Європейський модерн: Формирование стиля модерн в европейском искусстве – Модерн — Википедия

Содержание

Школи і лідери модерну - Підручник з Мистецтва. 9 клас. Масол

Підручник з Мистецтва. 9 клас. Масол - Нова програма

РОЗДІЛ I

• модерн

• символізм

• імпресіонізм

• кубізм

• футуризм

• абстракціонізм

• експресіонізм

• сюрреалізм

• постмодернізм

Наприкінці XIX ст. в мистецтві відбувся різкий поворот від наслідування історичних зразків до новаторських пошуків і оновлення художньої мови. У результаті сформувався стиль модерн. Точної дати його виникнення немає, але його появу пов’язують із відкриттям у Парижі виставки в «Салоні знедолених» (1863). Спочатку цей стиль набув розвитку в Бельгії під назвою ар нуво і згодом став інтернаціональним. Практично одночасно ознаки модерну проявилися в багатьох країнах Європи і луною відгукнулися в Північній Америці. У Німеччині він отримав назву югендстиль, в Австрії — сецесіон, в Англії — модерн стайл, в Італії — ліберті, у США — стиль тіффані. Утім, це лише термінологічні тонкощі назви стилю, який охопив архітектуру, дизайн інтер’єра, графіку, живопис, декоративно-прикладне мистецтво.

Які ж найхарактерніші ознаки стилю? Джерелом натхнення для пошуків стала природа. Представники модерну зверталися до примхливих біоподібних форм, плавних хвилястих ліній, асиметрії.

Важливу роль у поширенні стилю відіграли міжнародні художньо-промислові виставки, масова забудова міст.

Віктор Орта. Інтер’єр особняка Тасселя, м. Брюссель, Бельгія

Своєрідність архітектури модерну полягає у віртуозності поєднання різноманітних засобів декоративного оформлення не лише фасадів, а й інтер’єрів, художній обробці всіх конструктивних елементів — дверей, сходів, колон, вікон, балконів. Використовували нові будівельні матеріали (метал, скло, цеглу, бетон та їхні комбінації), конструктивні засоби й технології. Архітекторів надихало майже все, що створено природою: рослини, мушлі, луска риб, потоки води тощо. Основою їхнього творчого методу стали імпровізація, прагнення до естетичних, незвичних і водночас функціональних будівель.

Мистецтвознавці демонструють рідкісну єдність, визначаючи основоположником стилю модерн бельгійця Віктора Орта (1861-1947). Хтозна, яким би став Брюссель, якби свого часу юнак не покинув консерваторію, вважаючи зодчество кращим втіленням своїх творчих здібностей, ніж гра на скрипці. І він не помилився. До списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО зараховано аж чотири споруди В. Орта в Брюсселі!

Особняк Тасселя — перша у світі споруда в стилі модерн (1893), яка викликала багато наслідувань. Тут В. Орта вперше застосував лінію, яку образно назвав «удар бича». Вікна з яскравими вітражами, орнаменти кованих огорож і сходів, мозаїчні візерунки підлоги, світильники й навіть дверні ручки — усе проектували в єдиному стилі. Щоб побачити ноу-хау, розпочалося паломництво до бельгійської столиці. Витончений вигин ліній В. Орта стилізували у графіці й декоративному мистецтві.

Віктор Орта. Фасад готелю Сольве, м. Брюссель, Бельгія

Стиль ар нуво вніс струмінь пошуку в архітектуру Франції, де його ідеї по-своєму втілював Ектор Гімар (1867-1942). Він створив оригінальні будинки і вхідні павільйони станцій паризького метро з металевими звивистими огорожами й ефектними червоними ліхтарями, що нагадували коників-стрибунців. Французьку школу модерну називають «стилем метро» або «стилем Гімара», адже його стовпи-тюльпани на вході в метро стали символами Парижа, як Лувр чи Ейфелева вежа.

Ектор Гімар. Павільйон (зліва) та ліхтар метро (справа), м. Париж, Франція

Австрійська школа модерну пов’язана з діяльністю Отто Вагнера (1841-1918). Побудовані у Відні за його проектами численні споруди вирізняються раціональністю, майже класичною простотою ліній і водночас оригінальним настінним декором. Для проведення художніх виставок побудовано Віденський сецесіон, над його входом напис, девіз стилю: «Часу — його мистецтво, мистецтву — його свободу».

Отто Вагнер. Майоліка-хаус, м. Відень, Австрія

Йозеф Ольбрих. Будинок сецесіону, м. Відень, Австрія

Луїс Генрі Салліван. Гарант-білдінг, м. Буффало, США

Розвиток модерну охоплював будівництво вокзалів, готелів, бірж. В окремих регіонах і великих містах останній із великих стилів збагачувався національними й місцевими елементами. За допомогою таких елементів відрізняли, приміром, модерн бельгійський і французький від скандинавського або американського, сецесію віденську від краківської чи львівської.

У рамках чиказької школи модерну виник тип висотних споруд — попередників хмарочосів, прикладом якого є Гарант-білдінг у США.

Вплив віденської школи модерну почав визначати архітектурне обличчя Львова. Ранню орнаментальну львівську сецесію змінила сецесія раціональна, принципи якої утверджував архітектор і підприємець Іван Левинський (1851-1919). Він особисто, а також фахівці заснованої ним фірми звели чимало будинків у Львові, які є зразками єдності естетики й утилітарності. У свої проекти архітектор вносив елементи традицій національного будівництва.

До самобутньої гілки українського модерну належить «гуцульська сецесія». Спорудам у цьому стилі притаманні складні обриси дахів із крутими схилами, іноді з вежею, що нагадують зразки народної архітектури Гуцульщини.

Іван Левинський та ін. Національний лісотехнічний університет України, м. Львів, Україна

Порівняйте зразки модерну в архітектурі різних країн, знайдіть спільні й відмінні риси. Які споруди зацікавили найбільше і чому? За бажанням поцікавтеся згаданими й іншими школами модерну.

З історії шедевра

До вершин світового модерну зараховують архітектуру каталонського майстра Антонів Гауді (1852-1926). Проте його шедеври свідчать радше про унікальний авторський стиль — «стиль Гауді», ніж про іспанську школу загалом. Більшість шедеврів майстра зосереджено в Барселоні: парк Гуель, будинки Міла і Батльо, знаменитий храм Святого Сімейства. Органічно вписані в ландшафт, вони здаються справою рук природи, а не людини.

Храм Святого Сімейства (Саграда Фамілія) — кульмінація творчості А. Гауді, найвеличніший проект, будівництво якого почалося в 1882 р. і продовжується до сьогодні. Зведення храму стало справою всього життя каталонського архітектора. Він керував будівництвом упродовж 43-х років — до останнього подиху.

За авторським задумом храм із хрестоподібним фундаментом мав бути увінчаний каскадом монументальних башт і стати символічним втіленням Нового Заповіту, як його своєрідна архітектурна енциклопедія. Згідно з проектом споруда має три фасади: західний — Різдва, східний — Страстей Христових, південний — Воскресіння. Кожний фасад увінчують чотири веретеноподібні шпилі. Вісімнадцять башт-шпилів символізуватимуть 12 апостолів, 4 євангелістів, Богоматір і Христа. Скульптуру Ісуса буде увінчано гігантським хрестом. Отже, максимальна висота собору становитиме 170 м, що на один метр нижче, ніж гора Монжуїк — найвища точка Барселони. Антоніо Гауді вважав, що його творіння має бути «не вище гори, яку створив Бог».

Усередині храму колони і склепіння нагадують містичний ліс із зоряним небом над ним. За задумом архітектора, тут планували встановити п’ять органів з майданчиками для хору, що розраховані на 1500 осіб. У криволінійних вежах спеціально було розроблено систему вікон, крізь які проникало не лише світло, а й вітер, що мав розгойдувати дзвони.

Із запланованих фасадів за життя Гауді був збудований лише один — Різдва. Вхід до храму прикрашають скульптурні групи, які Гауді виготовив сам.

Похований Антоніо Гауді у стінах Саграда Фамілія. Виконані ним ескізи, макети, окремі деталі дали змогу продовжити справу майстра. Однак його неповторний стиль було втрачено. Завершення будівництва планується на 2026 р. — до 100-річного ювілею генія архітектури XX ст.

Переглянь візуалізацію закінчення будівництва храма Святого Сімейства в інтернет-джерелах.

Високий старт українському модерну в архітектурі дав Василь Кричевський (1872-1952). За його проектом було побудовано Будинок губернського земства в Полтаві. У ньому використані елементи української народної і церковної архітектури. Особливої виразності споруді надають лінії даху з двома вежами, ритми струнких фігурних вікон і колон.

Василь Кричевський. Будинок губернського земства (нині — краєзнавчий музей), м. Полтава, Україна

Не менш самобутнім є інтер’єр будинку: урочисті сходи, скляна стеля, стіни, арки й колони, декоровані рослинними орнаментами. Розписи виконані за ескізами Миколи Самокиша, а картини написані Сергієм Васильківським.

Які мотиви домінують у розписах Будинку земства? Поясніть роль декору, орнаментики в утвердженні національних засад стилю модерн в архітектурі.

Василь Кричевський. Будинок губернського земства (інтер’єр), м. Полтава, Україна

Обрі Бердслі, Чорний капот (ілюстрація до «Саломеї» Оскара Вайльда)

Коріння модерну дослідники відшуковують у графіці, адже саме вона стала тією цариною, з якою виростали і в якій розвивалися провідні мотиви стилю. На початку XX ст. мистецтво графіки переживало справжній ренесанс. Талановиті художники створювали плакати, буклети, книжкові й журнальні ілюстрації, станкові роботи, які вражали незвичними ракурсами персонажів, оригінальними формами й орнаментальністю. Ознакою нової графічної мови стали пливучі химерні лінії, а найпоширенішою темою — бутон (символ появи нового життя), екзотичні рослини з довгими стеблами. Популярними були й образи чарівних і тендітних жінок.

Англійський художник Обрі Бердслі (1872-1898) відомий як ілюстратор книжок. Манірно-вишуканий почерк митця з характерною хвилеподібною лінією малюнка, що розмежовує плями чорного і білого кольорів, зробив його центральною фігурою стилю модерн у графіці.

Як досягнуто контрасту у графіці О. Бердслі? Спробуйте намалювати в повітрі лінію силуету з ілюстрації «Чорний капот».

Обрі Бердслі. Капці Попелюшки

Обрі Бердслі. Автопортрет

Значний вплив на розвиток модерну справила графічна творчість чеського митця Альфонса Мухи (1860-1939), який створював календарі, марки, театральні афіші та костюми, працював дизайнером ювелірних прикрас, інтер’єрів тощо. Центром композиції зазвичай є загадкова жінка у вільному одязі з розкішним волоссям. Картини обрамляють рослинні орнаменти. Образи з графічних серій митця («Пори року», «Квіти», «Зірки») досі тиражують у вигляді арт-постерів.

Альфонс Муха. Замисленість

У чому полягає оригінальність жіночих образів А. Мухи? Чому, на вашу думку, вони набули популярності?

Одним із засновників модерну в живописі, лідером Віденського сецесіону, був австрійський художник Густав Клімт (1862-1918). Його композиціям притаманні декоративна багатобарвність, орнаментальність, символічний зміст. У жіночих портретах художник застосовував не лише золотий тон, а й сусальне золото, що надавало особливого колориту та неповторності. Сповнені мозаїчними квітами, звивистими лініями, витіюватими формами картини митця є виразом недосяжного світу, що стоїть над часом і реальністю.

Густав Клімт. Портрет Аделі Блох-Бауер I (фрагмент)

Що незвичного в композиціях Г. Клімта? Схарактеризуйте колорит портрета, орнаментальні мотиви.

Портрет митця

Борис Кустодієв. Портрет Георгія Нарбута (фрагмент)

Риси модерну утвердилися в багатогранній творчості художника-графіка Георгія Нарбута (1886-1920). Він народився на хуторі Нарбутівка поблизу Глухова. Навчався мистецтву в Петербурзі, Мюнхені. Щоліта приїздив на батьківщину, де вивчав стародруки, герби українських родів; це дало йому змогу стати відкривачем пам’яток української старовини як естетичного явища. У 1917 р. переїхав до Києва, став професором графіки Української академії мистецтв, а згодом — її ректором.

Г. Нарбут створив власний світ образів і графічний почерк на основі поєднання національних традицій і сучасних йому художніх явищ. Митець увійшов в історію української культури як творець державного герба і печатки, перших банкнот і поштових марок. Також він ілюстрував книжки та журнали, створив «Українську абетку», у якій використав вітчизняні й західноєвропейські досягнення шрифтового мистецтва.

Маючи величезний авторитет у художніх колах, Георгій Нарбут зумів своїми творами змінити уявлення про місце книжкової графіки в культурі суспільства. Доробок художника, що виражав дух епохи, став джерелом натхнення для багатьох його послідовників і визначив розвиток цього виду мистецтва в Україні.

Обкладинка журналу

Ілюстрація до «Енеїди» І. Котляревського

Казимир Сіхульський. Гуцулка

Українське образотворче мистецтво початку XX ст. розвивалося під впливом досягнень західноєвропейського модерну, які переосмислювалися митцями крізь призму національних традицій.

У стилістиці модерну малював Гуцульщину і портрети її мешканців художник-львів’янин польського походження Казимир Сіхульський (1879-1942).

Давні традиції стінопису, іконопису та мистецтва вітража розвивав художник-монументаліст Модест Сосенко (1875-1920) — представник мюнхенської та львівської сецесії.

Справжнього розквіту досягло в Європі декоративно-прикладне мистецтво модерну. Стали популярними в облицюванні стін будівель керамічна плитка, кахлі з квітковими візерунками й орнаментами. Меблі прикрашали елегантною фурнітурою, створювали чудернацькі вази, ювелірні прикраси, у яких вирізнявся мотив граційних комах, пташок (павичів, ластівок).

Барвисті вітражі-картини й світильники американця Луїса Комфорта Тіффані (1848-1933) вражали містичним мерехтінням кольорів веселки. Він винайшов спосіб з’єднання шматочків «полум’яніючого» скла за допомогою мідної фольги, через що й отримав міжнародне визнання.

Значення модерну було набагато довговічнішим, ніж коротка мода на нього. Цей стиль дав змогу здійснити рішучий відрив від художніх форм минулого й відродив відчуття потрясіння від новизни в мистецтві, що стало основою більш шокуючих змін у мистецтві XX ст.

Модест Сосенко. Вітраж у церкві Св. Архістратига Михаїла, с. Підберезці, Львівська обл., Україна

Хенрі Клеменс ван де Вельде. Крісло

Чарлз Рені Макінтош. Стілець

Луї Мажорель. Стіл

Луїс Тіффані. Абажур «Бабка» (зліва)

Рене Лалік. Брошка (справа)

Мистецька скарбничка

Ар нуво (від фр. art nouveao — «нове мистецтво») — назва стилю модерн у Бельгії та Франції (за назвою магазину-салону, що відкрив у Парижі Семюел Бінг).

Сецесіон (з нім. secessio — вихід, віддалення), або сецесія — назви стилю модерн в Австро-Угорщині, а також у Західній Україні. Походять від назви творчого об’єднання художників, архітекторів, дизайнерів.

Югендстиль (нім. jugendstill — «молодий стиль») — назва стилю модерн у Німеччині, що походить від назви журналу, який пропагував нове мистецтво.

1. Назвіть універсальні риси стилю модерн.

2. Які школи модерну сформувалися в різних країнах, які назви вони отримали, які види мистецтва охоплювали?

3. Схарактеризуйте основні досягнення українських митців у царині мистецтва модерну, підкресліть національні особливості.

4. Самостійно дослідіть і віднайдіть елементи модерну в сучасній архітектурі.

5. Мистецький проект із презентацією «Модерн: школи, лідери, шедеври».



Е-контент "Школи і лідери модерну"

Урок № 1

ТЕМА: «Школи і лідери європейського модерну.»

 

ОЧІКУВАННІ РЕЗУЛЬТАТИ:

  • називати характерні особливості стилю модерн; 
  • називати митців та школи модерну;
  • розповісти про засновника стилю Віктора Орта;
  • порівнювати твори мистецтва різних стилів і напрямів;
  • розповісти про роль мистецтва модерн в житті людини;
  • характеризувати художньо-образний зміст мистецьких творів;
  • формулювати власні враження від побаченого.
  •  

Базові поняття та терміни: модерн, ар нуво, сецесіон, юнгендстиль, ліберті, стиль

Тіффані, Віктор Орт.

ОБЛАДНАННЯ: відеоматеріали з видами відомих архітектурних пам'яток світу,

живописних творів різних художніх напрямів; мультимедійна

презентація уроку, комп’ютер.

 

   Весь матеріал до контенту і саму покрокову  інструкцію можна викачати за посиланням

https://drive.google.com/drive/folders/1uSk244uR3hdQHRWsyY1D4dlDZ120iPja

або  дивись далі та виконуй завдання.

 

Презентація « Урок №1. Школи і лідери модерну»

 

Слайд 2

 Склади пазл ( за посиланням) і ти дізнаєшся, що ми будемо вивчати

   https://www.jigsawplanet.com/?rc=play&pid=1d743988783e

 

Друже ,

сьогодні ми разом з тобою

  • ознайомимось з особливостями стилю модерн в різних видах мистецтва, а також з митцями і школами модерну;
  • познайомимося із засновником стилю;
  • визначимо роль мистецтва модерн в житті людини;
  • будемо вчитися  аналізувати та порівнювати мистецькі твори;
  • опановувати їх художньо-образну мову;
  • вчитися бачити незвичайне у звичайному.

 

 

Слайд 3

1.Особливості стилю модерн. 

   Наприкінці ХІХ ст. в мистецтві відбувся різкий поворот від наслідування історичних зразків до новаторських пошуків і оновлення художньої мови.  У результаті сформувався стиль модерн.

В різних країнах він отримав різну назву:

в Бельгії — ар нуво («нове мистецтво»)

у Німеччині — югендстиль («молодий стиль»)

в Австрії, Україні — сецесіон

в Ангії— модерн стайл («сучасний стиль»)

в Італії — ліберті

в США – стиль тіффані

 

Слайд 4

Характерні  ознаки стилю модерн:

   Асиметрія; джерело натхнення – природа; плавність, пластичність, декоративність; використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я, хвилястих ліній, запозичених у природи.

Слайд 5

2. Архітектура модерну

    Родоначальником стилю модерн вважається бельгієць Віктор Орта (1861-1947). Особняк Тасселя – перша у світі споруда в стилі модерн (1893)

Переглянь відеоматеріал

http://video.sibnet.ru/video1585401-Mirovoe_nasledie_YUNESKO__Doma_Viktora_Orta_v__Bryussele_/

https://plus.google.com/u/0/115654937318127896031

https://www.youtube.com/watch?time_continue=24&v=UUSGM26gY2M

 

Слайд 6

   Стиль ар нувовніс струмінь пошуку в архітектуру Франції, де його ідеї по-своєму втілював ЕкторГімар (1867-1942).

   Він створив оригінальні будинки і вхідні павільйони станцій паризького метро з металевими звивистими огорожами та ефектними червоними ліхтарями, що нагадували коників-стрибунців.

  Французьку школу модерну називають «стилем метро» або «стилем Гімара».

Переглянь відеоматеріал

https://www.youtube.com/watch?v=umWOSJaY8dI

 

Слайд 7-8

   Австрійська школа модерну пов'язана з діяльністю Отто Вагнера (1841-1918).

   Побудовані у Відні за його проектами численні споруди відрізняються оригінальним настінним декором.

  Для проведення художніх виставок побудовано Віденський сецесіон, над входом нарис, девіз стилю: «Часу – його мистецтво, мистецтву – його свободу».

У рамках чиказької школи модерну виник тип висотних споруд – попередників хмарочосів, прикладом якого є Гарант-білдінг в США.

 

Слайд 9-12

    До вершин світового модерну відносять архітектуру каталонського майстра АнтоніоГауді (1852-1926).Більшість його шедеврів зосереджені в Барселоні.

Саграда Фамілія (храм Святого Сімейства) – кульмінація творчості А.Гауді, справа всього його життя

    За задумом головного архітектора храм Святого Сімейства повинен був стати Біблією, втіленою в архітектуру. Кожен фасад присвячувався одному з трьох головних етапів життя Христа на землі: західний — Різдва, східний — Страждань Христових, та південний — Вознесіння.

    З трьох фасадів за життя Гауді майже збудований був лише один.

Він має три входи, що символізують Віру, Надію та Милосердя, які прикрашені скульптурними групами за євангельськими сюжетами.

     Гауді вирішив, що вся будова буде вінчатися дванадцятьма вежами, що символізують дванадцять апостолів, а центральний неф прикрасить вежа, присвячена Ісусу Христу, висота якої складе 170 метрів. Цікаво те, що вона всього лише на 1 метр нижча гори Монжуїк - найвищої точки Барселони. Друга за висотою дзвіниця Діви Марії — 120 метрів.

Переглянь відеоматеріал

https://www.youtube.com/watch?v=TC5UvGmvr2M

https://www.youtube.com/watch?v=Vk7WZ8aR4Js

https://www.youtube.com/watch?v=7lGtGooM6dg

 

Слайд 13

      Під впливом віденської архітектурної школи сецесія почала визначати архітектурне обличчя Львова. Принципи раціональної сецесії утвердив архітектор Іван Левинський (1851-1919). Національний лісотехнічний університет України. м.Львів

Переглянь  відеоматеріал

https://www.youtube.com/watch?v=zz-lZks0gn4

 

Слайд 14

      Високий старт українського модерну в архітектурі дав Василь Кричевський (1872-1952).За його проектом було побудовано Будинок губернського земства в Полтаві (нині – краєзнавчий музей).

Переглянь відеоматеріалhttps://www.youtube.com/watch?v=gTB2ql6E6LY

 

Слайд 15

   Не менш самобутнім є інтер'єр будинку: урочисті сходи, скляна стеля, стіни, арки й колони, декоровані рослинними орнаментами. Розписи виконані за ескізами Миколи Самокиша,

Переглянь відеоматеріал

https://www.youtube.com/watch?v=7rn9bzJmRnU

https://www.youtube.com/watch?v=c6-cXSAgL4U

 

та картини написані Сергієм Васильківським.

Переглянь  відеоматеріал

https://www.youtube.com/watch?v=aT8yVqAumGk

https://www.youtube.com/watch?v=2PREpE0QMX4

 

Слайд 16

ПЕРЕВІР СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ:

Розв’яжи кроссенс і отримай оцінку ( до 12 балів).

Надішли відповіді на мою електронну адресу.

Victor Horta (cropped).jpg 

Пов’язане зображенняhttps://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/af/Tassel_House_stairway.JPG/250px-Tassel_House_stairway.JPGКартинки по запросу прапор бельгії фотоКартинки по запросу прапорфранції фото 

 

 

 

http://triphints.ru/media/uploads/articles/7dbaf67232779105f8181ce99da45ac6/article_56f9640d100ca5.49065591.jpegКартинки по запросу флаг америкиhttp://dccinfo.ru/wp-content/uploads/2015/03/HramSvyatogoSemeystva-1024x768.jpghttp://dccinfo.ru/wp-content/uploads/2015/03/HramSvyatogoSemeystva-1024x768.jpgКартинки по запросу прапор австрії фото 

Картинки по запросу прапор австрії фото 

 

Картинки по запросу прапор италії фотоКартинки по запросу Джованни Микелуччи вокзал Флоренции Санта Мария Новелла).Картинки по запросу прапор англії фото 

https://rutraveller.ru/icache/place/6/163/6163_603x354.jpghttp://static.panoramio.com/photos/original/15847024.jpgКартинки по запросу прапор австрії фото 

 

 

 

 

Слайд 17

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ  ( за бажанням)

  Якщо ти хочеш отримати додаткову оцінку, розроби ескіз меблів, посуду в стилі модерн (кольорові олівці) і прийшли  фото роботи  в Viber.

 

ЦІКАВЕ ПОДИВИТИСЬ

https://www.youtube.com/watch?v=1Zzw__0Rj7I&t=46s

 

Відповідь

По периметру:

1-2  Віктор Орт – Особняк Тасселя – нове мистецтво, ар нову, засновник стилю           модерн, перша споруда у світі в стилі модерн.

2-3  Особняк Тасселя -  Паризький метрополітен – споруди у стилі модерн, ЕкторГімар, Франція,асіметрія, стиль метро.

3-6  Паризький метрополітен – Віденський сецесіон – споруди архітектури, Австрія, Отто Вагнер, сецесіон.

6-9 Віденський сецісеон - Національний лісотехнічний університет України – Україна, Львів, Іван Левинський, сецесіон.

9-8 Національний лісотехнічний університет України – Королівський шекспірівський театр –  Англія, Єлизабет Скотт, модерн стійл.

8-7 Королівський шекспірівський театр – Вокзал Флоренція Санта Марія – Італія, ліберті, Джованні Микелуччи, споруди у стилі модерн.

7-4 Вокзал Флоренція Санта Марія - Гарант-білдінг – архітектурні споруди, стиль тіффані, хмарочоси,США

4-1 Гарант-білдінг -Віктор Орт – архітектор, стиль модерн, засновник стилю

 

По хресту:

5-2 Саграда Фамілія. Модерн - Особняк Тасселя – архітектурні споруди у стилі модерн.

5-6Саграда Фамілія. Модерн - Віденський сецісеон – школи модерну.

5-8 Саграда Фамілія. Модерн - Королівський шекспірівський театр -  споруди у стилі модерн

5-4Саграда Фамілія. Модерн - Гарант-білдінг–архітектура, стиль модер

 

 

Електронна бібліотека Бібліограф.com.ua - книги і альбоми з історії, мистецтва, культури, релігії. Довідники, словники, енциклопедії, художні галереї, музеї та колекції. Бібліограф.com.ua електронна бібліотека книги з історії нез'ясовних явищ таємниць загадок древніх цивілізацій нетрадиційної медицини ...


Наприклад: "Іван Грозний" "Громадянська війна" "1812 рік"



«Кажуть загиблі Герої. Передсмертні листи»: Важко розповідати про цю книгу. Важко тому, що вона потрясає до глибини душі, і руки тягнуться до всіх її сторінок та сторінки здаються не просто папером а тими вирваними...
читати далі>>>>

Репринты дореволюційних книг і періодики 18 - 20 століть. Статті з видань "Русская Старина", "Современникъ", "Російська Архивъ", "Історичний вестникъ"... Мемуари, спогади, листування відомих людей. Рідкісні історичні документи ...
читати далі>>>>

Творчість Гоголя: Микола Васильович Гоголь народився в містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в сім'ї небагатого поміщика. Дитячі роки пройшли в маєтку батьків Василівці, поруч з селом Диканька, краєм легенд, повір'їв...
читати далі>>>>

«Новгород і Новгородська Земля. Історія та археологія»: Протягом сезону було знайдено 15 берестяних грамот. Особливу цінність становлять 10 грамот, що відбуваються з шару XI ст. До теперішнього часу було відомо не більше 20 документів...
читати далі>>>>

Княгиня Наталія Долгорука. З тих пір, як російські люди почали знайомитися з недавнім минулим своєї землі, вони мимоволі звертали увагу на особистість Наталії Борисівни Довгорукою, як на зразок люблячої дружини і матері. Глінка, Рилєєв, Мордовцев...
читати далі>>>>

Російський народний весільний костюм (Із зібрання Сергієво-Посадського музею-заповідника). Книга може бути корисною при створенні традиційних весільних костюмів для фольклорних колективів, при проведенні народних свят і...
читати далі>>>>

Картини Михайла Олександровича Врубеля. Врубель звертався до романтику середньовіччя і Відродження, до античної міфології та російській казці; в його творах нерідкі елементи загадковості, таємничості, характерні і для поезії раннього російського...
читати далі>>>>

Герби Російських міст. Понад 250 гербів міст Росії з описами. Герби розташовані в алфавітному порядку - по областях, краях, республіках: Щит пересічений. У верхньому зеленому полі срібний скаче кінь. У нижньому зв'язка звіриних шкур...
читати далі>>>>

Північна різьблена кістка - чергове видання з серії «Шедеври народного мистецтва Росії». В альбомі розповідається про чотирьох найбільш відомих косторезных промислах Півночі Росії - Холмогорском, Тобольськом, Якутському, Чукотсько-эскимосском...
читати далі>>>>

Володимир Даль: Про повір'я, забобони і забобони російського народу. Володимир Даль, знаменитий автор Словника живого великоросійського мови, постає в цій книзі на перший погляд з несподіваного боку. Небагатьом відомо, що він...
читати далі>>>>

Картини Віктора Васнецова: «Альонушка», «Іван-царевич на сірому вовку», «Після побоїща Ігоря з половцями», «Богатирі» (Три богатирі), «Цар Іван Васильович Грозний», «Марія Магдалина», «Три царівни Підземного Царства», «Витязь на роздоріжжі»...
читати далі>>>>

Повний курс лекцій з історії Росії: Ключевський Василь Йосипович - (1841-1911), російський історик. Народився 16 (28) січня 1841 року в селі Воскресенському (під Пензою) в сім'ї бідного священика. Першим його учителем був батько, який трагічно загинув у 1850...
читати далі>>>>

Колекція ікон. Російська середньовічна іконопис давно і міцно визнана одним з найцінніших вкладів російського народу в світову культуру. Її вивчення дозволяє наблизитися до розуміння уявлень наших предків про духовності, моральності...
читати далі>>>>

Російська мальований лубок - одна з різновидів народного образотворчого мистецтва. Його виникнення і широке побутування припадає на порівняно пізній період історії народної творчості - середину XVIII і XIX століття, коли багато інших...
читати далі>>>>

"Сказання російського народу зібрані Іваном Петровичем Сахаровим" - Перекази і оповіді про російською чернокнижии. Стародавні російські оповіді. Джерела російських переказів. Народний щоденник. Російські народні ігри. Народні свята та звичаї...
читати далі>>>>

Бойові нагороди царської Росії і Радянського Союзу - найяскравіші пам'ятники нашої військової історії, що нагадують про славні сторінки боротьби з ворогами Вітчизни. Розповідь про ці нагороди, про героїв, які заслужили їх, про події, що стали причиною нагородження...
читати далі>>>>

Російська народна різьба і розпис по дереву кінця 18 - початку 20 століття. Прядки, Лобові дошки селянських хат, Наличники селянських хат з віконницями, шпаківні, вулики, коклюшки, скрині, козуб, туесок, різьблена посуд, ендова, виносний ківш, хлібниці з лубу...
читати далі>>>>

Творчість Антона Павловича Чехова: У 1879 році він поступив на медичний факультет Московського університету. Вже студентом Чехов почав друкувати в гумористичних журналах маленькі розповіді і підписував їх - "Антоша Чехонте". Спочатку він писав...
читати далі>>>>

Ісаак Ілліч Левітан. Картини й біографія. Левітан народився 30 серпня 1860 року в невеликому литовському містечку Кібарти Ковенської губернії. Батько його був дрібним службовцем, сім'я була великою і жила небагато. На початку 70-х років Сім'я Левітана переїжджає...
читати далі>>>>

Збірка "Від Радянського Інформбюро..." перш за все, важливий історичний, а не просто літературно-публіцистичний документ. Його зміст охоплює найбільш драматичні роки минулого століття: 1941-1945. Роки, коли вирішувалася доля людства...
читати далі>>>>

100 нарисів Василя Розанова про творчість багатьох вітчизняних і зарубіжних письменників - Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, Достоєвського, Толстого, Блоку, Чехова, Мережковського, Гете, Діккенса, Мопассана та інших, а також майстерність російських філософів...
читати далі>>>>

«Загальна Історія Мистецтв. Середні віки»: Середньовічним мистецтвом називають мистецтво пори раннього і зрілого феодалізму в країнах Західної та Центральної Європи (до 14 століття), візантійське і давньоруське мистецтво (до 17 століття). Щодо країн Сходу...
читати далі>>>>

Мистецтво Стародавнього Єгипту: Гробниця Тутанхамона. Золота маска мумії, скарабеї, Гробниця Мериба: камера для жертвоприношень, Сфінкс Сенусерта, Статуї Рахотепа і Нофрет, Голова статуї Мікеріна, Тріада Мікеріна, Статуя Хефрена
читати далі>>>>

Мистецтво Давнього Китаю: керамічні судини неолітичних культур V-II тисячоліть до н.е.; монументальна скульптура, ритуальні судини, дзеркала і світильники, ханьські похоронні рельєфи; буддійські пагоди; живопис; фарфор...
читати далі>>>>

ЛУВР: картини - Лоррен, Якоб Йорданс, Жорж де Латур, Бартоломео Мурільйо, Рембрандт, Ян Вермеєр Делфтський, Антуан Ватто, Жан Батист Шарден, Джошуа Рейнолдс, Жан Оноре Фрагонар, Гойя, Жан Огюст Домінік Енгр, Теодор Жеріко, Ежен Делакруа...
читати далі>>>>

Нове в бібліотеці: :: «Альбом штандартів, прапорів і вимпелів Російської Імперії» 1890

:: Аксаков в Ярославлі

:: З автобіографії Генріха Штадена (опричник Івана Грозного)

:: Теорія літератури

:: Економічна географія Росії

:: "Садова терапія"

:: Російська мова та культура мовлення

:: Династії Європи

:: Маркіз де Кюстин "Росія в 1839 році"

:: Судова реформа 1864 р.

:: Йосип Флавій

:: Історія календаря

:: Покликання варягів на Русь (Початок Вітчизни)

:: Спогади Нестора Махна

:: Пушкін "Історія Пугачовського бунту"

:: С.Соловьев про Петра 1

:: Генерал Єрмолов у 1812 році

:: Система Станіславського

:: Велика княгиня Ольга Олександрівна (Романова)

:: Котовський Р.

:: Сто три дні з дитинства імператора Павла 1

:: Російський театр. Мочалов і Каратигіна

:: Василь Кандинський

:: Лев Толстой очима сучасників

:: Князь Волконський

:: Листування Дідро і Катерини Другої

:: "Бабин Яр"

:: Денис Давидов, партизанів і поет (РС: 1872)

:: Радянська Росія

:: Радянсько-німецькі угоди 1939 року

:: Аракчеєв і мистецтво

:: Ухвалення у масони в Росії в 1815 році

:: Федір Шаляпін

:: Перші кроки академічної науки в Росії

:: П. А. Столипін

:: Маскаради за часів Катерини Великої

:: Соборне Уложення царя Олексія, 1649 рік

:: Історія європейського мистецтва

:: Культурологія

:: Михайло Горбачов

:: Російсько-японська війна

:: Сергій Єсенін

:: Санкт-Петербург у 1710 р.

:: Революція 1917 року очима очевидця: щоденники Зінаїди Гіппіус

:: Хасан і Халхін-Гол

:: Таємна Канцелярія

:: "Салтичиха"

:: Варлам Шаламов. Колимські розповіді

:: Картини Зінаїди Серебрякової

:: "Полководці Давньої Русі"

:: Часів військових поселень (оповідання селянина)

:: Адмірал Нахімов

:: Спогади дочки Сталіна

:: Спогади особистого секретаря Григорія Распутіна

:: Степан Разін і його соратники

:: Імператриця Єлизавета і король Людовик 15

:: Фінська війна 1939-40 років

:: Калібрування інструментів гідронасос

:: Промислові будівлі

:: Вентиляція матеріали і відходи

:: Збірні фундаменти

:: "Енциклопедія техніки"

:: Ілюстрації до казок Івана Білібіна

:: Штурм Малахова кургану (1855)

:: Жінки Пугачовського повстання ( «Імператриця Устинья» та інші)

:: "Білі проти Червоних. Генерал Денікін"

:: Архів новин >>>

Европейский модерн

Модерн родился на рубеже веков в европейской архитектуре как движение за создание стиля своей эпохи.

Со второй половины XIX века по мере широкого использования новых строительных материалов, в первую очередь железобетона и стекла, развития инженерного дела, значение архитектурного творчества сало падать. Возникло разделение труда инженеров и архитекторов. К инженерам-строителям отошла значительная часть строительства зданий. За архитекторами осталась функция преимущественно оформительского приложения к победно шагавшей строительной технике. Архитекторы занимались в основном, декорированием сооружений, сконструированных инженерами без особых мыслей о целостности композиции. В архитектуре царило засилье эклектики и украшательства.

В 90-х годах прошлого века модерн определился как архитектурный стиль. Он явился средством преодоления эклектизма, овладевшего европейской архитектурой. Модерн преследовал цель создания нового универсального синтетического стиля. Великие мастера модерна в одном произведениисоединяли в сказочном организме архитектуру, пластику, живопись, декоративно-прикладное искусство.

Модерн возник в противовес рационализму XIX века. С появлением в строительстве чугуна и стали в общественных, а затемв промышленных и жилых зданиях стала формироваться новая номенклатура типов зданий, исходя из их функционального назначения: универсамы, общественные библиотеки и др. Жилые здания проектируются, исходя из их функционального зонирования. Рационализм развивался как бы изнутри. Функция определяла форму, форма следовала за функцией.

Уже к 70-м годам XIX века утвердилось мнение, что рационализм не совсем архитектурно-художественное течение, а скорее инженерное дело. В архитектуре стиль модерн расцвел бурно и пышно. Он окрасил собой целый период истории архитектуры в конце прошлого века и вошел глубоким массивом вглубь нашего столетия. Это течение известно под названиями: "стиль модерн" в России,"ар-нуво" в Бельгии и Франции, "сецессион" в Австро-Венгрии, "югендштиль" в Германии, "стиль Альберти" в Италии, "модерн стайл" в Великобритании, "стиль Тиффани" в США и т.д.

"Стиль модерн" развивается главным образом в архитектуре городских особняков и дорогих многоквартирных зданий, загородных вилл и дач. Архитекторы модерна при формировании планов и композиции зданий смело шли на применение асимметричных решений в группировке объемов и расположении оконных и дверных проемов. Здесь, в среде частной жизни весьма состоятельного заказчика, воображение архитектора обретает материальную опору и свободу творчества. Формы окон, дверей, лестниц становятся разнообразными чуть ли не до бесконечности. Декоративное убранство фасадов, а особенно интерьеров достигает невероятной изощренности. Огромное значение придается в нем выразительности текучих ритмов, цвета и фактуры узорной поливной керамической облицовки, кованного чугунного железа, оконных и дверных витражей. Витражи модерна уже не абстрактны, как готические, а несут в себе бионические природные формы.

Для модерна характерны силуэты и орнаменты, стилизующие в плавных, легко изгибающихся линиях формы растений и водяных раковин. Фасады отличались округлыми, иногда фантастически выгнутыми контурами проемов, использованием решеток из кованого металла и глазурованной керамики сдержанного по тону цвета: зеленого, лилового, розового, серого. В зодчестве распространились плакучие, мягкие, словно бы самообразующиеся формы, в декоративном творчестве - стелющийся по поверхности, разрастающийся, обволакивающий стилизованный орнамент. Ряд орнаментальных мотивов модерна был позаимствован из искусства Дальнего Востока, прежде всего Японии. Мотивы эти получили впоследствии большое распространение.

В модерне широко применялись как железобетон (теория расчетов которого появилась как раз в этот период), таки металл как конструктивно-декоративный элемент. Широко использовалось стекло в металлоконструкциях. Появление этих строительных материалов воздействовало на творческое сознание архитекторов и строителей. Они подсказывали необычные конструктивно-архитектурные решения, их развитие шло вразрез с укоренившимся в практике эклектизмом. Модерн пытается переосмыслить железобетон как новый строительный материал эстетически, а не как новое подсобное средство в строительстве.

Большую роль в формировании интерьеров стиля модерн сыграло появление электричества в 1900 году. Искусственное электрическое освещение оказало влияние на цветовидение интерьеров. Витражи, подсвеченные изнутри, придавали зданиям неповторимую привлекательность, а интерьерам - выразительность.

Несомненное завоевание модерна - целостный подход к оформлению отдельных помещений, стремление к ансамблевому их решению. Особый интерес модерн проявил к оформлению оконных проемов со специфическим рисунком переплетов и заполнявшими их витражами. Он активно применял поливные изразцы в облицовке отдельных вставок на поверхности стен и в оформлении оконных проемов. Одну из главных ролей в оформлении фасадов, оконных и дверных проемов играл плоский гипсовый лепной орнамент. В рисунках витражей в качестве орнаментальных мотивов использовались цветы - ирисы, маки, различные травы, а также лилии и другие водные растения с длинными тянущимися стеблями. Использовался и геометрический орнамент, в том числе мотив меандра в специфической, характерной для модерна прорисовке.

Большие технологические и художественные возможности были открыты в сфере стекла. В Лотарингии возникла Школа Нанси во главе с Э. Галле, культивировавшая сложную колористическую гамму цветов и фактур.

Модерн трактует стену не только как конструктивный и статичный по определению элемент. В эпоху модерна были заложены тенденции приближающегося к скульптуре выражения пластики стены в архитектурном объеме. Окна стали органичным выражением стиля. Впервые оконные и арочные проемы, их заполнения и декор становятся одинаково важной составляющей стиля как для фасада, так и в интерьере зданий.

Стены помещений окрашивались в пастельные тона - сиреневатые, зеленоватые, жемчужно-серые. С ними тонко сочеталась мебель новых форм. В мебели и гарнитурах преобладают тянутые, вялые волнистые очертания. Использовались и иные, чем ранее, породы дерева, в частности очень распространенным был серый дымчатый клен. Иногда в интерьеры вводилась облицовка нижних частей стен в виде панелей, которая выполнялась из тех же пород, что и мебель. Обивочные ткани чаще всего выпускались блеклых смягченных тонов с крупными стилизованными цветами, соединяющимися с разводами криволинейного рисунка. При внешней и внутренней облицовке зданий использовались керамика и майолика.

Родоначальником модерна считают бельгийского художника-архитектора Виктора Орта. Тип нового здания, возникший во времена формирования модерна как стиля, - универсальный магазин - наиболее интересен. Он требовал применения больших остекленных поверхностей. Новаторским с этой точки зрения можно назвать магазин "Инновассион", построенный Орта в Брюсселе в 1901 году. Сплошь остекленный, с металлическими переплетами, фасад этого здания освещал общий торговый зал первого этажа, торговые галереи верхних этажей и объединяющую лестницу.

Знаменитый дом Эмиля Тасселя (1892-1893), профессора Брюссельского университета, стал своеобразным манифестом нового стиля. В этом же стиле были построены еще два особняка - Эйтвельд и Сольвейг. Современников, которые совершали специальное паломничествов Брюссель для знакомства с творчеством Орта, поражали безордерность фасада особняка Тасселя, металлические переплеты больших окон эркера, как бы слившиеся с фасадом. Орта показал себя мастером интерьера. Он радикально меняет внутреннее пространство - открывает его, заменяя перегородки хорошо выполненными металлическими конструкциями. Комбинируя стекло и металл так, что образуются как бы прозрачные пленки, он достигает того, что свет проникает повсюду и лестничная клетка превращается в озаренный центр жилого помещения. Комнаты особняка залиты светом - Орта отвел половину площади первого этажа особняка со стороны двора под зимний сад, а непроходные комнаты верхних этажей расположил вокруг центрального холла и внутренней лестницы, освещенной стеклянным световым фонарем. Виктор Орта не только стремился использовать металл и стекло, но и, выявляя их органические качества, придать им новую архитектурно-художественную выразительность. На фасаде, который иначе выглядел бы почти классическим, каменные углы железных оконных "фонарей" выполнены так, чтобы подчеркнуть наличие внутреннего металлического каркаса. Он искал и нашел новый стиль, который по существу стал выражением материального благополучия нарождающегося класса буржуазии, индивидуальности и утонченности.

В особняке Тассель Орта впервые применил линию, названную "удар бича". Она явилась образным выражением напряжения металла, воплощением нервного, напряженного духа эпохи, его эмблемой. Изящество ее изгиба стало образцом графического искусства и стилизации в окнах и витражах зданий стиля модерн.

В Германии новый стиль распространился несколько позже, чем в других странах Европы. Он получил название "югендстиль" ("Югенд" - художественный журнал, вокруг которого группировались сторонники этого течения).

Программной постройкой немецкого модерна можно по праву считать фотоателье "Эльвира" (1897-1898) архитектора Августа Энделя.

Как и в других странах, с появлением железобетона получило развитие строительство крытых рынков, выставочных павильонов, залов для празднеств. Были созданы оригинальные пространственные решения фасадов и интерьеров с широким применением стекла и металла.

Наиболее интересным в этом отношении является немецкий архитектор Бруно Таут (1880-1938). Его "Железный дом" - выставочный павильон -был сооружен на строительной выставке в Лейпциге в 1913 году, в виде поставленных друг на друга, постепенно уменьшающихся объемов, увенчанных куполом. Каждая грань павильона отделена широкой полосой металла и со стороны воспринималась, как гигантская остекленная клетка. Другой павильон, сооруженный Таутом для выставки Веркбунда в Кельне и получивший название "Стеклянный дом", представлял собой прозрачный двенадцатигранный объем с большим куполом, состоящим из стеклянных пластин ромбовидной формы.

В творчестве архитектора Ганса Пельцига (1869-1936) заметна подчеркнутая экспрессивность. Это вертикали больших окон в построенном им конторском здании (1911) в Бреслау, ритмически разнообразные по размеру и очертаниямокна промышленной химической фабрики в Леобане, близ Познани.

Архитектурное течение ар-нуво внесло в архитектуру Франции свежую струю поиска и, что было особенно существенным, оказалось первым стилистическим течением, порвавшим с подражательскими стилями. Первый салон под название "Ар-нуво" открылся в Париже в 1895 г. Здесь соседствовали живопись и скульптура (Роден), прикладное искусство, стекло Галле и Тиффани, ювелирные изделия Лолика, графика Бодслея, Брэдли, Макинтоша.

Главным представителем модерна в архитектуре Франции был Гектор Гимар.В 1899 году он получил заказ на строительство станций парижского метрополитена. В этих необыкновенно легких, повторяющих органические формы павильонах из стекла и металла, сочетание конструктивных и декоративных элементов было особенно удачным.

Стиль модерн оказал свое влияние также на строительство Венского метрополитена. Отто Вагнер, выразитель идей "сецессиона", руководитель кафедры архитектуры в Академии пластических искусств, стремился к созданию нового стиля, который избавился бы от повторений прошлого и был созвучен времени. Станции метро, спроектированные и построенные Вагнером, отличаются простотой и чистотой линий модерна, изящно очерченными линиями оконных и дверных проемов, большими плоскостями остекления, использованием металла.

При обращении к модерну, расхожая фраза - "окна - глаза зданий" - приобретает особый смысл. Причудливые окна и витражи модерна смотрят на мир загадочным взглядом экзотической красавицы.

Антонио Гауди-и-Корнет - самый необычный и своеобразный архитектор стиля модерн. Средитечений модерна его творчество было настолько обособлено, что его выделили особым названием - "антониогаунд".Его творчество, пожалуй, одно из самых противоречивых явлений в европейской архитектуре. Своеобразие стиля знаменитого испанца в том, что появившийся железобетон он использовал для имитациив своих сооружениях сложных органических форм природы, подражая сложным конфигурациям и линиям, свойственным скалам, деревьям, раковин. Окна плавно очерченных линий несмело выглядывают из-под железобетонных "надбровий", увитых сложными лепными украшениями. Одно из самых известных построек Гауди - дом Мила, в народе прозванный "Ла Педрера", что означало "каменный". Этот, расположенный на угловом участке, шестиэтажный доходный дом напоминает огромную скалу, его оконные и дверные проемы похожи на гроты, а металлические детали балконных ограждений - на причудливые вьющиеся растения.

Творцы модерна свободно прибегают к асимметричным формам и композициям. Оконные и дверные проемы их заполнения причудливыми изгибами органично вплетаются в живую пластику зданий нового стиля.

Модерн был не только элитарным явлением. Он стал зачинателем массовой культуры. Если рационализм получил широкое распространениеза 50 лет, то семена модерна разлетелись по миру буквально за одну неделю благодаря появлению ротационных машин и, как следствие, массовому распространению печатной продукции - газет и журналов, развозимых поездами. Модерн господствовал в архитектуре 20-25 лет и получил продолжение в функционализме и экспрессионизме.

Молода Польща — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сторінка одного із провідних видань Молодої Польщі «Життя», Краків, 1898 р.

«Молода́ По́льща» — епоха в історії польської культури, що тривала одночасно із епохою європейського модерну (1891–1918 рр.) Існувала у межах загальноєвропейських тенденцій схожої направленості — Молода Європа: Молода Бельгія, Молода Німеччина, Молода Франція тощо, що характеризувалися прагненням до ліризму, творенням нових естетичних та етичних цінностей, культом особистості.
Вперше термін прозвучав у циклі програмних статей Артура Гурського, опублікованих 1898 р. у краківському часописі «Життя» під спільним заголовком «Молода Польща».
Згодом термін підтримали у своїх публікаціях Станіслав Бжозовський і Ян Лорентович.

Кінець ХІХ ст. став епохою швидкого прогресу, а отже — демографічного буму у світовому масштабі. Із цим пов'язуються процеси зростання агломерацій, розвиток промисловості, хвилі еміграції. З боку політичного життя спостерігалося масове запровадження парламентаризму і занепад монархічної системи. Суспільство активно витворювало різноманітні спілки та угруповання — від профспілок до політичних партій. Особливою популярністю користувалася соціалістична ідеологія, зародилася націоналістична ідея (зокрема пангерманізм). У зв'язку з останнім явищем у 1914 р. почалася І світова війна, що безпосередньо зачепила Польщу та неабияк вплинула на її подальшу історію. Для території Польщі період також характеризується посиленням активності політичних партій: створювалося багато угруповань, зокрема соціалістичних. Основним завданням будь-яких угруповань була боротьба за незалежність Польщі. Серед найбільших партій — ППС (Польська соціалістична партія) та Соціал-демократія Королівства Польського (до якої входили Фелікс Дзержинський та Роза Люксембург). До корпусу націоналістичних партій входили ЛП (Польська Ліга на чолі із Романом Дмовським), до народовців — Польська селянська партія (ПСЛ) тощо. Під час І світової війни сформувалися два основні напрями орієнтації — проросійський та проавстрійський (в залежності від ідейного спрямування партій).

Юзеф Пілсудський у роки І світової війни

Польські збройні сили брали активну участь у битвах І світової війни: йдеться про Польські легіони (бригади на чолі із Юзефом Пілсудським, Юзефом Халлером і Станіславом Шептицьким). Ця активність була помічена світовою громадськістю і стала причиною здобуття Польщею незалежності 11 листопада 1918 р.

Філософія та світогляд[ред. | ред. код]

Серед основних світоглядних тенденцій Молодої Польщі можна виділити:

тенденція прояви витоки
декаданс криза існування, сумніви, зневіра, відчуття безсилля філософія Ніцше, Шопенгауера, Бергсона
культ краси і мистецтва втеча від реальності, сприйняття мистецтва як єдиної цінності[1] філософія Ніцше, Раскіна,
діонісійські цінності занепад моральності, культ алкоголю і наркотиків, крайній гедонізм світогляд Бодлера,есхатологічні і катастрофічні настрої
фемінізм фамм-фаталь, метафізика статі, рух суфражисток перша хвиля фемінізму (Велика Британія, рух суфражисток кін. ХІХ — поч. ХХ ст.)

На польську культуру впливали загальноєвропейські тенденції розвитку мистецтва та світогляду. Основні європейські течії адаптувалися на польському ґрунті і набували національних ознак.

течія ознаки змісту чи форми
модернізм нерозривність життя і страждання, втеча від життя у надії зменшити «біль існування»[2]
символізм переконання у існуванні ідеального трансцендентного життя поза межами раціонального сприйняття[3]
декаданс занепад культури, невідворотня криза культури та всіх ідеологій
неоромантизм[4] індивідуалізм, потужний культ особистості, зацікавлення духовною сферою
імпресіонізм захоплення красою моменту, гра асоціацій, фрагментарна композиція[5]
експресіонізм поетика «крику душі», зображення внутрішнього життя людини, використання контрасту, гротеску, гіперболізації
сецесія[6] «відсторонення», «відхід», абстрагованість
fin de siècle «кінець віку», схилковість, кінець цивілізації та смерть культури

Ознаки кількох течій можна було помітити у творі одного автора, тобто течії перепліталися й перегукувалися між собою.

Реалізація у різних видах мистецтва[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Проза авторів Молодої Польщі була представлена наступними жанрами:

  1. роман
  1. новела — представлена у творчості Стефана Жеромського

Поезія займає особливе місце у доробку літераторів Молодої Польщі. Часто вірші мають у собі ознаки різних естетичних течій, як-от, поєднання символізму та імпресіонізму або натуралізму та експерсіонізму. Загалом, тематика поезії обертається навколо ідейних основ епохи — захоплення природою, втеча від реальності, оніризм, образність, віщування кінця світу, напруженість, безвихідь, філософування, бунт тощо. Найвизначнішими поетами епохи були:

Драма знайшла вираження у різних ідейних напрямах, таким чином драму Молодої Польщі можна поділити:

Малярство[ред. | ред. код]

У образотворчому мистецтві епохи Молодої Польщі панують ті ж ідейні засади, що й у інших видах тогочасного мистецтва. Щоправда, продовжує свою діяльність із ХІХ ст. легендарний Ян Матейко, суголосна йому творчість родини Коссаків — Юліуша і Войчеха, що зображували життя давньої Польщі або батальні сцени. Решта митців відповідали новим віянням часу:

Юзеф Хелмонський «Четвірка», 1881 р.
символісти імпресіоністи експресіоністи
Яцек Мальчевський Владисав Подковінський Войчех Вайсс
Фердинанд Рущиц Ян Станіславський Владислав Подковінський
Вітольд Войткевич Леон Вичулковський Леон Вичулковський
Леон Вичулковський
Юзеф Хелмонський
Олександр Ґєримський
Вітольд Прушковський
Владислав Подковінський
Яцек Мальчевський «У тумані», 1893–1894 рр.

Серед інспірацій художників Молодої Польщі були:

  • середньовічне мистецтво
  • мистецтво Далекого Сходу
  • архаїчні та народні елементи
  • природа
  • людина як індивід, оточений Всесвітом
  • жінка, природу якої складно пояснити і розгадати (особливо продуктивно у сецесії)
  • світ міфології, народних вірувань і казок

Архітектура[ред. | ред. код]

Для аріхектурного стилю Молодої Польщі особливо характерна була сецесія.

Кам'яниця «Під жабами», Краків.

Рисами сецесійної архітектури є:

  • естетизм
  • абстрактна форма і багата орнаментальність
  • оздоблення, інноваційність
  • відсунення функціональності будівлі на задній план
  • романтичні, неороманські і неоготичні мотиви
  • рослинний орнамент, постаті і маски жінок, фігури у вигляді драпірування чи шкіри
  • м'які криві лінії, випуклості

Характерні пам'ятки архітектури Молодої Польщі:

  • кам'яниця «Під жабами», архітектор — Емануель Рост молодший; Бєльско-Бяла, площа Війська Польського, 1905 р.
  • каплиця Найсвятішого Серця Христового, проект Францішека Мончинського; Краків, вул. Коперника 26.
  • Дім під глобусом, Краків.
  • Залізничний вокзал, Новий Сонч.
  • Пам'ятник Фредеріку Шопену, Варшава.
  • Поморські мости (Північний, Центральний, Південний), Вроцлав.
  • Торговий дім братів Бараш, Вроцлав.
  • Старий театр, Краків.

Музика[ред. | ред. код]

Молодопольська музика перебувала під скрайнім впливом культу Шопена[7]. Із цим намагалися опосередковано боротися Станіслав Пшибишевський (як теоретик мистецтва і автор ідеологічних трактатів) та деякі тогочасні композитори. Широку популярність здобув польський піаніст Ігнаци Ян Падеревський, манера якого, щоправда, мала небагато спільного із новими ідейними віяннями і залишалася у руслі традиції. На початку ХХ ст. було створено перший симфонічний оркестр Варшавської філармонії. Ця подія вплинула на становлення композиторської діяльності у столиці. На музичній арені з'явилися Мечислав Карлович, що намагався поєднати народні елементи із інноваційними європейськими зразками, Гжегож Фітельберг, який захоплювався російським фольклором і Людомир Ружицький, творчість якого відрізнялася небувалою різноманітністю жанрів. Найвідомішим же польським композитором поч. ХХ століття став Кароль Шимановський. На його манеру вплинула попередня традиція, а саме музика Шопена, Штрауса та Вагнера.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • М.М. Варварцев. Молода Польща // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 39. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Boy we Lwowie, red. Barbara Winklowa, Warszawa 1992.
  • Boy-Żeleński T., Ludzie żywi, Warszawa 1956.
  • Burt D., 100 najwybitniejszych pisarzy wszech czasów, Warszawa 2001.
  • Gutowski W., W poszukiwaniu życia nowego. Mit a światopogląd w twórczości Tadeusza Micińskiego, Warszawa-Toruń 1980.
  • Hutnikiewicz A., Stanisław Przybyszewski. Legenda i rzeczywistość, w: Portrety i zarysy literackie, Warszawa 1976.
  • Kolińska M. Stachu, jego kobiety i jego dzieci, Kraków 1978.
  • Osica J. Prasa, radio i telewizja w Polsce, Warszawa 2001.
  • Podlawska D., Płóciennik I. Leksykon nauki o języku, Bielsko-Biała 2002.
  • Studia o Tadeuszu Micińskim, pod red. Marii Podrazy-Kwiatkowskiej, Kraków 1979.
  • Tomkowski J. Młoda Polska, Warszawa 2001.
  • Tyniecki J. Inicjacje mistyka. Rzecz o Tadeuszu Micińskim, Łódź 1976.
  • Zawadzki A. Młoda Polska, [w:] Ilustrowane dzieje literatury. Od Antyku do Współczesności, Bielsko-Biała 2003.

Європейське мистецтво — Вікіпедія

Історія європейського мистецтва охоплює історію образотворчого мистецтва в Європі. Європейське доісторичне мистецтво почалося з мистецтва розмальовування печер та рухомого каміння і було характерним для періоду між Палеоліттом та Залізною добою.[1]

Описи історії європейського мистецтва часто починаються з Стародавнього Близького Сходу та давніх егейських цивілізацій, з 3 тисячоліття до н. е.. Паралельно з цими значущими культурами, мистецтво в тій чи іншій формі існувало у всій Європі, де жили люди, залишаючи такі сліди як різьблення, орнаментовані артефакти та великі стоячі камені. Однак постійна тенденція художнього розвитку в Європі стає видимою тільки з мистецтвом Стародавньої Греції, прийнятого та трансформованого Римом та рознесеного по всій імперії. яка включала значну частину Європи.

Вплив мистецтва Класичної епохи зростав та зменшувався наступні 2000 років, майже непомітний в частині середньовічний, збільшившись в епоху Відродження, будучи «занедбаним» (на думку деяких ранніх істориків мистецтва) в епоху бароко,[2]. щоб знов з'явитись у витонченій формі в неокласицизмі та відродитись в постмодернізмі.

До 19-го століття християнська церква справляла значний вплив на європейське мистецтво, будучи основним замовником архітектури, скульптури та малювання. В той же період відновився інтерес до героїв та героїнь, розповідей про міфологічних богів та богинь, великі війни та дивні створіння, не пов'язані з релігією.[3]

Секуляризм мав вплив на європейське мистецтво ще з класичної епохи, а в останні 200 років переважна частина мистецтва створювалася без посилання на релігію та часто взагалі без якоїсь ідеології. З іншого боку, на європейське мистецтво часто впливала ті чи інші політичні погляди держави, покровителя чи самого митця.

Європейське мистецтво поділяється на ряд стилістичних періодів, які історично перехрещуються один з одним, оскільки різні стилі розвивались в різних місцях. Якщо широко визначити, то періоди були такими: класична епоха, візантійське, середньовічне мистецтво, готика, Відродження, бароко, рококо, неокласицизм, модерн та постмодернізм.[3]

Первісне (доісторичне) мистецтво[ред. | ред. код]

Європейське доісторичне мистецтво є важливою частиною європейської культурної спадщини.[4] Історія доісторичного мистецтва як правило поділяється на чотири основні періоди: Кам'яна доба, Неоліт, Бронзова доба та Залізна доба. Більшість артефактів. що збереглися з цих періодів, — це малі скульптури та малюнки в печерах.

Значна частина доісторичного мистецтва, що збереглося до нашого часу, — це маленькі переносні скульптури (статуетки): невелика група палеолітичних Венер, наприклад Вілендорфська Венера (24 000-22 000 до н. е.), які були знайдені в центральній Європі;[5] 30-см людина-лев з Холенштайн Штадель (30 000 до н. е.), що майже не має схожих на неї артефактів. Олені, що пливуть (11 000 до н. е.) — один з найкращих мадленських різьблень по кістці чи рогам тварин в мистецтві Верхнього палеоліту, хоча їх кількість значно менша за гравіровані предмети, які деколи також відносять до скульптур.[6] З початком мезоліту в Європі фігуративна скульптура значно зменшилась в кількості[7] та залишилась рідшим елементом мистецтва ніж рельєфне прикрашення використовуваних предметів аж до римських часів, незважаючи на деякі витвори як Гундеструпський котел Залізної доби та Сонячний візок Бронзової доби.[8]

Найдавніше печерне мистецтво Європи датується 40 800 років тому та знаходиться в печері Ель-Кастільо в Іспанії.[9] Інші малюнки можна знайти в печерах Ласко, Альтміра, грот де Куссак, Пеш Мерль, Ніо, Шове, Фон-де-Гом, Кресвел Крагз, Ноттінгемшір, Англія (печерні офорти та барельєфи були знайдені в 2003 р.), Колібоая, Румунія (вважається найстарішими печерними малюнками в центральній Європі)[10] та Магура,[1] Бєлоградчик, Болгарія.[11] Малюнки виконувались не лише в печерах. а і на стінах скель, однак таких через ерозію закруглялося значно менше. Одним з найбільш відомих прикладів є наскельні малюнки Астувансальмі в Саймаа, Фінляндія.

Коли Марчеліно Санц де Саутуола вперше знайшов мадленські малюнки в печері Альтаміра в 1879 році, вчені мужі того часу вважали їх підробками. Пізніші оцінки та численні додаткові знахідки давно вже підтвердили їх справжність, одночасно стимулюючи інтерес до мистецтва людей Верхнього палеоліту. Печерні малюнки, виконані лише дуже примітивним знаряддям, також дають цінну можливість дізнатися про культуру та вірування тої епохи.

Наскельні малюнки середземноморського узбережжя Іберійського півострова є зовсім іншим стилем, адже в них фігура людини є головним. Малюнки часто містять великі групи людей, битви, танці або полювання, інші заняття, деталі, наприклад одяг. Фігури як правило нанесені досить ескізно, тонкими лініями, більше уваги приділяється відносинам між групами людей та тварин ніж окремим фігурам. Схожі характеристики є і в інших, менш чисельних групах наскельного мистецтва, хоча часто не мальованого, а гравірованого. Вважається, що іберійські малюнки створювались протягом значного проміжку часу — Верхнього палеоліту, Мезоліту та раннього Неоліту.

Доісторичне кельтське мистецтво значною мірою походить від мистецтва європейської Залізної доби, а зразки, що збереглися, є переважно металічними виробами, прикрашеними складними, елегантними та переважно абстрактними орнаментами, часто зі вигнутими та спіральними фігурами. На цих предметах можна деколи побачити людські голови та повні зображення тварин, однак повні зображення людини настільки рідкісні, що мова може йти про існування релігійного табу. Після завоювання римлянами кельтських територій, їх мистецтво майже повністю зникає, однак обмежене використання стилю тривало на Британських островах, а з приходом християнства відновилось в острівному мистецтві Раннього Середньовіччя.

Геракл і лернейська гідра. Музей Гетті, Каліфорнія.

Мінойська цивілізація вважається найбільш давньою цивілізацією Європи[12]. Вона існувала на Криті та складалася з чотирьох умовних періодів: допалацовий, протопалацовий, неопалацовий та постпалацовий, в проміжку часу між 3650 роком до н. е. до 1100 року до н. е. З допалацових часів залишилось мало предметів мистецтва, а більшість артефактів, які збереглися, — це кікладські статуетки та фрагменти гончарних виробів. Неопалацовий період був найбільш багатим в історії цивілізації, і з цього часу збереглося найбільше артефактів. Однак і з протопалацового періоду значна кількість предметів зберігається в критських музеях. Гончарні вироби — найбільш популярні в протопалацовому періоді (1900—1700 рр. до н. е.) — характеризувались тонкими стінками, тонкими, симетричними формами, витонченими носиками і орнаментами, динамічними лініями. Спонтанність та плинність протопалацового періоду трансформувались в більш стилізовану форму мистецтва з відходом від натуралізму в неопалацовий період.

Палаци слугували організаційними, комерційними, мистецькими, релігійними та сільськогосподарськими центрами в критській цивілізації. Критські палаци будувалися без захисних стін та мали центральний двір, довкола якого будували низку будівель. Центральний двір слугував основним місцем зустрічі людей. В палацах були тронні зали, культові кімнати та театри, де люди збиралися по особливих подіях. Частиною мистецького вираження були колони та сходи, вважається що вони слугували як метафоричні елементи. Мінойські палаци були рясно прикрашені живописом (фрески по вологій штукатурці). Живопис характеризувався зображенням фігур з вузькими таліями, в русі та повних життя, яскравими, контрастними кольорами. Донині збереглися поліхромні фрески Принц з ліліями, так звана Парижанка, що прикрашали Кносський палац.

З мінойської скульптури лишилось не багато. Найбільш відомим прикладом є Богиня зі зміями, яка зображує богиню або верховну жрицю, що тримає по змії в кожній руці, вдягнену у традиційний мінойський одяг, що закриває все тіло, але лишає груди оголеними.

Ще однією рисою мінойського мистецтва була витончена робота по металу. Митці працювали з імпортованим золотом та міддю та досягли майстерності в таких техніках як лиття по втрачених моделях, тиснення, позолота, чернь та зернь[13].

Стародавня Греція народила і виховала талановитих художників, скульпторів, архітекторів, політиків, ювелірів, керамістів, ткачів. Парфенон є прикладом давньогрецької архітектури, високо шанованим і сьогодні. Грецьку мармурову скульптуру часто називають вищою формою класичного мистецтва. Живопис по гончарних виробах та кераміці зберігає особливо інформативний погляд на життя суспільства Давньої Греції. Чорнофігурний вазопис та червонофігурний вазопис показує, яким був тогочасний грецький живопис. Деякі відомі давньогрецькі художники по дерев'яних панелях, які згадуються в текстах, — це Апеллес, Зевксіс, однак жодного зразка таких картин не збереглося, лише описи їх сучасників та пізніше римлян. Зевксіс вважається першим, хто використовував техніку сфумато. Відповідно до Плінія Старшого, реалізм його малюнків був таким, що птахи намагалися клювати намальований ним виноград. Апеллеса називали найкращим художником античності за його техніку малювання, яскраві кольори та моделювання.

  • Трагічна маска актора, бронза. Музей в Піреї, Афіни.

  • Храм Аполлона в Бассах, рештки фризу. Двобій з кентавром, 420 р. до н.е., Британський музей, Лондон

На давньоримське мистецтво спричинило сильний вплив давньогрецьке, його можна навіть назвати нащадком давньогрецьких живопису та скульптури, однак відчувається і сильний вплив більш місцевого етруського мистецтва. Давньоримська скульптура була переважно зображеннями вищих класів суспільства та богів. Однак давньоримський живопис мав певні унікальні характеристики. Серед живопису, що зберігся, є фрески, багато з вілл у Кампанії (Південна Італія), особливо в похованих Везувієм містах Помпеї, Стабії та Геркуланум. Цей живопис може бути поділений на чотири головні «стилі» або періоди[14] та містить ймовірно перші приклади тромплею, псевдо-перспективи та чистого пейзажу.[15]

Майже єдині мальовані портрети античності, що дійшли до нашого часу, — це значна кількість поховальних портретів бюстового формату, знайдених при розкопках пізньоантичного цвинтаря в Файюмі та навколишніх містах. Вони свідчать про високу майстерність місцевих майстрів та надзвичайну якість античних портретів. Також збереглася маленька кількість мініатюр з ілюмінованих манускриптів Пізньої Античності, але існує досить велика кількість копій з доби Раннього Середньовіччя. Ранньохристиянське мистецтво зародилось з давньоримського народного, а пізніше імперського, мистецтва та сформувало власну іконографію з цих джерел.

Більшість середньовічного мистецтва, яке до нас дійшло, має релігійний фокус, оскільки часто оплачувалось церквою, владними церковними особами, напр. єпископами, спільнотами, напр. монастирями, або багатими приватними світськими покровителями. Багато зразків мало літургічне призначення — напр., процесійні хрести та вівтарні картини.

Одне з центральних питань в історії середньовічного мистецтва — нестача реалізму. Значна частина знань про перспективу в мистецтві та розуміння людської фігури були втрачені з падінням Римської імперії. Ймовірно реалізм не був головних для середньовічних митців, вони в першу чергу намагались передати релігійне послання, що вимагає чітких іконічних, а не точно виконаних зображень.

Період часу: 6-15 століття н. е.

Візантія[ред. | ред. код]

Геліос на колісниці

Візантійське мистецтво змішується з так званим мистецтвом раннього християнства до першого періоду іконоборства (730–843), коли більшість мистецтва з зображенням людських фігур було знищена; залишилось так мало, що сьогодні будь-які нові відкриття додають нового розуміння. Після 843 до 1453 року існувала чітка традиція візантійського мистецтва. За якістю матеріалу та роботи це часто найкраще мистецтво Середньовіччя. Центром створення мистецтва був Константинополь. Найвищим досягненням візантійського мистецтва були монументальні фрески та мозаїки всередині купольних церков, більшість з яких втрачені через природні катастрофи та перетворення церков на мечеті.

Раннє Середньовіччя[ред. | ред. код]

KellsFol292rIncipJohn.jpg

Мистецтво періоду міграцій — це загальний термін для позначення мистецтва «варварських» народів, які переселилися на території колишньої Римської імперії в Європі. Кельтське мистецтво в 7-8-му сторіччі злилося з германськими традиціями внаслідок контакту з англосаксами, створивши гіберно-саксонський стиль або острівне мистецтво, яке було впливове протягом Середньовіччя. Меровінзьке мистецтво — це мистецтво франків до бл. 800 року, а його наступник каролінзьке мистецтво поєднало свій погляд на відновлення традицій античності з острівним мистецтвом та розвилось у оттонське мистецтво. Англо-саксонське мистецтво розвилось на Британських островах на зміну острівному. Майже весь живопис того часу зберігся лише в ілюмінованих манускриптах, однак важливими засобами вираження в ту добу були також архітектура, робота по металу та маленькі за розміром різьблення по дереву чи слоновій кістці.

Романське мистецтво[ред. | ред. код]

Романське мистецтво стосується періоду часу від бл. 1000 року до постання Готики в 12-му сторіччі. Це був період зростання рівня життя, та перший період поширення спільного стилю по значній частині Європи, від Скандинавії до Швейцарії. Романське мистецтво було енергійним та прямим, яскраво розфарбованим та часто дуже складним. Важливим мистецьким виразом стали вітражі та емаль по металу; з'явились більші окремі скульптури, хоча горельєф залишався основною технікою. В архітектурі переважали товсті стіни та закруглені згори вікна та арки, з великою кількістю різьблених орнаментів.

Готика[ред. | ред. код]

Folio 79r - Pentecostes excerpt.jpg

Готичне мистецтво — це умовний термін, що залежить від виду мистецтва, місця та часу. Вживання терміну застосовується до готичної архітектури з 1140 року, а от готичний живопис виник бл. 1200 року (точна дата є суперечливою), коли він виділився з романського стилю. Готична скульптура народилась у Франції в 1144 році з перебудовою головної церкви Абатства Сен-Дені та поширилась по всій Європі. В 13-му сторіччі готика стала міжнародним стилем, замінивши романське мистецтво. Інтернаціональна готика — це готичне мистецтво від бл. 1360 до 1430 року, після чого готика зливається з мистецтвом Відродження, в різний час в різних місцях. Протягом періоду готики знову важливим стає живопис, на фресках або дошках, а наприкінці періоду виникає новий засіб вираження — графіка.

Folio 79r - Pentecostes excerpt.jpg Вітрувіанська людина (Uomo Vitruviano) (бл. 1490) Леонардо да Вінчі. Цей малюнок був натхненний, а потім і названий ім'ям давньоримського архітектора та автора 1 ст. до н. е. Вітрувія та його думки про «ідеальні» пропорції людського тіла, яку можна знайти в його De architectura.[16][17] Малюнок підкреслює захоплення доби Відродження греко-римською цивілізацією та використання мистецтва Античності, а також пошук Леонардо зв'язку між структурою тіла та природою.[17]

Відродження характеризується фокусом на мистецтві античності (Давніх Греції та Риму), що призвело до багатьох змін як в технічних аспектах живопису та скульптури, так і в їх тематиці. Воно почалось в Італії, території, багатій на давньоримську спадщину, та також на заможних патронів для митців. Під час Відродження художники почали збільшувати реалізм своїх робіт, використовуючи нові техніки в перспективі, таким чином краще демонструючи три виміри. Митці також почали використовувати нові техніки в управління світлом та темрявою, як наприклад контракт тонів у багатьох портретах руки Тіціана та розвиток технік сфумато та кьяроскуро Леонардо да Вінчі. Скульптори також почали віднаходити багато давніх технік, наприклад контрапост. Наслідуючи дух гуманізму того часу, за тематикою мистецтво стало більш світським, додавши до християнських тем зображення міфології. Цей жанр мистецтва часто називають класицизмом Відродження. На півночі від Альп, найбільш важливим винаходом Відродження було широке використання олійних фарб, що дозволило більше кольорів та їх яскравості.

Від готики до Відродження[ред. | ред. код]

Наприкінці 13-го — на початку 14-го сторіччя значна частина італійського живопису за стилем все ще була візантійською, особливо Дуччо з Сієни та Чімабуе з Флоренції, а от П'єтро Кавалліні в Римі за стилем був більш готичним.

В 1290 році Джотто почав малювати в манері, менш традиційній і більше заснованій на спостереження природи. Його відомий цикл фресок у капелі Скровеньї, Падуя (ор. 1305 р.) вважається початком стилю Відродження.

Інші художники 14-го сторіччя продовжували творити у готичному стилі, серед них значимими можна назвати Сімоне Мартіні та Джентіле да Фабріано.

В Нідерландах, початок використання в живописі олійних фарб замість темпера призвело складності робіт, залежних не від золотих листів та тиснення, а від детального зображення природного світу. В цей період розвинулось мистецтво малювання текстур з максимальним реалізмом. Такі голландські художники як Ян ван Ейк та Гуго ван дер Гус справили значний вплив на живопис Пізньої Готики та Раннього Відродження.

Раннє Відродження[ред. | ред. код]

Ідеї Відродження вперше виникли в місті-державі Флоренція, Італія. Скульптор Донателло повернувся до класичних технік, таких як контрапост, та класичних предметів, таких як окрема оголена скульптура, — його друга скульптура Давида була перша окремо стояча бронзова скульптура оголеної людини, створена в Європі з часів Римської імперії. Скульптор та архітектор Філіппо Брунеллескі для натхнення вивчав архітектурні ідеї давньоримських будівель. Мазаччо покращив такі елементи живопису як композиція, індивідуальні вирази та людська форма для малювання фресок, особливо фресок в капели Бранкаччі, що мають на диво велику елегантність, драму та емоцію.

На диво велика кількість значних митців працювала над різними частинами флорентійського собору Санта-Марія-дель-Фйоре. Купол Брунеллескі був одним з перших дійсно революційних винаходів в архітектурі з часів готичного аркбутану. Донатело створив багато скульптур для собору. Внесок здійснили також Джотто та Лоренцо Гіберті.

Folio 79r - Pentecostes excerpt.jpg Руки, що моляться (Betende Hände) (бл. 1508), малюнок традиції Північного Відродження, в якій Дюрер був видатною фігурою.[18]

Високе Відродження[ред. | ред. код]

До митців Високого Відродження належать такі фігури як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті та Рафаель Санті.

Митецький розвиток в Італії 15-го сторіччя (наприклад, інтерес до систем перспективи, зображення анатомії, класичних скульптур) зріс протягом 16-го сторіччя, через що 15-те сторіччя іменують «Раннім Відродженням», а 16-те — «Високим Відродженням». Хоча ніякий окремий стиль не характеризує Високе Відродження, найбільше з цим періодом асоціюються Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело та Тіціан, чиї роботи демонструють дивовижну майстерність, технічну та естетичну. Митці Високого Відродження створили роботи такого впливу, що покоління митців в наступні століття звертались до цих робіт для навчання.

Північне мистецтво перед та в періоді Відродження[ред. | ред. код]

Ранній нідерландський живопис розробив (але не винайшов) техніку олійного живопису, яка дозволяла більший контроль у малюванні дрібних деталей реалістичного вигляду — Ян ван Ейк (1366–1441) був важливим у переході від ілюмінованих манускриптів до станкового живопису.

Ієронімус Босх (1450?-1516), голландський художник, — інша важлива фігура в Північному Відродженні. Його картини містили релігійні сюжети в поєднанні з гротескними фантазіями, яскравими образами та народними легендами.

Альбрехт Дюрер приніс стиль Італійського Відродження до Німеччини наприкінці 15-го сторіччя та був основною фігурою мистецтва Німецького Відродження.

Період часу:

  • Італійський Ренесанс: Кінець 14-го — початок 16-го сторіччя
  • Північний Ренесанс: 16-те сторіччя

Маньєризм, бароко та рококо[ред. | ред. код]

Відмінності між мистецтвом бароко та рококо

Folio 79r - Pentecostes excerpt.jpg

Бароко характеризувалось виражено релігійними та політичними темами; спільні характеристики включали глибокі кольори з сильним контрастом світлого та темного. Картини були складні, емоційні та драматичні за природою.

Folio 79r - Pentecostes excerpt.jpg

Рококо характеризувалось більш легкими, часто жартівливими темами; спільні характеристики включали пастельні кольори, квіткові орнаменти та схильність до пасторальних ландшафтів. Картини були більш пишно прикрашені ніж барочні, і часто більш витончені, грайливі та безтурботні за природою.

В європейському мистецтві класицизм Відродження породив два різні рухи — маньєризм та бароко.

Маньєризм, реакція проти ідеального перфекціонізму класицизму, використовував викривлення світла та просторових рамок з метою підкреслення емоційної складової картини та емоцій художника. Роботи Ель Греко є особливо яскравим прикладом маньєризму в малюванні наприкінці 16 — початку 17 сторіччя. Північний маньєризм розвивався довше та був переважно стилем у другій половині 16 сторіччя.

Бароко підняло образотворчість Відродження на нові висоти, підкреслюючи в своїх пошуках краси деталі, рухи, освітлення та драматизм. Найбільш відомими художниками бароко є Караваджо, Рембрандт, Пітер Пауль Рубенс та Дієго Веласкес. З північних традицій реалізму в 17 сторіччі розвилось зовсім інше мистецтво — золота доба голландського живопису, де було дуже мало релігійного живопису та мало

5. Стиль Модерн в Западной Европе

Модерн - период развития европейского искусства на рубеже XIX-ХХ веков, главным содержанием которого было стремление художников противопоставить свое творчество искусству второй половины XIX столетия. Хронологические рамки искусства модерна очень узки: приблизительно 1886-1914 годы. Модерн - это не один какой-либо стиль, а множество различных стилей и течений, составляющих период, может быть, не менее важный, чем эпоха Возрождения XVI в. Рубеж ХIХ-ХХ веков имел «значение этапа, завершающего грандиозный цикл развития европейской культуры, начавшийся еще в античности. Несомненно, то, что предпринятая на рубеже веков попытка обобщения эстетического опыта человечества, синтеза художественных традиций Запада и Востока, античности и средневековья, классицизма и романтизма сопровождалась и, в известной мере, была порождена явлениями упадка, кризиса сложившейся к этому времени системы научных, эстетических и этических ценностей. Однако, несомненно, и другое - именно это искусство создало предпосылки, обусловившие радикальные изменения в мировой художественной культуре XX столетия» [21, с. 9]. Период Модерна можно сравнить и с эпохой XVII-XVIII вв., конечно не по объему созданных ценностей, а по логике развития художественных идей. Так же, как и тогда - классицизм, барокко, рококо и снова неоклассицизм, искусство конца XIX в. обобщало опыт всего предыдущего художественного развития.

Если в следующие годы этот период казался только странным, болезненным и упадочным, то уже через несколько десятилетий, в середине XX в., стало понятно, что, именно, тогда происходили важные процессы накопления и осмысления новых художественных идей, поиска форм, сближения различных видов и жанров искусства. Художники модерна своей дерзостью ломали все привычные границы. Их художественное мышление характеризовалось удивительно быстрым ростом. Поэтому, как заметила А. Русакова, немецкое им выражение «Jahrhundertwende» - «поворот столетий» точнее определяет содержание этого переходного периода, чем традиционное французское «fin de siecle» - «конец века» [51, с. 49]. Тенденция к синтезу художественных достижений предшествующих веков объясняет также, почему для искусства Модерна не существовало какого-либо одного исторического источника, как это случилось, к примеру, с Классицизмом, Неоготическим, или неорусским стилем. Модерн стремился впитать в себя все. Но у искусства модерна были свои предтечи. В их числе часто называют У. Морриса, Дж. Рёскина, английских графиков Крэйна и Блейка.

На искусство модерна возлагались большие надежды. После длительного периода эклектики искали его историко-культурное обоснование. В этом уже было противоречие: с одной стороны - стремление к новаторству, а с другой - оглядка назад. Многие тогда видели в «стиле модерн» некий «венец художественного развития» европейской культуры, единый интернациональный стиль. Волнистые линии орнаментики Ар Нуво сравнивали с крито-микенским искусством. «Модерн» находили у этрусков, в итальянском Маньеризме конца XVI в., в стиле интернациональной или «пламенеющей готики». Модерн сравнивали с рококо, не замечая при этом того художественного разлада, которого не было ни в искусстве древности, ни даже в маньеризме или рококо в период их «классического» развития.

Поэтому, термин «модерн» правильнее употреблять по отношению к определенному историческому периоду, а не к стилю, аналогично понятиям «античность», «средневековье», «ренессанс». Не случайно еще в начале века модерн называли не художественным стилем, а «стилем жизни», так как новые веяния пронизывали собой все стороны существования человека. Г.Стернин выдвинул идею, что «модерн как научный термин уместнее ставить в ряд не с чисто стилевыми категориями, а таким историко-культурным понятием, как бидермайер. Можно сказать, что бидермайер и модерн это начало и конец целой исторической фазы романтизма»[58, с. 7]. И действительно, Романтизм был главным содержанием «эпохи модерна», так же как он характеризовал период бидермайера начала XIX столетия. Модерн - это сказочность, миф, мир иллюзий, быть может, чем-то похожий на эпоху Готики. Ведь неоготика была одним из важных стилевых течений искусства модерна. Идеалы модерна не смогли реализоваться в сложную переходную эпоху конца XIX - начала XX вв. Они только отразились по-разному в его многообразных течениях. Эти течения были не только разными, но, подчас, взаимоисключающими, противоречивыми и, тем не менее, переплетающимися между собой: орнаментальное и конструктивное, флореальное и геометрическое, новаторское и ретроспективное, неоклассическое и неоготическое, индустриальное и кустарное.

Среди основных течений искусства модерна обычно выделяют: флореальное искусство или «Ар Нуво», неоромантическое (национально-романтическое), рациональное или геометрическое, «неопластицизм» или «органическую архитектуру», неоклассицизм.

Все эти течения объединяло общее мировоззрение «fin de siecle», отличающееся, с одной стороны растерянностью, духовной усталостью, кризисом идеалов, скептицизмом и самоиронией, а с другой - настойчивыми поисками нового «большого стиля» во всех сферах творческой жизни, стиранием границ между элитарным и массовым искусством. Это приводило к двояким последствиям. Распространению мещанских вкусов, неимоверной пошлости, проникающей даже в творчество выдающихся художников, и утонченного символизма, мистики, изысканности изобразительных средств, ставших доступными потребителям искусства. Все это удивительным образом соединилось в модерне и в целом выражалось в стремлении ко всему необычному, странному, фантастическому, иногда болезненному и отталкивающему. Модерн называли «последней фазой искусства прошлого века, вздохом умирающего столетия» [60, с. 70]. Но бесспорно, но также и то, что модерн ознаменовал собой начало нового искусства. Поэтому «художникам приходилось расплачиваться за модерн, и преодолевать его, и одновременно благодарить за то, что какие-то пути вперед были намечены» [52, с. 270].

Главной особенностью искусства модерна является то, что новое в нем формировалось, прежде всего, в области архитектуры, декоративного и прикладного искусства, но не столько самими архитекторами, сколько живописцами и графиками. Точно так же в XVIII в.в. эпоху Рококо, творцами нового стиля были живописцы и рисовальщики, подчинившие придуманному ими мотиву рокайля всю архитектуру, скульптуру, мебель. Через полтора столетия новый, но чем-то похожий на все тот же завиток мотив изогнутых линий стал определяющим формальным элементом во всех видах искусства. Первый шаг в этом направлении был английскими графиками и архитекторами (Макмардо Артур; Крэйн Уолтер; Имейдж Селвин), затем бельгийцами, парижскими, венскими и мюнхенскими художниками. Их объединило общее неприятие отбивших академических норм и попыток реанимировать их за счет возрождения старых стилей. Им представлялся тупиковым путь прерафаэлитов, усилия Дж. Рёскина и У. Морриса по возрождению традиций средневекового ручного ремесла. Они обратились не к прошлому искусства и не к будущему, которого еще не видели, а к природе. Отсюда первое, натуралистическое, «флореальное», течение искусства Модерна. В нем копировались природные формы, прежде всего, растительные, с подчеркиванием их динамики, движения, роста - линии вьющихся, волнистых растений: лилий, камыша, цикламенов, ирисов.

В архитектуре изогнутую линию впервые применил бельгиец В. Орта в интерьерах особняка Тассель (1893). В 1895г. ученый-натуралист и художник X. Обрист выполнил гобелен с изображением петлеобразно изогнутого стебля цветка цикламена. Журналисты окрестили эту характерно изогнутую линию «удар бича». С этих пор она стала главным признаком «нового стиля».

Большое значение имело также давнее знакомство бельгийцев и французов с восточным, в особенности японским искусством. Изысканная пластика линий и декоративность цветовых пятен японских гравюр оказала в свое время воздействие на прерафаэлитов, затем Э. Мане и импрессионистов, постимпрессионистов. А после выхода в свет монографии Э. Гонкура о К. Утамаро (1891) «японизмы» стали всеобщей модой. Любимые мотивы художников модерна - морская волна, лебединая шея, томные женские фигуры с распушенными волнистыми волосами, извивами рук, в развивающихся складках одежд.

С 1881г. в Брюсселе О. Маусом издавался журнал «Современное искусство» («L'Art Moderne»). На его страницах впервые появился термин «новое искусство» («L'Art Nouveau»). В 1894г. этот термин сделал программным в своем творчестве бельгийский живописец, а затем архитектор А. Ван де Велде. Этот выдающийся мастер провозгласил знаменитый лозунг «Назад к природе», ставший одним из основных девизов «нового стиля».

Ван де Велде утверждал, что естественная эволюция художественного мышления, не нарушаемая искусственными попытками повернуть назад, всегда приводит к появлению нового оригинального стиля. Ван де Велде стремился выразить свое ощущение этого стиля целостно, во всем, от живописи и графики до проектирования зданий, оформления интерьера, мебели, светильников, посуды, декоративных панно, книжных переплетов и даже собственноручно им выполненного платья для своей жены, гармонирующего со всей обстановкой дома. В дальнейшем это стало главным принципом искусства модерна. Сообразуясь с орнаментальной эстетикой «нового стиля», архитекторы вынуждены были задумывать и воплощать свои проекты целиком, вплоть до «последнего гвоздя»: дверной ручки, светильника, оконного переплета или вентиляционной решетки, которая неожиданно могла стать главным декоративным акцентом всего ансамбля. Модерн эволюционировал стремительно, что особенно хорошо видно на примере творчества Ван де Велде. Начав с живописи, он затем бросает «бесцельное изобразительное искусство» и весь отдается стихии орнамента «удара бича». Но всего через два-три года, как и другие художники, почти полностью освобождается от орнаментальности, которая, казалось, была неотъемлемым свойством стиля, пытается создавать формы без орнаментальной косметики, сами в себе несущие «флореальное» начало. Потом, еще более неожиданно, изогнутые линии вообще исчезают, уступая место прямым углам, плоскостям, квадратам и кругам.

Во Франции произведения художников «нового стиля» пропагандировались благодаря деятельности С. Бинга, открывшего в 1895г. магазин «Maison de L'Art Nouveau», где, наряду с образцами восточного искусства, можно было увидеть изделия Ван де Велде, Э. Грассе, Р. Лалика. Л. К. Тиффани. Выдающимся художником модерна был Э. Галле.

В Австрии модерн называли «сецессион» (от латинского secessio - отделение, уход), так как движение за новое искусство началось с демонстративного выхода группы молодых художников из состава выставочной организации «Glaspalast» («Хрустальный дворец») в знак протеста против рутины академизма. Основателями венского Сецессиона были живописец Г. Климт и архитектор О. Вагнер (1898).

Близкое польское название: сецесия (secesja).

В Германии «новый стиль» назывался «югендштилъ» (молодой стиль) от имени журнала «Jugend», вокруг которого группировались прогрессивно мыслящие художники. В Италии за модерном утвердилось название «либерти» («Liberty») по имени владельца английской фирмы, насаждавшей в этой стране «новый стиль».

На бельгийский и венский модерн сильное влияние оказало как восточное, японское искусство, рекламировавшееся Бингом, так и новое, рациональное и конструктивное искусство шотландцев, в частности Ч. Макинтоша, выставки которого с огромным успехом прошли в 1901 г. в Вене и в 1902-1903 гг. в Москве. Под воздействием прямых линий мебели Макинтоша даже ярый «флореалист» В.Орта сказал: «Я отошел от цветов и листьев и занялся стеблями и палками».

Стилистически многообразно романтическое мышление проявилось в русском модерне. Гениальным архитектором московского модерна был Ф. Шехтель. Но Настроения модерна, так или иначе, захватили всех русских художников, в том числе и многих живописцев. Наиболее ярким Представителем романтики модерна в живописи был М.Врубель. Характерно, что таланты Шехтеля и Врубеля соединились в Работе над особняком 3.Морозовой в Москве (1893). В этом удивительном здании главная лестница выполнена в романтической стилизации под формы готики, парадный зал - в формах ампира, а гостиная - в стиле рококо (уже четвертого по счету, после периодов «второго» и «третьего рококо» в Европе). Причем эти вымышленные интерьеры обставлялись подлинной музейной мебелью. Это было типично романтическое ретроспективное мышление. Декоративные росписи и витраж Врубеля в особняке Морозовой искусно стилизованы под средневековье. Подобную особенность художественного мышления точнее называть не стилизацией, а историзмом, в котором «готические» формы являются свободными романтическими фантазиями на историческую тему. Врубель был настоящим романтиком, «рыцарем средневековья», ощущавшимся им не как прошлое, а как живое настоящее. Для русского модерна было также характерно тесное переплетение жанров и видов искусства. Врубель много занимался майоликой, а о своей картине «Сирень» он сказал, что не хотел бы, чтобы она попала в музей, потому что «музей - это покойницкая», а желал бы видеть ее «вделанной в стену в жилом доме, чтобы она совершенно слилась со стеной» [61, с.120]. Стремление русских художников к организации целостной «художественно-романтической» среды проявилось в необычайно ярком явлении культуры «fin de siecle» - знаменитых «дягилевских сезонах» в Париже. Балетные постановки С. Дягилева с их соединением театра, музыки, искусства костюма и декорации называли «утонченной стилизацией модерна». Национальные мотивы, стремление к созданию неорусского стиля проявились в деятельности абрамцевского кружка и мастерских Талашкино. Причем характерно, что ретроспективизм «русского стиля», к примеру в графике Е. Поленовой, соединялся с интернациональными приемами стилизации и обобщения формы, выработанными английским модерном У. Крэйна или французским Ар Нуво. Это говорит о том, отдельные течения в искусстве Модерна не существовали изолированно, а тесно взаимодействовали. Общие тенденции сближали творчество столь разных художников, как О. Вагнер и Ф. Шехтель, Г. Климт и М. Врубель, А. Ван де Велде и Л. Бакст. Их соединяло настойчивое стремление к эстетизации отдельных формальных приемов: «органогенности», плоскостности, орнаментальности. Вот почему, наряду с термином «период модерна» возможно использование понятия «стиль модерн», объединяющего в себе то новое, что появилось в те годы в искусстве разных стран.

Для «стиля модерн» главным принципом стала стилизация, но не в смысле интерпретации форм художественных стилей прошедших эпох, как это было в период Историзма второй половины XIX в., а в смысле тенденции подчинения всех элементов композиции какому-либо одному, формообразующему началу. Таким началом могло служить все что угодно: исторические и национальные стили, элементы народного и примитивного искусства (Абрамцево, Талашкино), природные формы (флореальное течение), геометрический мотив («Венские Мастерские», И. Хоффманн), новые конструкции и свойства новых материалов - стали, стекла, бетона (конструктивное течение). В каждом случае художники модерна искали целостности, органичности, гармонии ансамблевых решений - изображения и плоскости, отсюда декоративность рельефов и росписей, как бы вырастающих из поверхности стен зданий; орнамента и конструкции - «орнаментализации» конструктивных элементов стальных каркасов, железных решеток, формы и пространства, интерьера и экстерьера.

В искусстве модерна декорация начала отделяться от конструкции и становиться самоцелью. Отсюда безудержная прихотливость орнамента, нарушающего всякую тектонику вещи, на первых стадиях развития искусства Модерна, общая атектоничность композиции - на втором. В более глубоком смысле следование «новому стилю означало стремление к созданию «нового стиля жизни» - художественного «синтеза окружающей человека среды, пространства и времени, в котором он живет, а это воистину задача «Большого стиля». Вот откуда «фанатизм стиля», характерный для человека «поворота столетий». Это объясняет и пристрастие художников модерна к «вечным философским темам бытия», таинственной, часто мрачной символике, ощущению тайны. Ведь создатели нового декора из стилизованных растительных форм Орта, Ван де Велде придающих ему не только формальное, но и символическое значение. Этот декор лишь внешне, хотя подчас и очень «натурально», изображает растения, но, прежде всего символически преображает самые заурядные конструкции из дерева, железа и бетона, объединяя в единое целое конструкцию, форму и стилизованную поверхность, что и определяет их принципиальную атектоничность, пластицизм. Метод художественной стилизации и вывел искусство модерна в разряд романтического. Так, причудливые «цветы» из металла Э.Гимара у входов в парижское метро совершенно новые формы, лишь ассоциирующиеся, но никак не изображающие реальные растения. И даже, когда романтизм выражен, не столь явно, например, в неоклассическом течении модерна, архитектура этого периода выглядит более задушевной и теплой, чем холодный и чопорный ампир начала XIX столетия.

Особое место занимал в искусстве модерна символизм. В качестве самостоятельного художественного течения символизм получил развитие преимущественно в литературе, в особенности в поэзии начале XX века. В России этот период получил звание «серебряного века», во Франции символизм быстро переродился в сюрреализм. Изобразительное искусство по своей природе менее подходит для выражения символистских образов, туманных и неясных, поэтому живописцы и графики, считавшие себя символистами, как, например. Ф. фон Штук, часто впадали в салонный, но слащавый натурализм с примесью пошловатых аллегорий, с двусмысленной, примитивной эротикой. Однако в архитектуре символизм принес неожиданные плоды. Наиболее фантастические формы символизм модерна приобрел в Испании, в творчестве гениального архитектора-символиста А. Гауди. Его невероятные, с точки зрения здравого смысла, произведения -нечто среднее между реминисценциями средневековья и плодом сюрреалистического воображения, свойственного национальному католическому мистицизму Испании. Стиль Гауди назвали «каталонским модернизмом».

В искусстве модерна с большой силой проявился сентиментализм и пессимизм, недаром в России «стиль модерн» грустно именовали «вообще последним стилем». Трагическое противоречие, «безысходность» Модерна состояла в том, что искусство этого периода разрывалось между идеальными устремлениями стилизации жизни, художественного синтеза, символизмом форм и рационализмом, прагматизмом технического века. Отсюда все несуразности, противоречия, надломленность и даже порочность многих произведений художников модерна.

В последние годы, накануне первой мировой войны, искусство модерна, главным образом архитектура, сменило свою пластичность, «органогенность» на конструктивную ясность, простоту, рациональность, аскетизм. Возникло течение «модерн-классицизм», или модернизированная классика, представленное в Петербурге творчеством Ф. Лидваля, М. Лялевича, А. фон Гогена, Н. Захарова, М. Перетятковича. Это течение близко соприкасалось с возникшим сначала в Швеции и Финляндии, а затем в Петербурге, в рамках национально-романтического движения, «северным модерном». Одновременно появились еще более радикальные течения неоклассицизма и конструктивизма, окончательно противопоставившие себя идеалам раннего Ар Нуво. В архитектуре «чистыми классиками» в это время слыли И. Фомин, А. Таманян, В. Щуко, А. Щусев, И. Жолтовский. В живописи и графике - В. Шухаев и А. Яковлев. Вместе с тем, правы те, кто считает, что модерн нельзя «модернизировать», включая в него позднейшие течения, которые тогда еще только зарождались и выделились из искусства модерна позднее.

Модерн иногда отталкивает натуралистичностью деталей, но в целом это искусство глубоко интеллектуально, поскольку его художники творчески переосмысливают всю историю европейского искусства. Это особенно хорошо видно на примерах рядовой застройки жилых домов петербургского модерна. Их отличает подлинно классическая строгость пропорциональных членений фасадов, но с характерной асимметричностью композиции, полукруглые или многогранные эркеры, майоликовые фризы, сильный вынос кровли на кронштейнах, ассоциирующийся с итальянской архитектурой, мелкая расстекловка окон, часто трапециевидных или с закругленными углами и нарядными наличниками - парафраз северного, «петровского барокко», такого родного для Петербурга. А многочисленные декоративные детали: рельефы и скульптурные маски на «замковых» камнях, «ренессансная» рустовка, декоративные решетки, светильники, обелиски, башни, шпили, как будто, рассказывают о том историческом пути, который прошла вся европейская архитектура).

Таким образом, искусство модерна завершило в начале XX в. свой стилистический цикл развития и, по мнению многих исследователей, вообще «классический» период романтизма европейского искусства. Многие убеждены, что художники модерна так и не смогли решить поставленные ими же грандиозные задачи по созданию нового «большого стиля» и потому модерн так, и остался переходным периодом. Но ведь и художники следующего поколения не смогли создать свой стиль. Их отказ от идей модерна стал отказом вообще от идей художественности и привел к модернизму: конструктивизму, функционализму, абстрактивизму. В этих течениях исчезло человеческое, художественно-образное содержание искусства и прервалась «связь времен». Об этом с горечью писал в 1917г. Н. Бердяев в статье «Кризис искусства»: «То, что происходит с искусством в нашу эпоху, не может быть названо одним из кризисов в ряду других нарушаются грани, отделяющие одно искусство от другого и искусство вообще оттого, что не есть уже искусство» [8, с. 3]. Вот почему, несколько парадоксально, мы все же называем искусство модерна «последним большим художественным стилем».

About Author


admin

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о