Покрови в Ромнах. Талановиті скульптори працювали і в Західній Україні, з-поміж яких найвидатнішим був Йоган Пінзель, автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові та ратуші в Бучачі.

Архітектура українського бароко

Попри складні умови розвитку тогочасного суспільства, доба останніх десятиліть 17 - першої половини 18 ст. залишила яскравий слід у мистецькому житті Україні. Європейську архітектуру другої половини 17-18 ст. визначають як архітектуру бароко. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Ці загальні особливості бароко в українських землях втілювалися дуже своєрідно.

Варто пам’ятати, що більшість церков, як і раніше, на території України будували з дерева. Проте тепер дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежала тридільна планувальна структура. Українську традицію хрещатих п’яти-дільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочинає Миколаївська соборна церква в Ніжині (1658). Видатними взірцями є Троїцька соборна церква Густинського монастиря (1672-1676), Спасо-Преображенська церква в Ізюмі (1684), Георгіївська церква Виду-бицького монастиря в Києві (1696-1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732). Муровані п’яти-дільні храми відтворювали в цеглі звичні прийоми народного дерев’яного будівництва.

Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд збудовано за правління гетьмана І. Мазепи. Вже йшлося про те, що коштом гетьмана спорудили до десяти храмів. За І. Мазепи барокових рис набули споруджені іще за часів Київської Русі собори - Софійський та Михайлівський Золотоверхий, які було відновлено за сприяння гетьмана. Перебудовано в стилі бароко й Успенський собор та Троїцьку надбрамну церкву Печерської лаври. Власне, у такому бароковому вигляді ці храми й зберігаються нині.

Багато храмів збудовано на гроші геть-чанів та козацької старшини. Коштом ста-годубського полковника Михайла Микла-шевського було зведено кілька церков на шляху від Стародуба до Києва: у Новгороді-Сіверському, Глухові, а також у Видубиць-гому монастирі в Києві муровані трапезна з Лреображенською церквою та Георгіївська церква (1696-1701). Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732) була збудована коштом гетьмана Д. Апостола.

На Правобережжі та західноукраїнських землях, попри кількісну перевагу дерев’яних церков активно поширюється церковна архітектура латинського зразка.

Останні десятиліття 17 - перша половина 18 ст. в українській архітектурі прикметні й тим, що зросла увага до цивільних споруд. За тогочасними мистецькими законами будували колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Визначною спорудою став корпус Київської академії. Кошти на його будівництво надав І. Мазепа. Тоді було зведено перший поверх академії. Упродовж 1732-1740 рр. за проектом архітектора Й. Шеделя було надбудовано другий поверх з церквою. Наприкінці 17 ст. у Чернігові постали будівля колегіуму та будинок полкової канцелярії.

Велич архітектури бароко. Історія Українського бароко

Слайд 6

тринавні церкви, похідні від давньоруського зодчества, трикамерні церкви, похідні від дерев'яного зодчества, хрещаті церкви, похідні від грецького хреста, три- та чотириконхові церкви, похідні від середньовічних церков-твердинь, а також церкви і трапезні із змішаними планами. У правобережно-наддніпрянській школі були більш поширені тринавні та трикамерні церкви, а також церкви змішаної структури плану, з прибудовами, а на третьому періоді бароко - конхові. У чернігівській школі в планах церков всіх періодів домінує регулярність і симетричність, майже всі церкви, які збереглися, хрещаті в плані, хоча на третьому періоді поширені конхові церкви і церкви, близькі до квадрату в плані. Переваги якогось окремого типу плану церков в полтавській школі немає: всі церкви полтавської школи симетричні в плані, на першому і другому періодах - хрещаті і тринавні, на третьому - під явним впливом класичних традицій - близькі до квадрату в плані і чотириконхові. В слобожанській школі тип хрещатої церкви, явно домінуючий на Чернігівщині, взагалі не поширений, натомість поширені типи трикамерних церков, похідних від народного зодчества, тринавні ж церкви тут поширення не набули. На третьому періоді в пам'ятках слобожанської школи поширене регулярне планування, церкви близькі до квадрату в плані і конхові. Правда, на відміну від церков інших шкіл східного бароко, незважаючи на впливи класицизму в фасадних рішеннях, будується кілька церков за типом трикамерних народного типу. Київська і чернігівська школи виявились найбільш багатими на пам'ятки доби бароко, менше всього пам'яток східного бароко на Полтавщині. Водночас на Полтавщині стиль бароко в церквах проіснував довше, ніж це відмічено граничним датуванням - 1770-ми роками. Наприклад, такі об'єкти полтавської школи, як собор Різдва в Пірятині і Троїцька церква в Диканьці, датовані початком 1780-х років. В цілому, аналізуючи загальну кількість всіх будівель Полтавщини, віднесених до реєстру пам'яток, слід відмітити абсолютне переважання об'єктів періоду класицизму-ампіру XIX століття.

About Author


alexxlab

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *